Постанова 4852 № 280/5008/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 березня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5008/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у адміністративній справі №280/5008/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року, та зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року, а також стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав не повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та невідповідності обставинам справи викладених у рішенні висновків суду, у зв`язку з чим просить його скасувати та прийняти інше рішення про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі. Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що при вирішенні спору у цій справі судом першої інстанції не було враховано положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105), яким визначено правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема, положень ст.4, ч.3 ст.8 Закону № 1105, а також п.1.5 Типового положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, яке затверджено Постановою правління Фонду соціального страхування України від 24.01.2017 № 6, і пункту 1.5 Положення про Управління у Запорізькій області, яке затверджено наказом Виконавчої дирекції Фонду від 30.01.2018 №

77. Стосовно неповного з`ясування фактичних обставин спірних правовідносин, апелянт вказує на те, що ОСОБА_1 , який до початку проведення антитерористичної операції перебував на обліку та отримував страхові виплати у Відділенні ВД ФСНВ у Совєтському районі м.Макіївки Донецької області, але у зв`язку із ситуацією, що склалася на території Донецької та Луганської областей, він був змушений покинути місце свого постійного проживання та з жовтня 2014 року по червень 2015 року отримував страхові виплати у Відділенні ВД ФСНВ у м. Покровськ Донецької області, саме яким позивачеві було припинено виплату щомісячних страхових виплат з 01.07.2015 р. При цьому, у зв`язку з реорганізацією Фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та з тимчасової втрати працездатності, відділення ВД ФСНВ у Совєтському районі м. Макіївки Донецької області та у м. Покровськ Донецької області припинено, а їх правонаступником є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління в Донецькій області), яке з 01.08.2017 виконує функції та завдання Фонду соціального страхування України на території Донецької області. Разом з тим, як вказує апелянт, на території Запорізької області функції та завдання Фонду соціального страхування України виконує Управління у Запорізькій області, що з огляду на вищевикладені у попередньому абзаці обставини свідчить про те, що порушення прав позивача у справі було вчинено саме Управлінням в Донецькій області, про що прямо зазначив позивач в своєму позові, а Управління у Запорізькій області не є належним відповідачем у цій справі. Окремо апелянт звертає увагу на те, що надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб врегульовано Порядком, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 року № 27 (далі Порядок № 27) у п.3.8 якого визначено, що суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, а у п.3.9 Порядку визначено, що суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду. При цьому, відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження структури органів Фонду» від 10.10.2017 року № 50, з 01.01.2018 року Слов`янське відділення управління в Донецькій області поширює свою діяльність щодо виконання статутних завдань Фонду, зокрема, на Совєтський район м. Макіївки Донецької області. Таким чином, вважаємо, що оскільки, суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в даному випадку у Слов`янському відділенні управління в Донецькій області, то вимога про стягнення таких сум може бути заявлена до управління в Донецькій області в особі Слов янського відділення. За вказаних вище обставин, апелянт вважає, що у даному спірному випадку відповідальність повинна нести інша особа, а не Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області до якого пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то і підстави для задоволення такого позову у цій справі відсутні. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 року у справі №803/1252/17 (адміністративне провадження №К/9901/50685/18). Стосовно пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до адміністративного суду, апелянт вважає безпідставне посилання суду першої інстанції на недоведеність відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність не здійснення страхових виплат позивачу, що саме за висновком суду і свідчить про протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу страхових виплат за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року, і що є підставою для застосування судом викладений у ч. 7 ст. 47 Закону № 1105 умов та виплати позивачу суми без обмеження протягом будь-якого строку з коригуванням у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». Проте, апелянт вказує на те, що до моменту звернення позивача до Бердянського відділення Управління у Запорізькій області, відповідач взагалі не був обізнаний та не міг бути обізнаним, про факт перебування ОСОБА_1 на обліку в робочих органах Фонду соціального страхування України, як особи, яка отримує страхові виплати на відшкодування шкоди, та про факт припинення ОСОБА_1 страхових виплат. Також, апелянт акцентує увагу на тому, що позивач в період з 01.05.2015 року по 30.04.2018 року не скористався своїм правом та не звернувся до жодного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати, а відповідно до ч. З ст. 47 Закону № 1105, якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення. В свою чергу, Бердянським відділенням Управління у Запорізькій області, відповідно до заяви ОСОБА_1 , було продовжено виплату раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 01.05.2018 року (тобто з місяця звернення особи) у відповідності до вимог чинного законодавства, тому в діях Бердянського відділення Управління у Запорізькій області вбачається є чітке виконання вимог нормативних актів. