Постанова 4824 № 357/10658/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2020 року м. Київ Справа №357/10658/19 Резолютивна частина постанови оголошена 03 червня 2020 року Повний текст постанови складено 05 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Білоцерківського районного суду Київської області, ухваленого у складі судді Ярмола О.Я. 19 листопада 2019 року, повний текст рішення складено 28 листопада 2019 року у справі за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, - Справа №3576/10658/19 № апеляційного провадження:22-ц/824/4549/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Ярмола О.Я. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 20.02.2014 № КИ/3220485100:03:024/00013550 «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність» було надано у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва, земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Вищевказаний наказ ГУ Держземагенства у Київській області від 20.02.2014 року №КИ /3220485100:03:024/00013550 підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню у державну власність, оскільки належить до земель водного фонду, а тому позивач просить суд визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 20.02.2014 року №КИ /3220485100:03:024/00013550 «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 20.02.2014 року № КИ /3220485100:03:024/00013550 «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність », яким надано у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220485100 :03:024:0042 в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 судові витрати по справі на загальну суму 3842 грн. (по 1921 грн., з кожного відповідача). Не погоджуючись з рішенням суду, ГУ Держгеокадастру у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення удом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні прокурор Ю.В. та представник Київської обласної державної адміністрації Єжкун Т.В., проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином (а.с.154,155), а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 20.02.2014 № КИ/3220485100:03:024/00013550 «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність» було надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 для індивідуального садівництва, за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1,3,5 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на час передачі ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом Проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки (ст. 186 ЗК України). Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що як на момент відведення у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель являється Київська обласна державна адміністрація, а не Головне управління Держземагентство у Київській області. Встановлено, що згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось, - річка Рось відноситься до середніх річок, ширина прибережної захисної смуги якої становить 50 метрів. При цьому, вказана вище спірна земельна ділянка знаходиться в місці де крутизна схилу берегу річки Рось перевищує 3 градуси, а тому, в силу положень ст. 88 Водного кодексу України, ширина прибережної захисної смуги подвоюється та відповідно складає 100 метрів (а.с.26-27). Згідно інформаційного листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, з урахуванням відомостей Публічної кадастрової карти України, із супутниковими знімками, - земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 знаходиться поблизу берегової лінії Білоцерківського верхнього водосховища, що має крутизну схилів більше 3 градусів. Отже, ширина прибережної захисної смуги навколо Білоцерківського верхнього водосховища на цій території має становити не менше 100 метрів. З даного слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:024:0042 відноситься до земель водного фонду (а.с.29-35). Згідно ч. 1,2,4 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. Наведене свідчить, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена. Згідно ст. 22,23 ЗК України громадянам для ведення індивідуального садівництва повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду. Так, відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. Згідно ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4709-VI від 17.05.2012 Крім того, статтею 60 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що здовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Частина перша статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3613-VI від 07.07.2011. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Згідно ч.1, 4 ст.61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом. Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації. Аналогічних правових висновків дійшли Верховний Суд у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15. Виходячи з вищевикладених норм, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав правових підстав передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва. Так, згідно ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України громадянам для ведення індивідуального садівництва повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду. Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-81цс14, від 14.05.2014 у справі № 6- 35цс14 та від 13.11.2013 у справі № 6-123ц13. Таким чином встановлено, що земельна ділянка, яка була віднесена наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 20.02.2014р. № КИ/3220485100:03:024/00013550 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, фактично, належить до земель водного фонду. Та зазначений наказ ГУ Держземагенства у Київській області «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність», яким було передано у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва земельну ділянку площею 0,12 га, було прийнято всупереч вимог ст.ст. 20,59,60,84,118,122,149 ЗК України, ст.ст.88,89 ВК України, з перевищенням наданих зеконом повноважень та без зміни цільового призначення земельної ділянки. Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Правовий статус земель водного фонду (їх категорійність) визначено положеннями ст. ст. 19, 88 Водного кодексу України та ст. ст. 58, 59, 60 Земельного кодексу України, зокрема таке відокремлення земель залежить від їх місцезнаходження - межі прибережної захисної смуги, статус водного об`єкту (малі, середні чи великі річки тощо). Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У випадку даних спірних правовідносин Київської обласною державною адміністрацією не приймалося рішень (розпоряджень) про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з земель водного фонду до земель сільськогосподарського призначення. За таких обставин, Головне управління Держземагентство у Київській області незаконно розпорядилася землями водного фонду площею 0,12 га, у зв`язку з тим, що це управління не є розпорядником даних земель в розумінні ст. 149 Земельного кодексу України та всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України. Крім того, статтями 88, 89 Водного кодексу України та статтями 60, 61 Земельного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб. Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист права власності на земельні ділянки здійснюється шляхом, серед іншого, і визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Порушене право власності держави на спірні земельні ділянки підлягає судовому захисту, оскільки держава була позбавлена такого права незаконно. В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час відведення земель водного фонду у власність фізичних осіб, а також через відсутність контрольних повноважень у Київської обласної державної адміністрації. Таким чином, відведенням у приватну власність громадянина спірної земельної ділянки було порушено інтереси держави, як власника земельних ділянок, адже з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Пилипчанської сільської ради. Київська обласна державна адміністрація, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного наказу Головним управлінням Держземагентства у Київській області, ,- відомо не було, оскільки такий наказ приймався без її участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірної ділянки не надавалось. Крім того, інформація про передачу земель у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим КОДА на захист порушених прав держави до суду не зверталась. Через неналежне виконання Київською обласною державною адміністрацією своїх повноважень щодо повернення державі незаконно відведених земель водного фонду, до цього часу залишається не усунутим порушення права власності держави на вказані землі та відповідний позов до суду не заявлено. Крім того, незаконне вибуття земель водного фонду із державної власності у приватну, безумовно становить суспільний інтерес. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Вказана земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_1 за рахунок земель водного фонду на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 20.02.2014 КИ/3220485100:03:024/00013550 «Про затвердження документації та надання земельної ділянки у власність», яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, що прямо заборонений Законом, з грубим порушенням вимог ст. ст. 20, 59, 60, 84,118,122, 186 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України. Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Право власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку виникло на підставі незаконного наказу Головного управління Держземагентства у Київській області, що вказує на те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно поза волею власника. Держава, як власник спірного майна, делегувала Київській обласній державній адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Таким чином, постановлення Головним управлінням Держземагентства у Київській області наказу, що оскаржується, зокрема розпорядження землею не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 387 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від незаконного набувача. Враховуючи що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі та в порядку визначеному вимогами ст. 387 Цивільного кодексу України. У практиці ЄСПЛ, зокрема, у справах «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 7.07.2011 року, та й в інших справах, було напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. У висновках Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29.03.2010, зазначено, що правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії. ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав». Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом, або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі. За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Білоцерківської місцевої прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача ОСОБА_1 є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності. Витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з її власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, ст. 387 ЦК України, у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ВК України та ЗК України. Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки. Вирішуючи питання щодо спливу позовної давності, суд застосовує презумпцію обізнаності позивача про стан його майнового права. Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. В даному випадку, представник позивача суду довів, що Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок прийняття Головним управлінням Держземагентства у Київській області оскаржуваного наказу, відомо не було. Інформація про відведення у приватну власність земельної ділянки за рахунок земель саме водного фонду у загальнодоступних базах даних була відсутня. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо, лише, у 2018 році за результатами досудового розслідування кримінального провадження № 42018111030000369 від 28.09.2018, зібраними під час слідства доказами - наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 20.02.2014 № КИ/3220485100:03:024/00013550, листа Регіонального офісу водних ресурсів річки Рось від 03.12.2018 № 282/02.1, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 03.04.2019 № 17- 08/727, листа Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 24.06.2019 № 375/01 з графічними матеріалами, відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджують незаконне вибуття з державної власності земель водного фонду поза волею їх власника - держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Зазначені факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави. Крім того, у даному випадку, єдиним можливим способом захисту інтересів держави є визнання недійсним спірного розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі водного фонду. Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (ч. 2, 3 ст. 261 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського місьрайонного суду Київської області від 19 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна