Постанова 4804 № 229/3776/19

Єдиний унікальний номер 229/3776/19 Номер провадження 22-ц/804/1528/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Мальованого Ю.М., суддів: Канурної О.Д., Мірути О.А., за участю: секретаря судового засідання Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових за-сідань № 3 цивільну справу № 229/3776/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дру-жківського міського суду Донецької області від 22січня 2020 року (суддя першої інстанції Ле-беженко В.О.), - В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим,що відповідно до укладеного договору б/н від 17 серпня 2010 року відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кре-дитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Власним підписом відповідач підтвердила свою згоду, на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами ко-ристування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не вико-нувала, унаслідок чого станом на 31травня 2019 року має заборгованість у розмірі 97 589 грн. 68 коп., яка складається з наступного: 1 887 грн. 70 коп. - заборгованість за кредитом, 88978 грн. 66 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 600 грн. 00 коп. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг. Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути суму заборгованості у зазначеному розмірі. 22 січня 2020 року заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області по-зов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним дого-вором б/н від 17 серпня 2010 року станом на 31травня 2020 року у сумі 1 887 грн. 70 коп. Вирі-шено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року, позивач АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості з відсотків за користування кредитом, пені та штрафу і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд зробив помилковий висновок про від-сутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушен-ня норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, враховуючи погоджений сторонами розмір відсотків за користування кредитом - 2,5% на місяць про що зазначено у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки Уні-версальна 55 днів пільгового періоду від 17 серпня 2010 року, яка підписана відповідачем і якою сторонами погоджено умови кредитування, а саме: тип картки, тип кредитної лінії - по-новлювальна, валюта кредиту - гривня, базова відсоткова ставка - 2.5 % на місяць, розмір щомі-сячного платежу - 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, що слідує за звітним, нарахування пені за несвоєчасну сплату платежів, штрафу (500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту), що призвело до помилкового висновку суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, пені і штрафу. Місцевим судом не прийнято до уваги погоджену сторонами та підписану відповідачем Довідку про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна 55 днів пільгового періоду від 17 серпня 2010 року, якою узгоджено умови кредитування. Безпідставно відмовивши у стягненні пені та штрафу суд порушив норми матеріального права фактично звільнивши відповідача від відповідальності за укладеним договором, чим по-рушив право позивача на стягнення неустойки. Підписуючи заяву та Довідку про умови кредитування з використанням кредитки Універ-сальна 55 днів пільгового періоду від 17 серпня 2010 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, відповідач висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Оскаржуваним рішенням місцевий суд призводить до нехтування принципами платності кредитного договору і наносить шкоду всім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 30 березня 2020 року за апеляційною скаргою позивача АТ КБ «Приватбанк» відкрито апеляційне провадження. Копія апеляційної скарги позивача направлена відповідачу ОСОБА_1 30 березня 2020 ро-ку за зареєстрованим місцем її проживання. Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача відповідачем на час розгляду справи не наданий. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не пере-шкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання апеляційного суду 10 червня 2020 року сторони не з`явилися. Позивач АТ КБ «ПриватБанк» судову повістку-повідомлення про розгляд справи 10 черв-ня 2020 року отримав 26 травня 2020 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про отримання поштового відправлення (а.с. 115). Рекомендовані відправлення з копією апеляційної скарги позивача та судовою повісткою-повідомленням про розгляд справи 10 червня 2020 року на ім`я відповідача ОСОБА_1 , які були їй направлені за її зареєстрованим місцем проживання, повернуті до апеляційного суду з причини «за відсутності адресата» (а.с. 99,116). Під час розгляду справи судом першої інстанції вся поштова кореспонденція, яка була направлена позивачу, також була повернута до суду з відмітками «Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», «за закінченням строку зберігання» та «за відсутності адресата» (а.с. 49, 52, 57). Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомля-ти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повіст-ка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію пові-домлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сторони в розумні інтервали часу мають вжива-ти заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року, заява № 8371/02). Тобто, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтер-валом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апе-ляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рі-шення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції зазна-чив про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення в примусовому порядку з боржника отриманого ним та непогашеного тіла кредиту у розмірі 1887 грн. 70 коп. Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог про стягнення процентів за ко-ристування кредитом пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що надані позива-чем витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Довідка про обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ця Довідка та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. З наданої Довідки про умови обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільговий період» не можливо встановити, що саме відповідач підписала її та ознайомилася з її змістом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, оскільки не надані підтвердження позивачем про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, а в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами відсутня. Позивачем рішення Дружківського міського суду Донецької області оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користу-вання кредитом у розмірі 88 978 грн. 66 коп., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 1 600 грн. та штрафів к розмірі 500 грн. - штраф (фіксована частина), 4 623 грн. 31 коп. - штраф (процентна складова). В іншій частині рішення не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 17 серпня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 9). Крім того, пред`являючи позов до суду, предметом і підставою якого є стягнення заборго-ваності за кредитним договором, зокрема процентів за користування кредитом, позивач на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, до позовної заяви додав, крім іншого, заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, розрахунок заборгованості (а.с. 6-9, 9, 10). З огляду на довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, базова процентна ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році) становить - 2,5 %. Крім того, визначено нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та штра-фів під час порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів (а.с. 10, 102 зворот). Доводом апеляційної скарги позивача є те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, а також пені та штрафів, оскільки Довідка про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна 55 днів пільгового періоду від 17 серпня 2010 року підписана відповідачем, що свідчень про погодження сторонами умов кредитування. До матеріалів справи залучена світлокопія довідки про Умови кредитування з викорис-танням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, яка містить ледь помітним підпис у графі «Підпис», через що немає можливості ідентифікувати цей підпис з пі-дписом боржника ОСОБА_1 , який поставлено нею на Анкеті - заяві про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку (а.с. 9, 93). Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює на-лежність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відсутність визначених процентів за користування кредитом в Анкеті-заяви про приєд-нання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також наявність підпи-су у графі «Підпис`Умов кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універса-льна» 55, який не підлягає ідентифікації, на розсуд суду першої інстанції не свідчать про те, щовідповідач була ознайомлена з фінансовими умовами надання кредиту. Ознайомившись з наданими позивачем документами, апеляційний суд погоджується з та-ким висновком суду першої інстанції та вважає, що надані докази не підтверджують факту ук-ладення між сторонами кредитного договору саме на умовах, зазначених позивачем у позові. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у пи-сьмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телег-рамах, якими обмінялися сторони. Як вбачається із ч. 2 вказаної вище статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Оскільки позивачем не надано беззаперечних доказів на те, що боржник ОСОБА_1 бу-ла особисто, під підпис ознайомлена з Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, підстави для задоволення вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом відсутні. Крім того, роздруківка Витягу з Умов та Правил також не може бути належним дока-зом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Вказане вище співпадає з висновками Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у фо-рмулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 серпня 2010 року) до моменту звернення до суду із позовом (07 липня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповіда-чу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про розмір процентної ставки, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розціню-ватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач, підписуючи заяву та довід-ку про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна 55 днів пільгового періоду від 17 серпня 2010 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення забор-гованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами, є безпідставними, вихо-дячи з наступного. Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пу-нкти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягну-то згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодав-ства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) пози-чальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується по-вернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від по-зичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Роз-мір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановле-ний розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприє-мець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального кори-стування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Як вбачається із ч. 2 вказаної вище статті, умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зро-зумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визнача-ються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, встановлений договором розмір про-центів на може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому по-рядку. Згідно частини 3 вказаної вище статті, умова договору щодо права банку, іншої фінан-сової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Апеляційний суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, який викладений на банківському сайті https://privatbank.ua, не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 серпня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вва-жати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді не-устойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має най-вищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Консти-туції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інте-ресів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Ге-неральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контракт-них зловживань, як однотипні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і не-законну умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживачів у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Вказане вище співпадає з Висновками Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, а також з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у Постанові від 31 липня 2019 року у справі № 233/1876/17, про-вадження № 61-16507св18. З огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав спо-живачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розум-ності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсут-ність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за корис-тування кредитом. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно пос-лався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставними, оскільки ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуа-льного права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рі-шення Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відсутні. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 січня 2020 року залиши-ти без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 11 червня 2020 року. Головуючий суддя: Ю.М. Мальований Судді: О.Д. Канурна О.А. Мірута