Постанова КЦС ВС № 363/2783/15-ц

Постанова Іменем України 27 травня 2020 року м. Київ справа № 363/2783/15-ц провадження № 61-45373св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач) розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 як Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року у складі судді Котлярової І. Ю. та на постанову апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2018 року у складі суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_2 , відповідач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 25 червня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний Банк (далі - ПАТ КБ) «Фінансова Ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 12 і 13 листопада 2014 року уклала із відповідачем договори банківського вкладу (депозиту) №; ?0; 59-В-17/364107 і 59-В-17 /365214 «Стабільне зростання» у Київському відділенні № 21 ПАТ КБ «Фінансова ініціатива», загальна сума вкладу (депозиту) склала 70 тис. грн і 50 тис. грн відповідно. 12 і 13 листопада 2014 року вкладник передала в управління Банку грошові кошти у сумі 70 тис. грн. і 50 тис. грн по 25 і 26 листопада 2014 року включно. Відповідно до пункті 2 договорів банк мав нараховувати їй відсотки на вклади з розрахунку 18 % річних шляхом зарахування на поточний банківський рахунок, операції з яким здійснюються з використанням платіжної картки, відкритий в банку або готівкою через касу банку. 26 листопада 2014 року вона звернулася до відповідача із заявою про повернення вкладів (депозитів). Зазначила, що на дату подання позовної заяви відповідачем сплачено їй 68 710 грн 72 коп., залишок вкладів складає 54 513 грн 36 коп., які банком не повернуто. У зв`язку із цим та з урахуванням сплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб через АТ «ОТП Банк» м. Київ суми залишку вкладу в розмірі 54 513 грн 36 коп., зменшивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 456 377 грн 95 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 27 868 грн 65 коп., 3 % річних у розмірі 2 116 грн 75 коп. за період з 27 листопада 2014 року по 23 червня 2015 року, а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 тис. грн та 28 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_2 пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в розмірі 456 377 грн 95 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 27 868 грн 65 коп., 3 % річних 2 116 грн 75 коп., а всього стягнуто 486 363 грн 35 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до правової позиції, яка викладена Верховним судом України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною пятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме - сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Зважаючи на викладене, вимоги позивача про стягнення з банку на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення виплати за період з 27 листопада 2017 року по 23 червня 2015 року, тобто на дату початку процедури виведення Фондом ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з ринку, підлягають задоволенню. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня. При цьому проценти, визначені статтею 1061 ЦК України, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку, зокрема у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Аналізуючи викладене, суд вважає, що позовні в частині стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних також підлягають задоволенню. На обґрунтування факту надання допомоги фахівцем у галузі права поза судовим засіданням, не надано будь-яких доказів, що підтверджують вчинення ним окремих процесуальних дій поза судовим засіданням. Зокрема, у позові зазначено, що правова допомога, надана позивачу, полягала у складанні позовної заяви, однак на підтвердження вказаного не надано доказів (акти виконаних робіт, розрахунку), з яких вбачалося б скільки часу витрачено адвокатом при наданні такої правової допомоги. Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої вимоги щодо стягнення витрат на правову. Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 28 тис. грн, то суд відмовляє в її задоволенні з тих підстав, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду про застосування у спірних правовідносинах положень статті 625 ЦК України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення норм права, тому висновків суду не спростовують і не свідчать про порушення судом норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 як Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що кошти за договором банківського вкладу були перераховані 26 листопада 2014 року на особистий поточний рахунок ОСОБА_2 та вона мала змогу зняти готівкові кошти в будь-якому іншому банку, чим не скористалася. Банк повернув позивачу вклад, а тому відсутні підстави для нарахувань сум на підставі положень статті 625 ЦК України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, з 24 червня 2015 року в банку введено тимчасову адміністрацію, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». (2) Позиція позивача У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що з 26 листопада 2014 року неодноразово зверталася до банку із заявами про повернення вкладу та процентів за ним, які залишено без відповіді. Також вона неодноразово намаглася зняти кошти з банківської карти в банкоматах інших банків, проте транзакції були заблоковані відповідачем, що підтверджується відповідними квитанціями. У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів, зобов`язання банку з повернення вкладу не є виконаним, і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи з Вишгородського районного суду Київської області. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів. Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Фактичні обставини, встановлені судами Суди установили, що 12 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладений договір банківського вкладу № 59-в -17/364107 (вклад «Стабільне зростання»), за умовами якого банк приймає від вкладника грошові кошти у сумі 70 тис. гривень зі строком зберігання вкладу 14 календарних днів з автоматичним подовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін. Процентна ставка з дати 12 листопада 2014 року складає 20 % річних, з 26 листопада 2014 року - 20, 5 % річних, з 10 грудня 2014 року - 21 % річних, з 24 грудня 2014 року - 21,5 % річних, з 07 січня 2015 року - 22 % річних, з 21 січня 2015 року - 23 % річних з терміном повернення вкладу 1-й період - 26 листопада 2014 року, 2-й - 10 грудня 2014 року, 3-й - 24 грудня 2014 року, 4-й - 07 січня 2015 року, 5-й - 21 січня 2015 року, 6-й - 04 лютого 2015 року. Згідно платіжного доручення № 11993 від 12 листопада 2014 року ОСОБА_2 внесла кошти на депозитний рахунок № НОМЕР_3 відкритий ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» у розмірі 70 тис. грн. 13 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 59-в-17 /365214 (вклад «Стабільне зростання»), за умовами якого банк приймає від вкладника грошові кошти у сумі 50 тис. грн зі строком зберігання вкладу 14 календарних днів з автоматичним подовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін. Процентна ставка з 13 листопада 2014 року складає 20 % річних, з 27 листопада 2014 року - 20, 5 процентів річних, з 11 грудня 2014 року - 21 % річних, з 25 грудня 2014 року - 21,5 % річних, з 08 січня 2015 року - 22 % річних, з 22 січня 2015 року - 23 % річних, з терміном повернення вкладу 1-й період - 27 листопада 2014 року, 2-й - 11 грудня 2014 року, 3-й - 25 грудня 2014 року, 4-й - 08 січня 2015 року, 5-й - 22 січня 2015 року, 6-й - 05 лютого 2015 року. Згідно платіжного доручення № 12803 від 13 листопада 2014 року позивач внесла кошти на депозит згідно даного договору. 26 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до відділення № 21 ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у м. Києві про повернення з власного поточного рахунку, як суми вкладу, так і процентів за ним, а 31 грудня 2014 року та 27 січня 2015 року повторно зверталася з аналогічними заявами до банку, проте відповідач не надав жодної відповіді, не повернув коштів вкладу та не сплатив відсотків. На підставі постанови Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про внесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», згідно з яким з 24 червня 2015 року у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Згідно заяви про видачу готівки № 005Т011ТСІ від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 було виплачено кошти у сумі 54 518 грн 33 коп., як відшкодування згідно Реєстру Фонду гарантування (Фінансова ініціатива). Відповідно до пунтків 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15 зазначила, що «після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов`язаннями по договорам банківського вкладу. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову позивача до банку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки ці вимоги заявлено поза процедурою, визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та до неналежного відповідача». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15 (провадження № 14-263цс18) за участю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначила, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним щодо інших Законів України у відповідних правовідносинах. Запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення з нього коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено Законом. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у позові. У цій справі позивач звернулася із позовом про захист прав споживача та стягнення грошових коштів 24 червня 2015 року, коли у банку було введено тимчасову адміністрацію, внаслідок чого стало неможливим стягувати з банку кошти інакше, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин інших норм, ніж норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким заборонено під час тимчасової адміністрації примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, а задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку черговості на підставі реєстру акцептованих вимог кредиторів. Суди першої та апеляційної інстанцій встановивши, що у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на час ухвалення рішення суду першої інстанції введено тимчасову адміністрацію, не застосували до зазначених правовідносин положення статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка підлягала застосуванню, у зв`язку з чим ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно частини першої та другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Відповідно до положень частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Ураховуючи вищенаведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Щодо судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до положень частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів). За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 7 295 грн 45 коп., а за подання касаційної скарги - 14 590 грн 90 коп., позивачка звільнена від сплати судового збору, а тому понесені відповідачем судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави. Керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 як Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» задовольнити. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року та на постанову апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2018 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів відмовити. Стягнути із Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» судовий збір у розмірі 21 886 грн 35 коп. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик