Постанова 4802 № 161/13199/18

Справа № 161/13199/18 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/200/20 Категорія: 3 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання Лимаря Р. С., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представників відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності, зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визначення частки у житловому будинку та виділ частки в натурі зі спільної часткової власності та зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання права власності на господарські будівлі, за апеляційною скаргою відповідача за первісним позовом ОСОБА_7 , яка подана від його імені представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності. В обґрунтування позову покликався на те, що йому на праві приватної власності належить 14/36 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 . Вказану частину житлового будинку він успадкував після смерті батька - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності на вказану частину майна зареєстроване за ОСОБА_1 Луцькою державною нотаріальною конторою 28.12.2006 року за реєстровим № 1-1585. На підставі свідоцтва про право власності ВОБТІ виготовлено технічний паспорт на будинок. Позивачу як спадкоємцю належить 14/36 будинковолодіння, інші частини належать відповідачам: ОСОБА_9 - 4/36 і ОСОБА_6 - 4/36. Крім того, у будинку є квартира АДРЕСА_2 площею 45,5м кв., власником якої є ОСОБА_7 . Відповідно до технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 , який складений Волинським обласним бюро технічної інвентаризації, це будинковолодіння складається з одноповерхового житлового будинку з мансардою загальною площею 186,7 м2 та житловою 124,4 м кв., крім того, на земельній ділянці розміщені господарські будівлі, а саме : сарай Б-1, хлів В-1, та колодязь Г. Позивач вказував, що на даний час частки кожного із співвласників не виділені в натурі, що і привело до зловживань та непорозуміння з приводу порядку користування та обслуговування будинку. Зазначав, що у 2006 році , коли став власником 14/36 частини будинковолодіння позивач пропонував сусідам виділити в натурі частку кожного відповідно до правовстановлюючих документів, а саме: ОСОБА_10 - 4/36 та ОСОБА_6 - 4/36, так як квартира АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_7 ) вже виділена в натурі (згідно технічного паспорту на квартиру), однак згоди не було досягнуто. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд виділити йому у приватну власність наступне нерухоме майно: житлові кімнати 2-5 площею 15,4 м кв.; 2-6 площею 14,6 м кв.; 2-7 площею 13,8 м кв.; кухню 2-1, 2-4 площею 13,9 м кв.; санвузол 2-2 площею 3,2 м кв.; коридор 2-3 площею 3,2 м кв.; коридор 1 площею 2,6 м кв.; надвірну будівлю Б-1 та горище (для обслуговування покрівлі над його частиною будинку), які зазначені у технічному паспорті, виготовленому Волинським ОБТІ 15.02.2011 року. 03.12.2018 року відповідач ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визначення частки в житловому будинку та виділ частки в натурі зі спільної часткової власності. Зустрічний позов мотивований тим, що вона є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 з господарсько-побутовими будівлями та спорудами на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.1965 року, а саме власником 4/36 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . В її користування ввійшли кімнати 5-1 площею 10,9 м кв. , 5-2 площею 13,1 м кв. , кухня 5-3 площею 3,3 м кв., коридор в мансарді площею 7,0 м кв . Загальна площа приміщень по квартирі АДРЕСА_3 становить 27,3 м АДРЕСА_4 , а житлова 24,0 м кв. Вказує, що 27.03.2003 року відповідно до свідоцтва про право власності на житло їй передано у власність квартиру в цьому ж будинку площею 16,7 м кв., яка в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована під №3. Фактично на належні їй приміщення має два технічні паспорти, в тому числі на квартиру АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_2 / АДРЕСА_5 часток житлового будинку площею 27,3 м кв. та квартиру площею 16,7 м кв. згідно з технічним паспортом 16,5 м кв.). Також на праві власності належить сарай В-1. На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати за нею право приватної власності на приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 , а саме: кімнату 5-1 площею 10,9 м кв., кімнату 5-2 площею 13,1 м кв., кухню 5-3 площею 3,3 м кв., та кімнати 6-1 площею 5,7 м кв. та 6-2 площею 10,8 м кв., а також сараю В-1. 28.01.2019 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про визнання права власності на господарську будівлю. Свої вимоги обгрунтовував тим, що згідно з договором купівлі-продажу нерухомості №488/1 від 23.11.1998 року він є власником квартири АДРЕСА_6 . Йому як власнику квартири в будинку АДРЕСА_1 належить 10/36 частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами. Згідно з технічним паспортом на об`єкт нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 , біля нього розташовані господарські будівлі та споруди, якими користуються на праві спільної часткової власності всі співвласники багатоквартирного будинку. Вказує, що сараєм-гаражем Б-1 користується особисто з моменту придбання у власність квартири АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 до моменту придбання даним об`єктом користувався попередній співвласник багатоквартирного житлового будинку. На підставі викладеного просив суд виділити йому на праві приватної власності приміщення сараю-гаража Б-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Виділено в натурі та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 45/100 частин будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , згідно з таблицею № НОМЕР_1 висновку №185/58 від 10.05.2019 року судової будівельно-технічної експертизи, а саме: приміщення 2-8 площею 15,4 кв.м, 2-7 площею 14,6 кв.м, 2-6 площею 13,8 кв.м, 2-1 площею 11,3 кв.м, 2-3 площею 3,2 кв.м, 2-4 площею 3,2 кв.м, 2-5 площею 2,6 кв.м, разом загальною площею 64,1 кв.м, приміщення 2-2 площею 2,6 кв.м, сарай-гараж (Б-1) вартістю 185356 грн; ганок (а3) вартістю 1918 грн; 39/100 частин огорожі (2) по лівій межі вартістю 42304,08 грн; 64/100 частин огорожі (1) (ліва частини) вартістю 37028,48 грн; огорожа (3) вартістю 13110 грн. Всього на загальну суму 765287,38 грн. Виділено в натурі та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_5 17/ 100 в будинковолодінні за адресою АДРЕСА_1 , згідно таблиці № НОМЕР_1 висновку №185/58 від 10.05.2019 року судової будівельно-технічної експертизи, а саме: приміщення 5-1 площею 10,9 кв.м., 5-2 площею 13,1 кв.м., 5-3 площею 3,3 кв.м., 3-1 площею 5,7 кв.м., 3-2 площею 10,8 кв.м. Разом загальною площею 43, 8 кв.м., хлів (В-1), 1/3 частина колодязя (Г) вартістю 68363 грн; 1/2 частина вбиральні (Е) вартістю 2385,50 грн. Всього на загальну суму 295574,29 грн. В спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено приміщення : ІІ площею 5,4 кв. м. вартістю 39020,28 грн; І площею 1,6 кв. м. вартістю 13775,76 грн; ІІІ площею 3,5 кв. м., ІV площею 3,3 кв. м, разом загальною площею 6,8 кв.м. вартістю 33160,21 грн; ганок (а4) вартістю 1475 грн; 11/100 частин огорожі (1) (права частина) вартістю 6364,27 грн. Всього на загальну суму 93795,52 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 7471 грн 07 коп судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави 2719 грн 94 коп судового збору. Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 1085 грн 16 коп судового збору. Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_7 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення первісного позову і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, приймаючи таке рішення, вибірково досліджував матеріали інвентаризаційної справи, не звернув уваги на те, що ні в одному з правовстановлюючих документів не зазначено, з чого складається частка того чи іншого співвласника, а тому твердження позивачів, що саме їм належить господарська будівля Б-1 нічим документально не підтверджується. З усних пояснень співвласників (трьох з них) слідує, що спірною господарською будівлею Б-1 користувалися попередні власники його квартири подружжя ОСОБА_11 , а після її відчуження користується він. Таким чином суд неповно дослідив матеріали справи, прийшов до помилкового висновку про зарахування до складу майна ОСОБА_1 даної господарської будівлі, позбавивши його таким чином права власності на неї. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_7 вказував, що фактично спір між сторонами існує в частині визначення порядку користуваннягосподарською будівлею Б-1. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.ч.1-5ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам. Положеннями частини 1статті 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , суд виходив із наявності передбачених законом підстав для поділу домоволодіння в натурі, а саме з технічної можливості виділу приміщень у спірному будинковолодінні відповідно до часток співвласників та висновку будівельно-технічної експертизи. Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив із безпідставності його доводів, зокрема з відсутності в договорі купівлі-продажу і відповідно в технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_2 зазначення господарських будівель та споруд як приналежності до даної квартири. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно із ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.3 та ч.4ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 1, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи із змісту ч.1ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить 14/36 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування частки житлового будинку від 28.12.2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-1585 (а.с. 6,7), копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 8) та копією технічного паспорту (а.с. 12). ОСОБА_5 є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 з господарсько-побутовими будівлями та АДРЕСА_8 . Згідно з договором купівлі-продажу від 19.04.1965 року вона стала власником 4/36 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.55,56). 27.03.2003 року відповідно до свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_5 передано у власність квартиру в будинку АДРЕСА_1 площею 16,7 м кв., яка в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована під №3 (а.с. 63,64). Також на праві власності належить сарай Б-1. Згідно з договором купівлі-продажу нерухомості №488/1 від 23.11.1998 ОСОБА_12 є власником квартири АДРЕСА_6 загальною площею 45,5 кв.м. Відповідно до договору №488/1 купівлі-продажу, зареєстрованого 23.11.1998 року Волинською міжрегіональною біржею, ОСОБА_13 купив квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 45, 5 м кв. (без зазначення господарських будівель і споруд) у ОСОБА_14 . ОСОБА_15 і ОСОБА_14 були власниками квартири АДРЕСА_6 загальною площею 46,0 кв.м. (без зазначення господарських будівель і споруд) згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 09.02.1995 року; в технічному паспорті на дану квартиру господарські будівлі і споруди не зазначені. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст.317 ЦК України. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, який передбачено у ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Поняття і види права спільної власності визначено у ст.355 ЦК України, за змістом якої майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі. Відповідно до ст.358 ЦІК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч.2 ст.364 ЦК України). Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. У ч.2 ст.364 ЦК України передбачено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч.2 ст.183 ЦК України). Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч.1 ст.183). Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, при проведенні поділу співвласнику передається частка жилих та нежилих приміщень, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без спричинення неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 185/5 від 10 травня 2019 року виділ в натурі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 приміщень з будиноковолодіння АДРЕСА_1 з метою обладнання окремих ізольованих квартир можливий без перепланувань і переобладнань житлового будинку. Також у даному висновку експертизи розрахунок часток ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проведений із врахуванням даних інвентаризаційної справи НОМЕР_2 БТІ на дане будинковолодіння з фактичним використанням будівлею та спорудами співвласників. До складу будинковолодіння входить житловий будинок (А-2), прибудова (а1), погріб(а2), ганок (а3), ганок (а4), відкрита веранда (а5), прибудова (а6), сходи (а7), сарай-гараж (Б-1), гараж (б), хлів (В-1), колодязь (Г), сарай (Д-1), вбиральня (Е), навіс (Є-1), огорожа (1)огорожа(2), огорожа (3). Відповідно до п.1.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №55 від 18.06.2007 року, (далі Інструкція), ця Інструкція визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна (далі - об`єкти нерухомого майна), крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна (далі суб`єкти господарювання) при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна. Відповідно до п.1.2. Інструкції поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1) або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна (додаток 2). Згідно з п.2.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженоїнаказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 р. № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773 характерними допоміжними приміщеннями будинків є: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо. На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї /хліви/, літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо). Відповідно до ст.183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Враховуючи приписи ст.186 ЦК України, в садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи, зокрема, господарські будівлі та споруди, є його приналежністю. Виходячи з положень статей 183, 367 ЦК України та роз`яснень, викладених у пунктах 6, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Згідно з п.7 цієї Постанови, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_13 та його апеляційної скарги вбачається, що він просив виділити йому на праві приватної власності приміщення сараю-гаража Б-1, що знаходиться біля спірного будинку АДРЕСА_9 . В цій частині виділу в натурі іншим учасникам справи їх часток у даному будинковолодінні ним і оскаржено судове рішення, а щодо розподілу в натурі інших приміщень як житлових, так і господарських будівель і споруд, ним не оспорюється, а також він заперечень не має. В судовому засіданні при апеляційному перегляді даної справи представник ОСОБА_13 ствердила, що вказаним сараєм-гаражем Б-1 користувалися ОСОБА_1 та ОСОБА_13 з часу придбання ним квартири АДРЕСА_2 , а тому вважає, що його зустрічний позов є підставним і спірний сарай-гараж Б-1 слід виділити у власність саме йому, а не ОСОБА_1 . Однак, суд першої інстанції, дослідивши договір купівлі-продажу та інші правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_2 , придбану ОСОБА_13 , правильно дійшов висновку, що про наявність господарських будівель та споруд, зокрема і спірного сарая-гаража Б-1, у них не вказано. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, оскільки в загальному комплексі будівель домоволодіння в якості головного об`єкту виділяється будівля, призначена для проживання житловий будинок, а всі інші будівлі і споруди повинні слугувати головному об`єкту. Крім того, висновком експертизи допоміжні приміщення враховані в частки співвласників даного будинку. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного його вирішення. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.374, 375,381-384,390,391 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом ОСОБА_7 , яка подана від його імені представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючи Судді