Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 495/5512/15-а

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 495/5512/15-а Головуючий в 1 інстанції: Мишко В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О., при секретарі Ішханяні Р.А., за участю представника апелянта-адвоката Сороколет С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2015 року (м. Білгород-Дністровський, дата складання повного тексту рішення 04.09.2015р.) по справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Алексєєнко Віолетти Анатоліївни про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: 06.08.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду із позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ в Одеській області Алексєєнко В.А., в якому просив суд: - визнати неправомірними дії відповідача, пов`язані з прийняттям рішення від 26.05.2015 року №21601220 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень; - скасувати рішення від 26.05.2015 року №21601220 про відмову у державній реєстрації права власності на незавершене будівництво готовністю 72%, яке розташоване в смт.Затока Білгород-Дністровського району Одеської області по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , 115; - зобов`язати відповідача розглянути його заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2015 року №11484940. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний реєстратор провів спірні реєстраційні дії всупереч положенням діючого законодавства, а отже, його дії та рішення є неправомірними та підлягають скасуванню. Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано неправомірними дії Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ в Одеській області Алексєєнко В.А. при прийнятті рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 26.05.2015 року за №21601220. Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ в Одеській області Алексєєнко В.А. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 26.05.2015 року за №21601220. Зобов`язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ в Одеській області Алексєєнко В.А. розглянути заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 20.05.2015 року о 17:11 год. за реєстраційним номером 11484940, подану ОСОБА_2 . Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 13.03.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено як його права, як власника земельної ділянки та спірного нерухомого майна, так і норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.09.2015 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та мотивовано наполягав на її задоволенні. Позивач та відповідач, в свою чергу, в судове засіданні суду 2-ї інстанції не з`явилися з невідомих причин, про день, час та місце розгляду справи були своєчасно та належним чином повідомлені. Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх законних підстав для її часткового задоволення. Судом 1-ї інстанції встановлено наступні обставини справи. 18.11.2005 року рішенням Затоківської селищної ради №1755 надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га, розташовану по АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель. 25.07.2007 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.07.506.00344. 27.12.2009 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) у простій письмовій формі в м. Білгород-Дністровському Одеської області укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини об`єкта незавершеного будівництва (готовністю 72%), розташованого на земельній ділянці пл.0,06 га по АДРЕСА_2 . 16.03.2010 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі №2-3308/2010 зазначений вище договір купівлі-продажу від 27.12.2009р. визнано дійсним. Крім того, визнано за ОСОБА_2 право власності 1/2 частини незавершеного будівництва по АДРЕСА_3 %, розташований на земельній ділянці 0,06 га. 20.05.2015 року ОСОБА_2 , з метою проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частину незавершеного будівництва по АДРЕСА_2 , звернувся до Державної реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ в Одеській області з відповідною заявою, зареєстрованою за №11484940. Однак, 26.05.2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ Алексєєнко В.А., за результатами розгляду вказаної заяви винесено рішення №21601220 про відмову ОСОБА_2 у державній реєстрації права власності на цей об`єкт незавершеного будівництва готовністю 72%, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Не погоджуючись з такими діями та рішеннями державного реєстратора, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірного рішення відповідача. Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх частково необґрунтованими, передчасними та прийнятими з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, як вбачається зі змісту предмета та підстав позову, викладених у позовній заяві, позивач фактично звернувся до суду з цим позовом на захист свого порушеного права приватної власності (яке він нібито набув на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.03.2010р. по справі №2-3308/2010, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку) на об`єкт нерухомого майна Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва готовністю 72%, що розташований на належній апелянту ОСОБА_1 на праві приватної власності земельній ділянці пл.0,06 га ( АДРЕСА_2 ), тобто даний спір, на думку судової колегії, фактично виник із майнових відносин приватноправового характеру, та існування якого не залежить від додержання державним реєстратором вимог законодавства при здійсненні оскаржуваних записів про реєстрацію права за іншою фізичною особою. Тобто, спір у цій справі фактично не відповідає ознакам та характеристикам публічно-правового спору, а підлягає розгляду виключно в порядку цивільного судочинства. Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначенням п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України, «адміністративна справа» - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; «публічно-правовий спір» - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб`єктом же владних повноважень, згідно зі ст.4 КАС України, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. У випадку, якщо суб`єкт (у т.ч. орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції та, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом. Отже, враховуючи вищезазначені норми процесуального закону, можна зробити висновок, що необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом саме публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг, при цьому ці управлінські функції чи адміністративні послуги суб`єкт здійснює саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Як визначено ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. У відповідності до вимог ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Порядок державної реєстрації прав визначено ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої, державна реєстрація розпочинається із прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрації заяви в базі даних заяв. При цьому, відповідно до п.3 ч.2 ст.2 цього ж Закону, заявником є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. Отже, спір у цій справі не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач (т.б. державний реєстратор), приймаючи оскаржуване рішення про відмову в державній реєстрації речового права (т.б. права власності) на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте рішення від 26.05.2015р. №21601220 про відмову у державній реєстрації права власності фактично безпосередньо стосуються реєстрації права третіх осіб, т.б. в даному випадку - апелянта ОСОБА_1 , а не позивача. Визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третіми особами є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншими особами, за якими зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Вказуючи на протиправність дій (рішень) відповідача при здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, позивач фактично зазначає про наявність такого права у нього та його відсутність у третіх осіб і, як наслідок, відсутність у третіх осіб правомірного інтересу щодо фіксації їх права власності шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою (т.б. ОСОБА_1 ), яка, в свою чергу, має аналогічне право власності на цей самий об`єкт нерухомого майна, а також має право власності на земельну ділянку, на якій це спірне майно розташоване. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі державного реєстратора, як співвідповідача (якщо позивач уважає його винним у порушенні своїх прав), не змінює приватноправового характеру спору. Таким чином, спір щодо оскарження спірного рішення державного реєстратора фактично є спором про право цивільне, незалежно від того, чи здійснено таку державну реєстрацію речового права на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявлено вимогу про зобов`язання відповідача зареєструвати аналогічне речове право за позивачем. Оскарження рішень та дій щодо внесення записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на це ж майно, що фактично свідчить про приватноправовий характер цього спору. При цьому, також слід звернути увагу на той факт, що визнання незаконним та скасування спірного рішення відповідача суттєво впливає на права 3-ї особи (т.б. апелянта), а тому, в цьому випадку існує саме спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства. За правилами п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Крім того, стаття 15 ЦК України, в свою чергу, передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до приписів п. ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Також при цьому, необхідно звернути увагу й на те, що аналогічну правову позицію з питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах вже неодноразово висловлювала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в своїх постановах від 04.12.2018 року у справі №915/1377/17, від 29.01.2019 року у справі №813/1321/17, від 02.04.2019 року у справі №137/1842/16-а, від 06.11.2019р. у справі №826/3051/18, 18.09.2019р. у справі №807/950/17, від 02.10.2018р. у справі №911/488/18. Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було не повно з`ясовано спірні правовідносини, які виникли між сторонами та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства. Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково. При цьому, одночасно слід зазначити, що згідно з ч.2 ст.319 КАС України, порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження. Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судова колегія, діючи в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,4 ч.ч.1,4 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду 1-їінстанції та закрити провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України. Керуючись ст.ст.238,308,310,315,317,319,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2015 року скасувати. Провадження у справі №495/5512/15-а за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Білгород-Дністровського МУЮ в Одеській області Алексєєнко В.А. про визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2015 року №21601220 про відмову у державній реєстрації права власності закрити. Роз`яснити позивачу право на звернення до суду з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 10.06.2020р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко