Постанова 4872 № 916/2547/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2547/17 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року, м. Одеса, суддя Демешин О.А. у справі № 916/2547/17 за позовом Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв до відповідача Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса про стягнення 136 000 грн., - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. В жовтні 2017 року Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса штраф, накладений на неї рішенням Адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.10.2016 року № 36-ріш у розмірі 68 000 грн., та пені, нарахованої відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за прострочення сплати штрафу, у розмірі 68 000 грн. до загального фонду Державного бюджету України на рахунок, відкритий в Управлінні Держказначейства України за місцем знаходження платника податків за КБД 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», а також просило суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору. Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якою визначено обов`язковим до виконання рішення органів Антимонопольного комітету України, відповідачем не було сплачено штраф у розмірі 68 000 грн, який було накладено на останню відповідно до Рішення адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.10.2016 року № 36-ріш. за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Крім того, позивачем була нарахована пеня за прострочення сплати штрафу, яка складає 229 500 грн. Натомість, позивач вказав, що відповідно до ч. 5 ст. 56 вищевказаного Закону, розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України, а тому з Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса належить стягнути пеню у розмірі 68 000 грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі №916/2547/17 (суддя Демешин О. А.) позов Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса задоволено у повному обсязі, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса 68 000 грн. штрафу та 68 000 грн. пені до загального фонду Державного бюджету України на рахунок, відкритий в Управлінні Держказначейства України за місцем знаходження платника податків за КБД 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки Фізична особа-підприємець Зарук Ксенія Олександрівна, м. Одеса не виконала у передбачений Законом України «Про Антимонопольний комітет України» строк рішення органу Антимонопольного комітету України, вимоги позивача про притягнення відповідача до передбаченої Законом відповідальності та стягнення з останньої нарахованої пені є правомірними. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. ОСОБА_1 , м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/2547/17 скасувати повністю, провадження у справі №916/2547/17 - закрити. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права. Зокрема, ОСОБА_1 , м. Одеса вважає, що не могла бути стороною по справі у господарському процесі, оскільки на момент подання позову Миколаївським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України до Господарського суду Миколаївської області, а саме 16.12.2016 року, втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності. Посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що у зв`язку з участю у справі саме фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, провадження у справі №916/2547/17 підлягало закриттю Господарським судом Одеської області, а даний спір мав розглядатися за правилами цивільного судочинства. Крім того, скаржник, посилаючись на відсутність в матеріалах справи відомостей про отримання повістки про виклик до господарського суду, зазначила, що про розгляд справи № 916/2547/17 Господарським судом Одеської області її не було належним чином повідомлено, а тому, остання була позбавлена можливості брати участь у судовому засіданні та користуватися процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/2547/17 відкрито апеляційне провадження, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 25.05.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв проти доводів апелянта заперечує, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м.Одеса без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/2547/17 - без змін. На думку позивача, викладені в апеляційній скарзі доводи сформульовані на основі помилкового тлумачення норм законодавства, які регламентують правовідносини в сфері захисту економічної конкуренції та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв, посилаючись на низку постанов Верховного Суду зазначає, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, її права та обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як фізичною особою. Крім того, позивач вказує, що п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 15 визначено, що справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України, до складу яких належить розгляд справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб`єктів господарювання сум штрафів та пені. Разом з тим, Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв зазначає, що справи, які пов`язані із застосуванням конкурентного законодавства підлягають розгляду господарськими судами і в тому разі, коли такі громадяни втратили зазначений статус на час подання позову зі справи, але мали його на момент прийняття відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України, в зв`язку з яким виник спір зі справи. Як вказує позивач, у постанові від 03.07.2019 року по справі № 922/3506/18, Верховний Суд вказав, що відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки саме господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України та його органів, незалежно від суб`єктного складу. Щодо неналежного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі №910/17797/17, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Підсумовуючи вищенаведене, позивач звернув увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, що в оскаржуваному рішенні повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду є вичерпними та підтверджуються достовірними доказами, а тому підстави для скасування відсутні. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржене у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/2547/17 підлягає скасуванню, з винесенням нового рішення, виходячи з наступного. Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено наступні обставини. З матеріалів справи вбачається, що 18.10.2015 року Адміністративною колегією Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення № 36-ріш по справі № 2-26.206/58-2016, яким Фізичну особу-підприємця Зарук Ксенію Олександрівну було притягнуто до відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». За вчинення вищевказаного правопорушення на відповідача було накладено штраф у розмірі 68 000 грн. Рішення Адміністративної колегії мотивоване тим, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантеон», м. Одеса та Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса були узгоджені між собою під час формування пропозицій конкурсних торгів для участі у відкритих торгах за предметом закупівлі: код 81.29.1 (90611000-3) - механізоване вакуумне прибирання доріг від сміття та бруду (дата оприлюднення і номер оголошення про проведення процедури закупівлі, розміщеного на веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель, - 11.03.2016 року № 071846 відповідно), які проводились Адміністрацією Заводського району Миколаївської міської ради. Вищевказаним рішенням також відповідачу було встановлено двомісячний строк з моменту одержання для його оскарження. 24.10.2016 року Фізичній особі-підприємцю Зарук К.О. було направлено вищевказане рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції листом за вих. № 2-292/80-1530, яким визначено реквізити для сплати штрафу. Також, матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 24.10.2016 року, у якому відсутня відмітка про його вручення адресату. Крім цього, з копії газети «Одеські вісті» від 17.12.2016 року № 99 (4922) вбачається, що Миколаївське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомило Фізичну особу-підприємця Зарук Ксенію Олександрівну, м.Одеса про прийняте рішення від 18.10.2016 року № 36-ріш та накладення на останню штрафу. Окрім вищезазначеного, Господарським судом Одеської області Фізичній особі-підприємцю Зарук К.О., м. Одеса на адресу: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого, 7 надсилалися процесуальні документи, при цьому, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення не містять відмітку про їх вручення адресату - відповідачу по справі. Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, матеріали справи та апеляційного провадження не містять документів щодо оскарження відповідачем рішення Адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо прийнятого рішення № 36-ріш по справі № 2-26.206/58-2016, яким Фізичну особ-підприємця Зарук Ксенію Олександрівну було притягнуто до відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Несплата відповідачем у встановлені Законом України «Про захист економічної конкуренції» строки штрафу у розмірі 68 000 грн., і стала підставою для звернення позивача до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції. За змістом ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою ст. 271 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України). За змістом ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. До того ж, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції також було визначено, що повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору та третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді. Отже, аналіз наведених вище норм свідчить, що належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду. Розгляд справи судом за відсутності сторони або інших учасників справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення сторони, учасника справи про дату, час та місце судового засідання (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 915/1471/19, від 10.10.2019 року у справі №904/3835/18). Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальні провадження. Крім того, судова колегія зазначає, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" № 19164/04, § 47, від 21.10.2010). Так, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач по справі належним чином не була повідомлена про розгляд справи, ухвали суду першої інстанції та оскаржуване рішення не отримувала, а наявні в матеріалах справи поштові рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу національного поштового оператора поштового зв`язку України «УКРПОШТА» про вручення відправлення нею не підписувались. Як вбачається з матеріалів справи, під час її розгляду в судові засідання скаржник не з`являлась, судом першої інстанції ухвала про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялась скаржнику поштовим зв`язком України «УКРПОШТА» на адресу: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого,

7. При цьому, матеріали справи не містять відомостей щодо іншої адреси відповідача. Рішення суду також скаржнику вручене не було, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про невручення поштового відправлення, в якому оскаржуване рішення надсилалось на адресу скаржника: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого,

7. Зазначені обставини свідчать про те, що розгляд справи в суді першої інстанції було здійснено за відсутності належним чином повідомленої сторони. Верховний Суд неодноразово зазначав, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Крім того, у п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Виходячи з вищевикладеного, апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/2547/17 підлягає скасуванню повністю у відповідності до приписів п. 3 ч. 3 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, при умові, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Здійснивши апеляційний перегляд даної справи по суті, колегія суддів зазначає наступне. За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, предметом спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв щодо стягнення з Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса сум штрафу та пені. У апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що ОСОБА_1 , м. Одеса на дату подання позивачем позову до Господарського суду Одеської області, втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, а тому не могла бути стороною у господарському процесі, а відтак, справу щодо стягнення з відповідача штрафу та пені слід було розглядати за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляє вищенаведені доводи відповідача, з огляду на таке. Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього кодексу, зокрема, фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, визначені у ст. 20 цього кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З огляду на приписи ч. 1 ст. 20 Господарського кодексу України, а також ст. 4 і 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (п. 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього кодексу. Судом апеляційної інстанції було встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач по справі - ОСОБА_1 , м. Одеса на момент винесення рішення Адміністративної колегії Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.10.2016 року № 36-ріш мала статус Фізичної особи - підприємця (ІНН НОМЕР_1 ), оскільки брала участь у Торгах та була внесена до Реєстру отриманих пропозицій конкурсних торгів та протоколу розкриття пропозицій конкурсних торгів від 08.04.2016 року № 2/2/2016. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Отже, з 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (див. п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. п. 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Оскільки спірні правовідносини виникли щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, а саме, спотворення результатів торгів, зобов`язання по сплаті штрафу, які у відповідача з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, колегія суддів зауважує, що спір, який розглядається, належить до юрисдикції господарського суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2019 року по справі №640/16902/18. Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин норм цивільного судочинства. За наслідками розгляду справи по суті колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне. Статтею 3 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» встановлено, що відносини, пов`язані із захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України. Згідно зі ст. 1, 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Статтею 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність. Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, за результатами розгляду справи № 2-26.206/58-2016 про порушення законодавства про захист від економічної конкуренції Адміністративною колегією Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення від 18.10.2016 року за № 36-ріш. Пунктом 1 резолютивної частини вищевказаного рішення № 36-ріш визнано, що Фізична особа-підприємець Зарук Ксенія Олександрівна, м. Одеса (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) вчинила порушення, яке полягало в узгодженні своєї поведінки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Пантеон», м. Одеса, під час формування пропозицій конкурсних торгів для участі у відкритих торгах за предметом закупівлі: код 81.29.1 (90611000-3) - механізоване вакуумне прибирання доріг від сміття та бруду (дата оприлюднення і номер оголошення про проведення процедури закупівлі, розміщеного на веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель, - 11.03.2016 року № 071846 відповідно), які проводились Адміністрацією Заводського району Миколаївської міської ради, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, а саме: узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів. За порушення законодавства про захист від економічної конкуренції, наведене в п. 1 резолютивної частини цього рішення, на Фізичну особу - підприємця Зарук Ксенію Олександрівну, м. Одеса накладено штраф у розмірі 68 000 грн. (п. 3 резолютивної частини рішення № 36-ріш). Копія рішення № 36-ріш направлена на адресу Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса рекомендованим листом від 24.10.2016 року № 2-292/80-1530 за місцезнаходженням, вказаним відповідно до реєстру отриманих пропозицій конкурсних торгів та протоколу розкриття пропозицій конкурсних торгів від 08.04.2016 року, а саме: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого, 7, але дане поштове відправлення повернулося до відправника як невручене. 