Ухвала КЦС ВС № 522/20076/19-ц

Ухвала Іменем України 09 лютого 2021 року м. Київ справа № 522/20076/19-ц провадження № 61-128ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» про поновлення строку для пред`явлення кредиторських вимог до банку та скасування відмови у прийнятті заяви про визнання вимог кредитора, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: скасувати відмову Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - Уповноважена особа ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива») щодо прийняття заяви про визнання вимог кредитора; поновити пропущений з поважних причин строк для пред`явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується; зобов`язати відповідача включити його до осіб, які є кредиторами Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» щодо залишків коштів на його поточних/вкладних рахунках та за іншими видами заборгованості, в сумі всіх належних йому коштів, та за заборгованістю, що виникла на підставі договорів банківського вкладу від 09 лютого 2015 року № 388617 та від 19 січня 2015 року №384284. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що між ним і ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» було укладено два договори банківського вкладу від 19 січня 2015 року № 384284 та від 09 лютого 2015 року № 388617. За договором від 19 січня 2015 року банк прийняв у нього вклад в сумі 50 000 доларів США на строк до 24 січня 2016 року під 11,45 % відсотків річних, а за договором від 09 лютого 2015 року № 388617 банк прийняв у нього вклад в сумі 1 249 000 грн на строк до 14 травня 2016 року під 25 % відсотків річних, а за договором № 384284. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» частково виплатив його вклад, включаючи відсотки в розмірі 200 000 грн, що за курсом Національного банку України на день виплати коштів становило 7 952 доларів США. 23 вересня 2019 року він звернувся до Уповноваженої особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» із заявою про визнання грошових вимог кредитора. Листом від 08 жовтня 2019 року № 649 відповідач повідомив його, що він пропустив визначений законодавством строк для подання кредиторської вимоги, тому така вимога вважається погашеною. Законом не встановлено заборони щодо поновлення строку для пред`явлення кредиторських вимог до банку в разі його пропуску з поважних причин, він не мав можливості відслідковувати зміни щодо діяльності банку та своєчасно подати заяву про визнання вимог кредитора для включення його майнових вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, оскільки в період з 10 липня 2019 року по 20 вересня 2019 перебував на лікуванні. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що статтею 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» чітко визначено досудовий порядок звернення з кредиторськими вимогами до банку до уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та встановлений вказаним Законом 30-тиденний строк для заявлення вимог кредитора є присічним. Законом не передбачено поновлення чи продовження цього строку, тому позов не підлягає задоволенню. Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року (повний текст якої складено 16 жовтня 2020 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку для подання заяви про визнання вимог кредитора. Зобов`язано Уповноважену особу ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» включити ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на суму заборгованості за договором банківського вкладу від 09 лютого 2015 року № 388617 та договором банківського вкладу від 19 січня 2015 року № 384284. В решті позову відмовлено. Скасовуючи судове рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було б непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» хоча й встановлено 30-тиденний строк для звернення кредитора з вимогою до банку, однак цей Закон не містить заборони щодо поновлення такого строку в разі його пропуску з поважних причин. Позивач не звернувся в межах встановленого Законом строку з вимогою до банку у зв`язку з перебування його на лікуванні, тобто з поважних причин, що свідчить про необхідність поновлення цього строку. 31 грудня 2020 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, Уповноважена особа ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року поновлено Уповноваженій особі ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду. 01 лютого 2021 року Уповноважена особа ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» подала засобами поштового зв`язку уточнену касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року. Вимоги ухвали заявником виконано. Касаційна скарга Уповноваженої особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що імперативними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлений строк пред`явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується, який є присічним та не підлягає продовженню чи поновленню, а вимоги заявлені кредитором після спливу такого строку, вважаються погашеними в будь-якому випадку, незалежно від існування поважності причин такого пропуску. Крім того, позивач не надав належних доказів на підтвердження його доводів про неможливість звернутися з кредиторськими вимогами до банку в установлений Законом строк. Апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17 та від 27 вересня 2019 року у справі № 910/14465/17. Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Скасовуючи рішення місцевого суду і частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 456/450/16-ц, про те, що згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Отже, про свої вимоги до банку кредитор зобов`язаний заявити в межах 30-ти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. Разом з тим Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає заборони щодо поновлення такого строку в разі його пропуску з поважних причин. Вказане узгоджується з пунктом 3 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким Фонд та його уповноважена особа наділені повноваженнями вносити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Обмеження кредиторів надзвичайно коротким строком на звернення з вимогами про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними, було б непропорційним, а таке втручання у права кредиторів на мирне володіння їх майном - неправомірним. Дослідивши наявні у справі докази щодо перебування позивача на лікуванні фолікулярної папілярної аденокарциноми щитової залози (післяопераційний стан важкого ступеня), апеляційний суд дійшов висновку про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку на звернення з вимогами про включення його до реєстру акцептованих вимог кредиторів та наявність причин для поновлення цього строку. За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що встановлений законом строк для пред`явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується, є присічним та не підлягає продовженню чи поновленню, а вимоги заявлені кредитором після спливу такого строку, вважаються погашеними в будь-якому випадку, незалежно від існування поважності причин такого пропуску, не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать вищенаведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Неможливість вкладників забрати заощадження (депозит) з рахунків у банках через відсутність коштів, через передбачене законом замороження рахунків, або через нездатність національних органів вжити заходів з метою надання таким вкладникам можливості розпоряджатися їхніми заощадженнями Європейський суд з прав людини розглядає як втручання в ефективне користування правом мирно володіти майном, що захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, або як незабезпечення користуванням цим правом (рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2014 року у справі «Алішич та інші проти Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії, Словенії та Колишньої Югославської Республіки Македонії» («Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the former Yugoslav Republic of Macedonia)). Посилання заявника на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15373/17 та від 27 вересня 2019 року у справі № 910/14465/17 щодо наслідків пропуску строку, встановленого для пред`явлення кредиторських вимог до банку, є безпідставним, так як обставини, встановлені судами у справах № 910/15373/17 і № 910/14465/17, не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі. Судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц. У справах №№ 910/15373/17, 910/14465/17 позивачем було Міністерство фінансів України, а предметом позову - поновлення строку для включення позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. В обох випадках в задоволенні позовів було відмовлено у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, тобто суди дійшли висновку про неможливість відновлення прав позивача в обраний ним спосіб. Натомість в цій справі позивач - фізична особа, звернувся до суду з позовом про поновлення пропущеного з поважних причин строку для пред`явлення кредиторських вимог до банку, що ліквідується та про зобов`язання відповідача включити його до списку осіб, які є кредиторами ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» щодо залишків коштів на його поточних/вкладних рахунках. Тобто суб`єктний склад сторін і предмети позовів у цій справі та у справах №№ 910/15373/17, 910/14465/17 не є подібними. Що стосується аргументів заявника про неповажність причин пропуску позивачем строку для пред`явлення кредиторських вимог до банку, то вони зводяться до незгоди з оцінкою апеляційним судом доказів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання Уповноваженої особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» про поновлення строку для пред`явлення кредиторських вимог до банку та скасування відмови у прийнятті заяви про визнання вимог кредитора. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко