Постанова 4801 № 127/16444/19

Справа № 127/16444/19 Провадження № 22-ц/801/973/2020 Категорія: 16 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 рокуСправа № 127/16444/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Куленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року, ухвалене суддею Федчишеним С.А. в м. Вінниці, повне рішення складено 24 лютого 2020 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вінницької міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень міської ради та про скасування свідоцтва про право власності, встановив: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила: - визнати незаконним та скасувати підпункт 1.3 пункту 1 додатку № 3 до рішення Вінницької міської ради від 11.04.2014 №1692 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» щодо ОСОБА_2 ; - визнати незаконним та скасувати підпункт 2.7 пункту 2 додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №1758 від 27.06.2014 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельних ділянок у власність громадянам в м. Вінниці» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:022:0255; - скасувати свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1 , видане 15.09.2014 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0485 га, кадастровий номер 0510100000:03:022:0255 на ім`я ОСОБА_2 . Позов мотивований тим, що вона проживає у АДРЕСА_2 . Свій будинок та земельну ділянку за вказаною адресою вона отримала у спадщину від матері ОСОБА_3 На земельній ділянці навпроти за адресою: АДРЕСА_1 , ще її батьками у 1980 році було побудовано гараж площею біля 23,68 кв.м, однак, документи на нього не оформлялись. Будинок по АДРЕСА_1 , був у користуванні сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вона спільно з сім`єю родини ОСОБА_6 домовлялася про спільні дії щодо приватизації земельної ділянки під гаражем, яким вона продовжувалася користуватися після смерті своїх батьків. Вказує, що ОСОБА_2 зазначала, що шукає потрібні для приватизації документи та запевняла, що звернеться до неї, щойно буде готова до приватизації, щодо якої не заперечувала. Після звернення по правову допомогу після того, як відповідач з чоловіком почала розбирати дах гаража, вона довідалась, що ОСОБА_2 15.09.2014 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0485 га, кадастровий номер 0510100000:03:022:0255. Вказане свідоцтво видавалося на підставі рішення Вінницької міської ради №1758 від 27.06.2014 та витягу з державного земельного кадастру. Зазначає, що неправомірне оформлення права власності на земельну ділянку іншою особою виключає можливість позивача скористатися своїм правом на отримання ділянки під гаражем шляхом приватизації. Згаданим рішенням було порушено права та охоронюваний законом інтерес позивача щодо оформлення прав на земельну ділянку, на якій розміщений гараж, яким позивач користується багато років як спадкоємиця своєї матері. Приватизацією відповідачем вказаної земельної ділянки порушено права та законні інтереси позивача на приватизацію фрагмента вказаної земельної ділянки під гаражем, зокрема, в межах норм безоплатної приватизації. Приватизація земельної ділянки була проведена безпідставно та з порушенням норм законодавства. Згідно заяви про зміну (доповнення) підстав позову зазначила, що ні ОСОБА_2 , ні її мати чи інші родичі не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 , у якого були права на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином Вінницької міською радою передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, на якій знаходилась державна власність частина будинковолодіння, належна за життя ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана частина будинковолодіння була самовільно знесена ОСОБА_2 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2002 року відмовлено у задоволені позову. Судові витрати залишено за позивачем. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив відсутність порушених прав позивача, тоді як позивач посилався на порушення свого охоронюваного інтересу; в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що після ОСОБА_7 законним користувачем земельної ділянки стала ОСОБА_2 ; міська рада безпідставно надала дозвіл ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та затвердження такої документації; ОСОБА_2 не мала права на приватизацію відповідної земельної ділянки без розробки проекту відведення, оскільки не успадкувала будь-яке майно по АДРЕСА_1 ; судом не надано аналізу чи оцінки заяві позивача про зміну (доповнення) підстав позову; судом неправомірно застосовано ст. 376 ЦПК України до правовідносин щодо побудови гаража у 1980 році, оскільки ЦК України набрав чинності лише 2004 року. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні вимог позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у позивача, який мешкає в будинку АДРЕСА_3 відсутнє будь-яке право на земельну ділянку будинковолодіння АДРЕСА_4 , на якій розташований самочинно збудований гараж. Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного. Позивач вважає, що його законний інтерес полягає у можливості скористатись своїм правом на отримання земельної ділянки, яка знаходиться під гаражем (який побудований її батьками), у власність (приватизацію). Порушення законного інтересу відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування ряду рішень, які стосуються процедури передачі у власність земельної ділянки, на якій розміщений гараж, відповідачеві. А незаконність цих рішень полягає в тому, що міська рада прийняла такі рішення без врахування тих обставин, що відповідач не прийняла спадщину після смерті свого батька, а відтак, до неї не могло перейти право користування земельною ділянкою, яка передана у власність. Судами встановлено, що рішенням Староміського районного суду м.Вінниці від 06.01.1984 на праві особистої власності ОСОБА_8 виділено 49/100 частини будинку АДРЕСА_4 , а за ОСОБА_7 51/100. За даним будинком була зареєстрована земельна ділянка площею 958 кв.м. (рішення виконкому Вінницької міської ради від 06.07.1955). Рішенням цього ж суду від 11 липня 1988 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено порядок користування земельною ділянкою, відповідно до якого ОСОБА_8 виділено в користування земельну ділянку розміром 457 кв.м., а ОСОБА_7 475 кв.м.. Рішенням цього ж суду від 12 липня 1990 року ОСОБА_9 , який є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 , виділено 29/50 будинку та в користування надано земельну ділянку площею 456 кв.м., а ОСОБА_7 виділено 21/50 частку будинку і надано в користування земельну ділянку площею 491 кв.м. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дружина ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Вінницької міської ради від 11.04.2014 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, а рішенням Вінницької міської ради від 27.06.2014 за № 1758 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано земельну ділянку у власність відповідачу. Відповідач ОСОБА_2 є спадкоємицею після смерті своєї матері, оскільки прийняла спадщину, написавши відповідну заяву до нотаріальної контори (Т.2 а.с. 5). Питання чи прийняла ОСОБА_10 (мати ОСОБА_2 ) спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , чи ні, на думку колегії суддів може ставитись особами, які вважають, що мають право на спадкування, тобто вирішуючи спір між спадкоємцями. Позивач не є спадкоємцем прав та обов`язків померлого ОСОБА_7 та померлої ОСОБА_10 ні за законом, ні за заповітом, що не заперечувалось позивачем, а відтак права позивача при здійсненні права на спадкування відповідачем (спадкоємцем) не порушуються. Апелянт, не спростовуючи висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на земельну ділянку, на якій розташований гараж, стверджує про порушення її охоронюваного законом інтересу, обґрунтовуючи його лише її бажанням приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться гараж. Однак, Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 у справі №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», який треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст, а тому висновок суду є правильним, а твердження позивача в цій частині є хибними. Крім цього, у згаданому рішенні Конституційного Суду України зазначається, що порушення інтересу (права) має бути реальним, зачіпати зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача, створення перешкод для їх реалізації. Позивач, стверджуючи про свої бажання та наміри, не підтвердив реальність таких бажань та намірів, і в судовому засіданні його представники підтвердили, що позивач жодних дій щодо приватизації земельної ділянки, на якій розташований гараж, на момент звернення до суду не вчиняв, і ніхто не чинив йому перешкод в цьому, а тому не можна говорити про реальність такого порушення. Тим більше, позивач не заперечує і не намагається спростувати висновок суду про відсутність у неї будь-яких прав на земельну ділянку і про відсутність будь-яких прав на гараж. В апеляційній скарзі, обґрунтовуючи порушення свого законного інтересу, апелянт стверджував, що позивач користується даним гаражем багато років як спадкоємець майна після смерті своєї матері. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що даний гараж, який є об`єктом самочинного будівництва, не міг увійти і не увійшов до спадкової маси після смерті матері позивача, а відтак, позивач не могла користуватись гаражем на підставі спадкового права. Інших законних прав у позивача користуватись гаражем не встановлено. Так само не встановлено законних підстав користування земельною ділянкою, яка була виділена ОСОБА_7 . Судом першої інстанції встановлено, що частина будинковолодіння, яка належала ОСОБА_7 (батькові відповідача) була знищена, що не заперечувалось сторонами, і у зв`язку з її знищенням правовстановлюючі документи на частку будинковолодіння видано не було. З цього приводу заслуговує на увагу твердження представника відповідача про відсутність факту припинення права на майно (будинок), адже відповідно до ст. 349 ЦК України у разі знищення майна, право на яке підлягає державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. В даному випадку, судами не встановлено факту внесення відповідних змін до державного реєстру, а відтак право на будинок існує. І таке право на думку колегії суддів існує саме у відповідача, яка прийняла спадщину після смерті своєї матері, яка в свою чергу прийняла спадщину після свого чоловіка. Беззаперечним фактом є те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 були чоловіком та жінкою, і встановлено, що вони проживали разом за однією адресою. Це також підтверджується довідками, виданими ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання» (компетентним органом, який наділений правом видавати такого роду довідки) про реєстрацією за адресою АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (Т.2 а.с.63-64) В силу ст. 549 ЦК Української РСР (чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 ) визнається, що ОСОБА_10 , як спадкоємець, прийняла спадщину після смерті чоловіка, оскільки вона, проживаючи разом з ним, фактично вступила в управління або володіння спадковим майном. Відповідно до ст. 90 ЗК Української РСР (в редакції чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 ) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною, а тому, до ОСОБА_10 , яка успадкувала право на будинок, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок. Прийняття спадщини відповідачем після смерті її матері позивачем не заперечувалось, отже, відповідач мала право користуватись земельною ділянкою, з приводу якої міською радою було ухвалені спірні рішення. Незаконність цих рішень, на думку позивача, полягає в тому, що міська рада надала дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою, яка виготовляється у випадку, коли земельна ділянка перебуває в користуванні особи, і міська рада помилково вважала, що ОСОБА_2 має таке право. Можна зробити висновок, що апелянт погоджується з законністю рішень міської ради в частині виготовлення належної технічної документації, якби ОСОБА_2 дійсно мала право користування спірною земельною ділянкою. Такий мотив апеляційної скарги відхиляється апеляційним судом, так як міська рада правильно встановила, що у ОСОБА_2 існувало право на користування земельною ділянкою з підстав, які описані вище, і керуючись нормами ЗК України, а саме ст. 116, 118, 125 ЗК України та нормами Закону України «Про землеустрій», в межах своє компетенції прийняла рішення, які є законними. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та справедливим, і підстав для його скасування не має. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 червня 2020 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко