Постанова 4876 № 904/1163/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2020 року м.Дніпро Справа № 904/1163/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О. при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. учасники справи: представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2020, постановлену суддею Петренко І.В., повний текст якої підписаний 04.03.2020, у справі №904/1163/20 за позовом ОСОБА_1 , м. Луцьк Волинської області до ОСОБА_2 , м. Нікополь Дніпропетровської області про повернення безпідставно набутого майна в сумі 12 747,23 грн. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2020 на підставі пункту 6 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті позовної заяви; позовні матеріали повернуті позивачу. Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали суду, просить ухвалу господарського суду скасувати, та направити справу для подальшого розгляду до господарського суду. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що судом здійснений помилковий висновок стосовно застосування ст.20 ГПК України, зокрема, п.1 частини 1 цієї статті, оскільки визначальною ознакою для розмежування юрисдикції спору є характер правовідносин, які виникли між сторонами та не припинились на час виникнення спору (порушення права), а також важливим є статус учасників справи на момент існування спірних правовідносин. Зазначена правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 по справі №338/180/17 (провадження 14-144цс18), у постанові від 13.02.2019 по справі №810/8729/18 (провадження 12-294гс18), від 25.06.2019 у справі №904/1083/18 (провадження 12-249гс18), від 09.10.2019 у справі №127/23144/18 (провадження №14-460цс19). Апелянт наголошує, що у позовній заяві наголошував, що втратив статус суб"єкта підприємницької діяльності, втім, передача відповідачу грошових коштів відбулась у період наявності такого статусу як у позивача, так і у відповідача по справі; крім того, передача грошових коштів здійснена з метою отримання прибутку від власного провадження господарської діяльності, а кошти сплачені відповідачу в безготівковому порядку саме як фізичною особою - підприємцем. Апелянт також зауважує, що за змістом ст.ст. 4, 20, 45 ГПК України правильно відніс до юрисдикції господарського судочинства. Наголошує, що вже подавав аналогічний позов в порядку цивільного судочинства, втім ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 у справі №182/533/20 відмовлено у відкритті провадження у справі та роз"яснено, що даний спір має розглядатись в порядку господарського судочинства. Таким чином, помилковим є висновок суду, що оскільки стан у сторін є припиненим, то позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства і у відкритті провадження у справі слід відмовити. Відповідач у справі - ОСОБА_2 - відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався. Про відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою позивача та надання часу для подання відзиву на апеляційну скаргу повідомлявся належним чином. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2020 у справі №904/1163/20. Через запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV -2" (зі змінами та доповненнями) на всій території України карантину із забороною, зокрема, проведення всіх масових заходів, забороною транспортних перевезень та встановленням на період дії карантинних заходів в Україні тимчасово особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду, на виконання рішення зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду, оформленого протоколом зборів суддів № 1 від 17.03.2020 та рішення зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду, оформленого протоколом зборів суддів № 3 від 31.03.2020 (враховуючи Рекомендації Ради суддів України викладені у листі № 9рс-186/20 від 16 березня 2020 року) сторін повідомлено, що судове засідання для розгляду справи № 904/1163/20 буде призначено додатково ухвалою суду, яку буде направлено на адресу сторін. При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ доповнено розділ Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349 , а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)." Отже, строк розгляду апеляційної скарги не є порушеним. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2020 розгляд справи призначено у судове засідання на 10.06.2020 на 11:30. Сторони не забезпечили участі представників у судовому засіданні. Беручи до уваги розумні строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення (ухвали), судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників сторін. В судовому засіданні 10.06.2020 Центральним апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. У лютому 2020 року ОСОБА_1 , м. Луцьк Волинської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , м. Нікополь Дніпропетровської області про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) в сумі 12 747,23 грн., з яких 11700,00 грн попередньої оплати за деревину та 1047,3 грн відсотків річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у лютому 2017 року, будучи суб"єктом підприємницької діяльності, з метою отримання прибутку хотів придбати дубову деревину. У мережі Інтернет натрапив на оголошення про продаж необхідного товару. Продавцем товару виступав відповідач, який також знаходився у статусі суб"єкта підприємницької діяльності, та який зазначив, що працює виключно за попередньою оплатою. На повідомлені відповідачем реквізити позивач перерахував 11700 грн з формулюванням "оплата за дубову заготовку згідно рахунку №23/02 від 23.02.2017 без ПДВ". 01.03.2017 позивач шляхом безготівкового перерахування коштів перевів необхідну суму відповідачу, втім, останній рахунок так і не виставив, таким чином, позивач вважає, що сторони не узгодили ціну товару, його кількість та асортимент, що є істотними умовами договору, отже, на його думку, договір є неукладеним ні письмово, ні у спрощений спосіб, з урахуванням відсутності узгодження вищевказаних істотних умов. В подальшому, відповідач припинив контакти з позивачем та припинив господарську діяльність; товар не передав, як і не повернув грошові кошти. З урахуванням відсутності договірних відносин між сторонами, позивач вважає можливим такі кошти витребувати відповідно до ст.1212 ЦК України, а також з урахуванням норм ст.1214 та ст.625 ЦК України нарахувати відсотки річних за час користування чужими грошовими коштами, при цьому розрахунок здійснив з 02.03.2017. Також позивачем у позові зауважено про припинення з 29.06.2017 відповідачем господарської діяльності та з 15.08.2018 власної господарської діяльності. Суд першої інстанції, перевіривши дані позивача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановив, що стан суб`єкта: припинено; дата запису: 15.08.2018; номер запису: 21980060002028748. Перевіривши відомості відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд встановив, що стан суб`єкта: припинено; дата запису: 02.07.2016; номер запису: 22300060002019747. Як вже зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2020 на підставі пункту 6 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті позовної заяви; позовні матеріали повернуті позивачу. Відмовляючи у відкритті провадження у справі та повертаючи позовну заяву заявнику без розгляду, суд першої інстанції керувався положеннями п.1 ч.1 ст.20, п.6 ч.1 ст.175 ГПК України та дійшов висновку, що за правилами господарського судочинства не розглядаються справи у спорах, що виникають у зв"язку із здійсненням господарської діяльності, сторонами за якими є фізичні особи, а не суб"єкти господарювання. Отже, з урахуванням припинення суб"єктами підприємницької діяльності своєї діяльності на момент пред"явлення позову вказане є підставою для відмови у відкритті провадження у справі за таким позовом. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб`єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано (або пред"явлено особі) фізичній особі, що припинила існування внаслідок смерті або оголошення її померлою, або/ чи припинено суб"єкта господарювання, який звернувся з позовом (або якому пред"явлено позов), тільки якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути безпідставно отримані відповідачем кошти попередньої оплати за товар, який не був поставлений та істотні умови поставки якого сторони остаточно не узгодили, на думку позивача. Вказані події мали місце між сторонами фізичними особами - підприємцями, тобто виникли із господарської діяльності. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання сторонами договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, або носить позадоговірний характер - стосовно повернення безпідставно отриманих коштів. Тобто суду слід встановити правову природу грошових коштів, які є предметом спору. Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18). Суд апеляційної інстанції наголошує, що на момент переведення суми попередньої оплати за товар (01.03.2017) позивач мав статус суб"єкта підприємницької діяльності, грошові кошти переводив також як фізична особа - підприємець іншому суб"єкту підприємницької діяльності. При цьому стосовно відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься два записи: стосовно реєстрації ОСОБА_2 фізичною особою - підприємцем 17.04.2012 (припинено 02.07.2016), на яку і послався суд першої інстанції, та другий запис про реєстрацію підприємцем цієї ж особи 22.09.2016 (припинено 29.06.2017). Таким чином, відповідач у цій справі - ОСОБА_2 - мав статус суб"єкта підприємницької діяльності у період з 17.04.2012 по 02.07.2016 та з 22.09.2016 по 29.06.2017. З урахуванням наведеного, грошові кошти попередньої оплати за товар в сумі 11700 грн переведені позивачем 01.03.2017 під час перебування як позивача, так і відповідача у статусі суб"єктів підприємницької діяльності. Більш того, суд апеляційної інстанції наголошує, що позивач вже звертався з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства та ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 у справі №182/533/20, з урахуванням аналізу предмету та підстав позову, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі та роз"яснено, що даний спір має розглядатись в порядку господарського судочинства. Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських правовідносин, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились. Таким чином, висновок господарського суду про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 175 ГПК України не відповідає наведеним вище нормам процесуального права. З огляду на вказане, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, вважає необхідним скаргу задовольнити. Ухвалу суду від 04.03.2020 - скасувати, направивши справу до господарського суду на стадію вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського про відмову у відкритті провадження у справі, розподіл сум судового збору повинен здійснити суд першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 277, 280, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Луцьк Волинської області - задовольнити. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2020 у справі № 904/1163/20 - скасувати. Справу № 904/1163/20 направити до Господарського суду Дніпропетровської області на стадію вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Розподіл сум судового збору, сплаченого позивачем за розгляд Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ОСОБА_1 , м. Луцьк Волинської області на ухвалу суду від 04.03.2020 у справі № 904/1163/20, здійснити Господарському суду Дніпропетровської області за результатами розгляду справи по суті. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2020. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя М.О. Дармін Суддя О.В. Березкіна