17.12.2016 територіальне відділення Антимонопольного комітету України оприлюднило повідомлення щодо прийнятого рішення від 18.10.2016 року № 36-ріш у офіційному друкованому виданні Одеської обласної ради - газеті «Одеські вісті» випуск № 99 (1922). Як убачається з вимог ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка визначає порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача). Відтак, вищевказане рішення вважається врученим ОСОБА_1 , м.Одеса 27.12.2016 року. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що перелік способів повідомлення, наведений у ч. 1 ст. 56 Закону, не є вичерпним (тобто, можливе застосування й інших способів такого надання, про які в цій нормі безпосередньо не згадується) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2018 року по справі № 914/251/18). Як унормовано ч. 3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Станом на дату подання позову позивачем до Господарського суду Одеської області, до Відділення Антимонопольного комітету України не надходило документів щодо сплати Фізичною особою - підприємцем Зарук Ксенією Олександрівною, м. Одеса штрафу. Частиною 5 ст. 56 Закону визначено, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Таким чином, відповідач була зобов`язана сплатити штраф у період з 28.12.2016 року по 28.02.2017 року. Однак, матеріали справи та додатки до апеляційної скарги не містять письмових доказів щодо виконання відповідачем вимог Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв, визначених рішенням № 36-ріш. У зв`язку з несплатою відповідачем у двомісячний строк штрафу в розмірі 68 000 грн., колегія суддів зазначає, що позивачем обґрунтовано нараховано пеню у розмірі 229500 грн. за період з 01.03.2017 року по 11.10.2017 включно (225 днів прострочення сплати штрафу). Як вже зазначалося раніше, відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Отже, розмір пені складає 68 000 грн. Крім вищенаведеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Крім того, згідно зі ст. 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб`єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв`язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають, зокрема, позови до суду, в тому числі про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені. Дослідивши зазначені обставини у їх сукупності та у повному обсязі, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з`ясувавши, що рішення від 18.10.2016 року № 36-ріш було направлене рекомендованим листом від 24.10.2016 року № 2-292/80-1530 на адресу Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса, за місцезнаходженням, вказаним відповідно до реєстру отриманих пропозицій конкурсних торгів та протоколу розкриття пропозицій конкурсних торгів від 08.04.2016 року, а саме: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого, 7, але повернуте органом поштового зв`язку; інформація про прийняте рішення від 18.10.2016 року № 36-ріш була опублікована 17.12.2016 року у газеті обласного значення «Одеські вісті» випуск № 99 (4922), а відтак вищевказане рішення вважається врученим Фізичній особі-підприємцю Зарук Ксенії Олександрівні, м. Одеса 27.12.2016 року; Рішення № 36-ріш у встановленому законом порядку недійсним не визнавалося, є чинним та підлягає обов`язковому виконанню; у встановлений ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк рішення № 36-ріш не було оскаржене Фізичною особою-підприємцем Зарук Ксенією Олександрівною, м. Одеса до господарського суду; строк добровільного виконання рішення № 36-ріш про сплату штрафу сплив 28.02.2017 року; за несвоєчасне виконання рішення № 36-ріш Фізичній особі-підприємцю Зарук Ксенії Олександрівні, м. Одеса було нараховано пеню за період з 01.03.2017 року по 11.10.2017 року включно та заявлено до стягнення в межах її граничного розміру, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса про стягнення з останньої 68 000 грн - штрафу та 68 000 грн. - пені. З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що вимоги відповідача, зазначені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/2547/17 є таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі з прийняттям нового рішення по справі про повне задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року). Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17. Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі № 916/2547/17 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі № 916/2547/17 - скасуванню, з прийняттям нового рішення - про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються пропорційно задоволеним вимогам. Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі № 916/2547/17 задовольнити частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року по справі №916/2547/17 - скасувати. Задовольнити позовні вимоги Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв до Фізичної особи-підприємця Зарук Ксенії Олександрівни, м. Одеса про стягнення штрафу, пені у розмірі 136 000 грн. Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ): 68 000 грн. штрафу та 68 000 грн. пені до загального фонду Державного бюджету України на рахунок, відкритий в Управлінні Держказначейства України за місцем знаходження платника податків за КБД 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції». Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1, код ЄДРПОУ 22440366) 2 040 грн. судового збору за подання позовної заяви. Стягнути із Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1, код ЄДРПОУ 22440366) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) 1530 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош