Постанова 4875 № 917/1646/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" червня 2020 р. Справа № 917/1646/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М. секретар судового засідання Полупан Ю.В. за участю представників: позивача - не з`явився відповідача - не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. №509П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2019 у справі №917/1646/19 (суддя Білоусов С.М., повний текст рішення підписано 27.12.2019) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго", м. Миргород Полтавської області про стягнення грошових коштів, - ВСТАНОВИЛА: 23.09.2019 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" про стягнення 1.553.203,79 грн з них: 776.987,97 грн пені, 255.822,94 грн 3% річних та 520.392,88 грн інфляційні витрати. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.12.2019 у справі №917/1646/19 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" (пров. Луговий, 11, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 25682207) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 388.493,99 грн пені, 255.822,94 грн 3% річних, 520.392,88 грн інфляційні втрати та 23.298,15 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено. Позивач, АТ "НАК "Нафтогаз України", з вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 388.493,98 грн, та винести нове рішення, яким позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення неустойки у сумі 388.493,98 грн задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що на його думку, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування. Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2020 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Пелипенко Н.М. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" було залишено без руху через відсутність доказів сплати судового збору в повному обсязі. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2020, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" та призначено її до розгляду на 07.04.2020. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено, у зв`язку з запровадженням карантинних заходів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, введених постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19". Цією ухвалою сторонам роз`яснено, що про дату, час і місце наступного судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково. Суд зважає на приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України згідно із якими одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Отже, право на справедливий суд також не може бути обмежено, проте, визначаючи справедливий баланс між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд, слід зазначити про пріоритет природного права особи на життя та безпечне довкілля, яке визнається таким усіма цивілізованими народами і націями та є загальним спадком європейської правової традиції, позитивний обов`язок щодо забезпечення якого на території України покладено на державу Україна. Так, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1 Конституції України). 22.04.2020 до постанови КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Кабінетом Міністрів України внесені зміни, відповідно до яких карантин продовжено до 11.05.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 (яка набрала чинності 11.05.2020) внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо строків обмежувальних заходів на території України, а саме продовжено їх до 22.05.2020. Враховуючи визначений Урядом строк закінчення карантину, введений у зв`язку з запобіганням поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів з метою дотримання процесуальних строків при розгляді апеляційної скарги та створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи та необхідності забезпечення всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх матеріалів справи та доказів на їх підтвердження, вирішила визначити дату наступного розгляду справи та призначити справу до розгляду. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 справу №917/1646/19 призначено до розгляду на 09.06.2020. 23.03.2020 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив КП «Миргородтеплоенерго», в якому відповідач просить рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2019 залишити без змін, погоджуючись із його висновками, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. При цьому, відповідач просить змінити найменування з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» на Комунальне підприємство «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради. Обґрунтовуючи зміну найменування відповідача, заявник зазначає, що рішенням 52 сесії 7 скликання Миргородської міської ради Полтавської області №17 від 21.02.2020 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миргород цілісного майнового комплексу Обласного комунального виробничого підприємств теплового господарства «Миргородтепло» та затвердження Статуту в новій редакції» було вирішено прийняти зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області у комунальну власність територіальної громади міста Миргорода цілісний майновий комплекс Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» (провул. Луговий, 11, м.Миргород, Полтавської області, 37600, ЄДРПОУ 25682207) з активами, пасивами та штатною чисельністю працюючих та вважати Миргородську міську раду засновником даного підприємства; перейменувати Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Миргородтеплоенерго» на Комунальне підприємство «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради; затвердити статут Комунального підприємства «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради. Відповідні зміни були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.02.2020. 06.04.2020 на адресу Східного апеляційного господарського суду шляхом електронної пошти від позивача по справі АТ «НАК «Нафтогаз України» надійшло клопотання про розгляд справи №917/1646/19 без участі представника позивача (вх.№3295 від 06.04.2020). Також до Східного апеляційного господарського суду із заявою про розгляд справи №917/1646/19 за відсутністю представника звернувся відповідач КП «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради (вх.№5462 від 04.06.2020). У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, колегія суддів, врахувавши рівень складності та обставини справи, вважає можливим здійснити перевірку оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін. Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, зважаючи на таке. Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником (позивач у справі) та ОКВПТГ «Миргородтеплоенерго», як споживачем (відповідач у справі) був укладений договір постачання природного газу №5056/1718-ТЕ-24 від 29.09.2017. За умовами даного договору: - постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, споживач використовує виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункти 1.1, 1.2 договору); - згідно з пунктом 2.1 цього договору постачальник передає споживачеві 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ в орієнтованому обсязі 7520 тис.куб.м., у тому числі за місяцями, зазначеними у цьому пункті (з урахуванням додаткових угод №3 від 06.06.2018 та №4 від 06.08.2018); - приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.7 договору); - ціна за 1000 куб. м газу за цим договором на дату його укладання становить всього з ПДВ - 5930,40 грн (п. 5.2 договору); - згідно з п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором; - згідно з пунктом 6.3 договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на споживача станом на 30.09.2015 поширюється дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання"; 2) у будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватись за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору, - в разі, коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунку споживача кошти перераховуються на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі, коли на споживача станом на 30.09.2015 не поширюється дія положень статті 191 ЗУ "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений за минулі періоди за договором, у порядку календарної заборгованості у споживача; 5) оплату інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, споживач здійснює на поточний рахунок постачальника. - у пункті 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальникові пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20; - згідно з пунктом 8.3 договору, з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором; - договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору). Сторони вносили зміни до спірного договору шляхом підписання додаткових угод, а саме: - додаткова угода №1 від 15.01.2018 (внесено зміни в п. 6.1 та 8.2-8.3 щодо постанови Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002 відповідно до якої проводяться взаєморозрахунки за спільними протокольними рішеннями, в зв`язку із втратою чинності постанови Кабінету Міністрів №20 від 11.01.2005 з 01.01.2018, зміни до п. 8.2 та 8.3 щодо розміру пені - 15,3% річних); - додаткова угода №2 від 06.04.2018 (внесено зміни в п. 2.1 щодо обсягу переданого газу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) - 750 тис.куб.м., внесено зміни в. 12.1 щодо дії договору (з 01.10.2017 - 31.05.2018); - додаткова угода №3 від 06.06.2018 (внесено зміни в п. 2.1 щодо обсягу переданого газу в період з 01.06.2018 по 31.07.2018 (включно) - 266 тис.куб.м.); - додаткова угода №4 від 06.08.2018 (зміни в пункті 2.1 - період з 01.08.2018 по 31.08.2018, орієнтовний обсяг газу 130 тис.куб. м); - додаткова угода №5 від 05.09.2019 (зміни в пункті 2.1 - період 01.09.2018 по 30.09.2018, обсяг до 220 тис.куб.м). Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) передало підприємству відповідача природний газ на загальну суму 45.049.992,97 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. За даними позивача, відповідач оплату природного газу здійснював не своєчасно, що підтверджується виписками по особовому рахунку (а.с. 73-116). Відповідно до п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. На підставі умов договору, позивач заявив до стягнення з відповідача 1.553.203,79 грн, з яких: 776 987,97 грн - пені, 3% річних в розмірі - 255 822,94 грн за зобов`язаннями з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, а також інфляційні втрати - 520 392,88 грн за зобов`язаннями за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року, в зв`язку з чим звернувся до Господарського суду Полтавської області. В свою чергу, господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги та зменшуючи розмір пені на 50%, зазначив, що розрахунки позивача щодо розмірів пені, 3% річних та інфляційних втрат є не завищеними, виконаними у відповідності до чинного законодавства. Проте, враховуючи всі обставини справи та наявне клопотання відповідача про зменшення розміру пені, дійшов висновку про наявність виключних обставин для його часткового задоволення. Так, місцевий господарський суд зазначає, що ОКПТГ "Миргородтеплоенерго" є комунальним підприємством, юридичною особою публічного права, яка створена органом місцевого самоврядування з метою забезпечення безперервного постачання населенню, підприємствам, організаціям, установам теплової енергії без мети отримання прибутку. Відповідач не є фактичним споживачем газу, а використовує природний газ для постачання теплової енергії для наступних організацій: школи, лікарні, поліклініки, дитячі дошкільні заклади, житлові будинки. Дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до статей 11 та 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами. В даному випадку господарські відносини між сторонами по справі виникли з приводу договору постачання природного газу. Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2. ст. 712 ЦК). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як вже зазначалось, відповідно до укладеного між сторонами договору позивач передав у власність відповідачу у природний газ на суму 45.049.992,97 грн. Відповідач повністю розрахувався за поставлений позивачем природний газ, але оплату здійснював несвоєчасно, чим порушив умови п. 6.1 договору. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України). Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідальність за невиконання грошових зобов`язань передбачена сторонами у пункті 8.2. договору, у вигляді пені в розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 15.01.2018). Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За змістом ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі. Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що розмір та період нарахування пені відповідає вимогам ЦК України, ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та умовам Договору, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірними. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду про правомірність, обґрунтованість та відповідність чинному законодавству розміру та періоду нарахування пені, які здійсненні у відповідності до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та умов договору. Щодо висновку суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 50%, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"). Згідно Роз`яснень вказаним у пункті 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 по справі № 924/243/19). За правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто в сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. За матеріалами справи судом встановлено, що: - відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/органами, а не для власних потреб; - заборгованість за спожитий природний газ виникає з різниці в тарифах на теплову енергію, затримки перерахування бюджетних коштів стосовно надання пільг за спожиту теплову енергію (надання субвенцій); - відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним видом економічним діяльності якого становить постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря; - предметом судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність; - позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства; - позивачем не надано доказів понесення збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, з урахуванням приписів частини 2 статті 233 ГК України. Додатково суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, у відповідача наявні поточні рахунки із спеціальним режимом використання, а тому більша частина коштів, що надходять на ці рахунки, перераховуються на поточний рахунок позивача, що не дозволяє підприємству самостійно розпоряджатися коштами. Грошові кошти, що надходять на рахунки відповідача автоматично перераховуються на поточний рахунок позивача без участі відповідача, що свідчить про невеликий ступінь вини у затримці розрахунків за газ. Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Беручи до уваги наведене, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зважаючи на те, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, оцінивши надані сторонами докази, зважаючи на те, що основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, колегія суддів апеляційної інстанції також дійшла висновку про винятковість даного випадку та вважає доречним зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) до 50% від правомірно нарахованих в розмірі 776.987,97 грн Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Стягнення 50 % від заявленої у позові суми пені, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань. Також судом враховано, що аналогічну правову позицію викладено і у постановах Верховного Суду у справах №922/3529/18 від 13.11.2019, №925/259/19 від 24.02.2020, №922/1608/19 від 26.02.2020, №908/2634/18 від 04.03.2020. Крім того, позивачем до стягнення заявлено 3% річних у сумі 255.822,94 грн та інфляційні втрати в сумі 520.392,88 грн нараховані на зобов`язання за період жовтня 2017 року по вересень 2018 року, згідно наданого позивачем розрахунку, які були задоволені судом першої інстанції. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із таким висновком господарського суду з огляду на таке. Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Положення даної статті знайшли своє відображення і в спірному договорі постачання природного газу, в зв`язку з чим суд першої інстанції, здійснивши самостійний розрахунок сум 3% річних та інфляційних збитків, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення за несвоєчасне виконання зобов`язань з відповідача 255.822,94 грн - 3% річних та 520.392,88 грн - інфляційних збитків і з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, слід зазначити, що відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і відзиві на апеляційну скаргу наголошує на тому, що повністю погоджується із датами та сумами проведення нарахувань та оплат по договору, які відображені у довідці по операціях за договором №5056/1718-ТЕ-24, наявній у матеріалах справи. Отже, всі розрахунки позивача, як заборгованості так і штрафних санкцій, є арифметично вірними. Відповідно до статей 76 - 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, позивачем всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в апеляційній скарзі, а наведені доводи не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні. Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються. Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Змінити найменування відповідача з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" на Комунальне підприємство «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 19.12.2019 у справі №917/1646/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 12.06.2020 Головуючий суддя О.А. Істоміна Суддя С.В. Барбашова Суддя Н.М. Пелипенко