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року по цій справі на думку апелянта також підлягає скасуванню з постановлениям нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки усі кошти Фонду соціального страхування України відповідно до ст. 4 Закону № 1105 є цільовими, а використання цільових коштів не за призначенням тягне за собою кримінальну відповідальність. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши за матеріалами справи повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального права, судова колегія визнає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги відповідача та не вбачає підстав для її задоволення і для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з нижченаведеного Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням (а.с.21) та потерпілим на виробництві, що підтверджується трьома актами про нещасний випадок на виробництві з ступенем втрати професійної працездатності 25 % довічно (а.с.13-18) і довідками МСЕК (а.с.22), у звязку з чим позивач перебував на обліку у Макіївському міському відділенні у Совєтському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де до жовтня 2014 року отримував страхові виплати, призначені у зв`язку із реєстрацією страхового випадку профзахворювання. Внаслідок тимчасової окупації окремих районів Донецької та Луганської області та проведення антитериростичної операції на вказаній території, які на даний час непідконтрольні території України, позивач змушений був у 2014 році залишити своє постійне місце проживання у м.Макіївка Донецької області та перемістився для проживання на підконтрольну територію України, у зв`язку з чим отримав статус внутрішньо переміщеної особи і в період з жовтня 2014 року по червень 2015 року перебував на обліку у Покровському відділенні управління виконачої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (підконтрольній українській владі території), де отримував страхові виплати у вказаний період. Долученою до матеріалів справи Довідкою про ввзяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.10.2017 року № 2306-23096 (а.с.10) підтверджено, що місцем проживання ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, визначено за адресою: АДРЕСА_1 , а з травня 2018 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на обліку у Бердянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області як отримувач страхових виплат, призначених у зв`язку із реєстрацією страхового випадку профзахворювання та отримує відповідні виплати до теперішнього часу, що не заперечується відповідачем по справі. Предметом ініційованого позиваем у цій справі спору є не отриманні ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року, з приводу чого останній 20.09.2019 року звертався до відповідача по справі з відповідною заявою, проте листом від 27.09.2019 року №03-04-1551 отримав у відповідь фактично відмову у виплатах з підстав того, що дане питання розглядатиметься після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного порядку. При цьому, вказана відповідь була надана не у формі постанови про відмову у виплаті, що позивач розцінив як бездіяльність відповідача, пов`язану з невиплатою належних йому сум, чим порушуються його права, гарантовані державою громадянам України за статусом внутрішньо переміщеної особи, які перебувають на території України на законних підставах та мають право на постійне проживання в Україні, і яких змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Оскільки жодних посилань на необхідність звернення позивача до іншого органу Фонду для отримання страхових виплат вказана відповідь відповідача не містить, суд першої інстанції на стадії вирішення спору у судовому порядку такі твердження відповідача не прийняті до уваги. Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції виходячи з положень ч. 2 ст.19, ч.3 ст.22, ст.24, ст 46, ст.64 Конституції України, акцентував увагу на не можливості обмеження конституційніих права і свобод людини, громадянина, перелік яких наведено у ст.ст.24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України, а належним відповідачем у справі, виходячи з фактичного місця проживання позивача: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції визнав належним відповідачем у справі саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, яке є відокремленим підрозділом виконавчої дирекції ФСС України у Запорізькій області, що створене за рішенням правління без статусу юридичної особи. З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини та не надання відповідачем доказів існування законодавчо визначених підстав для припинення страхових виплат ОСОБА_1 за спірний період, а також спираючись на положення пп. 1, 3 ч.1 ст.3, ст.7, ч.1 ст.46 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 №1105-XIV (далі Закон №1105-XIV), якими визначені гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що спірні у цій справі виплати позивачу підлягають нарахуванню та виплаті саме відповідачем по цій справі, без обмеження протягом будь-якого строку у разі не своєчасного визначення та виплати суми страхової виплати з вини Фонду, із коригуванням у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці (ч.7 ст.47 Закону №1105-XIV) . Зазначені висновки у цій справі суд першої інстанції мотивував також приписами п.3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-XIV, яким визначено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. А саме, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 01.10.2014 №531 установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов`язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів. Підсумовуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, які знайшли своє підтвердження під час перегляду даної справи судом апеляційної інстанції, судова колегія визнає наведені у рішенні суду першої інстанції висновки обгрунтованими та такими, що відповідають вимогам чиного законодавства, оскільки у спірному випадку відсутні визначені ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підстав задля припинення позивачу виплати страхових сум у період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року, також як і відсутні підстави для виплати цих страхових сум за весь вказаний минулий час позивачу у цій справі, на одержання яких він має право внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався з ним у січні 1991 року, та які він отримував постійно до липня 2015 року. Факт існування у позивача права на отримання страхових виплат за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року - не оспорюється сторонами, оскільки суть вказаного права позивача є достатньо чіткою і передбачена діючим законодавством. Не оспорюється відповідачем також існуюча перед позивачем заборгованість по раніше призначеним, але не виплаченим страховим виплатам за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року, тому судова колегія не вважає за необхідне більш детально обговорювати зазначені обставини. Як зазначалося вище по тексту постанови апеляційного суду, відмови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у виплаті ОСОБА_1 не отриманих ним за період з 01.07.2015 року по 30.04.2018 року страхових виплат пов`язана саме: - з не прийняттям Кабінетом Міністрів України відповідного порядку про виплати страхових сум за минулий час особам, які є потерпілими від нещасного випадку на виробництві; - з тим, що до моменту звернення позивача до Бердянського відділення Управління в Запорізькій області, відповідач взагалі не був обізнаний як і не міг бути обізнаним про факт перебування ОСОБА_1 на обліку в робочих органах Фонду соціального страхування України, як особи, яка отримує страхові виплати на відшкодування шкоди та про факт припинення ОСОБА_1 страхових виплат; - а також невикористанням ОСОБА_1 в період з 01.05.2015 року по 30.04.2018 року свого права на звернення до будь-якого робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати. При цьому, відповідач в апеляційній скарзі наголошує на положеннях ч.3 ст.47 Закону № 1105, відповідно до яких визначено, що якщо справи про страхові виплати розлядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку, або з дня смерті годувальника, страхві виплати проводяться з дня звернення. З огляду на наведену у попередньому абзаці позицію відповідача по справі, судова колегія акцентує увагу на тому, що одним із основних завдань робочих органів Фонду соціального страхування України, в тому числі і Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, є своєчасне та у повному обсязі забезпечення соціального захисту людини, якій заподіяна шкода внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Однією із складових соціального захисту потерпілого є грошова компенсація страхова виплата у розмірах, визначених чинним законодавством. Відповідач по цій справі, перш за все повинен розуміти відсутність правових підстав застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.47 Закону № 1105, оскільки ОСОБА_1 не є тією особаю, стосовно якої справа про страхові виплати розлядається вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпідим працездатності внаслідок нещасного випадку. Питання про щомісячну виплату ОСОБА_1 страхових виплат внаслідок нещасного випадку на виробництві, було вирішено ще у 1991 року, і ці виплати він отримував постійно до липня 2015 року, а тому й твердження відповідача про можливість виплати позивачу страхових сум тільки з дня його звернення (30.04.2018) є безпідставними. По-друге, судова колегія наголошує на тому, що не здійснення відповідачем виплати раніше призначених щомісячних страхових виплат за минулий період тільки внаслідок відсутності порядку та механізму, який повинен був розробити та затвердити уряд країни лише породжує правову невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості та створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права. Оскільки носієм обов`язку перед позивачем по цій справі стосовно непорушності його прав, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві - виступає держава в цілому, а у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідач по справі є тим самим органом, що відновив з 01.05.2018 року та продовжує виплату позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати на відшкодування шкоди на підставі матеріалів справи про страхові виплати, маючи в своєму розпорядженні також відповідну інформацію (яка і обліковуються у відповідача з 01.05.2018 р) про суми не виплачених ОСОБА_1 страхових виплат за минулий період (з 01.05.2015 року по 30.04.2018 року). Згідно статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи, форми і види державного соціального страхування та відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві. Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1105-XIV зазначено, що правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються виключно цим Законом відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Колегією суддів встановлено, що жодних змін у вказаний Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві та які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались. Відповідно, на ОСОБА_1 розповсюджуються загальні положення Закону № 1105-XIV, у ч.5 ст.47 якого чітко зазначено, що «страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них», а «виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням» (ч.4 ст.47 Закону № 1105-XIV). Тобто, навіть в зазначеному випадку, позивач по цій справі звернувшись до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області з заявою про відновлення страхових виплат - мав право отримати заборгованість по страховим виплатам за минулий час в межах трьох років (з 01.05.2015 р по 30.04.2018 року). Разом з тим, судова колегія наголошує, що ОСОБА_1 страхові виплати були припинені з квітня 2015 року з вини Фонду, а тому на позивача розповсюджуються положення ч.7 ст.47 Закону № 1105-XIV, яка передбачає його право «на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Право позивача на певні суми соціальних виплат, у тому числі у разі їх невиплати - є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), тому прийняте у цій справі судом ершої інстанції рішення на користь ОСОБА_1 є законим та обгрунтованим і скасуванню не підлягає, а паеляційна скарга відповідача має бути залишена без змін, з попереднемм останнього прокримінальну відповідальність за невиконання судового рішення Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної числи з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя А.О. Коршун суддя Д.В. Чепурнов