Постанова 4824 № 753/3457/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р. Єдиний унікальний номер справи № 753/3457/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3963/2020 ПОСТАНОВА Іменем України 09 червня 2020року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Верланова С.М., Савченка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлкін Леонід Михайлович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа - приватне акціонерне товариство «Європейський страховий союз», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, встановив: У лютому 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 16 травня 2017 року ОСОБА_2 не дотрималась безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійcнила зіткнення з автомобілем «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , чим порушила п. 13.1 ПДР України, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Отже, своїми діями, що полягали в порушенні п. 13.1 ПДР України та, як наслідок, вчинення ДТП, ОСОБА_2 завдала позивачеві матеріальних збитків. Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 станом на момент ДТП, була застрахована, відповідно до полісу № АК 3415556 в ПрАТ «Європейський страховий союз». Позивач ОСОБА_1 замовив проведення незалежного експертного дослідження транспортного засобу «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , на предмет встановлення вартості відновлювального ремонту та вартості матеріального збитку. Відповідно до Звіту № 46-D/42/3 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, вартість матеріального збитку завданого складає 20 056,50 грн. В подальшому, 02 серпня 2017 року позивач подав до ПрАТ «Європейський страховий союз» заяву про виплату страхового відшкодування, проте, всупереч вимогам Закону, ПрАТ «Європейський страховий союз» виплату страхового відшкодування так і не здійснило. Разом з тим, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 2 жовтня 2017 року виключила ПрАТ «Європейський страховий союз» з державного реєстру установ та анулювала свідоцтво компанії. Однак, Президія МТСБУ затвердила граничну суму виплати постраждалим за договором ОСЦПВ, укладеним з ПрАТ «Європейський страховий союз» в розмірі 6000 грн. Тому позивач вказував, що вимогу про виплату страхового відшкодування в розмірі 6000 грн. треба пред`являти тільки до МТСБУ. Натомість, різницю між нанесеним матеріальним збитком та відшкодуванням МТСБУ в розмірі 16 076,50 грн. повинна відшкодувати ОСОБА_2 . Крім того, позивач зазначав, що діями ОСОБА_2 йому була завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких зазнав позивач від пошкодження його майна під час ДТП, пережитим хвилюванням за пошкоджений автомобіль та тривалим стресом, пов`язаним із завданням значних матеріальних збитків. Заподіяна моральна шкода полягає також у суттєвих емоційних стражданнях, пов`язаних з протиправною поведінкою відповідачки, яка призвела порушенням ритму життя. Завдану моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 20 000 грн. На підставі викладеного позивач просив суд першої інстанції стягнути з МТСБУ матеріальну шкоду на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 6000 грн., стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 16 076,50 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. та стягнути з відповідачів судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, в тому числі витрати на отримання професійної правничої допомоги в сумі 6 387,25 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн, судовий збір в розмірі 768,40 грн, а всього - 3768,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із таким рішення суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, в якій, посилаючись на неправильну оцінку доказів, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року скасувати в частині відмови у позові щодо стягнення з МТСБУ шкоди у розмірі 6000 грн, щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_2 16 076,50 грн. матеріальної шкоди, що не покрита відшкодуванням на підставі договору страхування, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити. Просить також змінити рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з відповідачки ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції проігноровано та не захищено право власника, встановлене ч.3 ст. 386 ЦК України, згідно з якою власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Вказує, що позивач вчинив усі необхідні дії для отримання страхового відшкодування, однак, збитки відшкодовано не було. Стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди та обмежив право позивача на відновлення свого порушеного права. Зазначає також, що вважає суму моральної шкоди, стягнуту судом першої інстанції недостатньою та що суд зменшив її розмір необґрунтовано та безпідставно. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу суду апеляційної інстанції надійшли відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів у справі. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 вказує, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди відсутні. Зазначає, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача. Просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, відповідач МТСБУ стверджує, що діяло в межах своїх повноважень на підставі закону, порушення прав позивача з його боку відсутнє. Також просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення матеріальної шкоди у розмірі 22 076,50 грн та 20 000 грн моральної шкоди. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що16 травня 2017 року ОСОБА_2 не дотрималась безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійcнила зіткнення з автомобілем «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , чим порушила п. 13.1 ПДР України, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Отже, вина ОСОБА_2 встановлена та, в порядку ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає. Також встановлено, що у результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль марки «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 станом на момент ДТП, була застрахована, згідно полісу № АК 3415556 в ПрАТ «Європейський страховий союз». Ліміт відповідальності Страховика за полісом № АК 3415556 - 100 000 грн. Як вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 було подано до ПрАТ «Європейський страховий союз» заяву про виплату страхового відшкодування. Разом з тим, ПрАТ «Європейський страховий союз» не виплатило позивачу страхового відшкодування та не прийняло вмотивованого рішення щодо відмови у здійсненні такого відшкодування. Відповідно до Звіту № 46-D/42/3 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, вартість матеріального збитку завданого складає 20 056,50 грн. Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти за оцінку матеріального збитку КТЗ «Hyundai» н/з НОМЕР_1 , у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 14 листопада 2018 року. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно зі ст. 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі. При цьому, метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). За правилами п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 у справі № 755/18006/15- ц; провадження № 14-176цс18 викладеної у п.п. 49 - 51, 53, 55 -57 визначено, що згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. Згідно зі ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При цьому, норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір відшкодування страховиком шкоди (збитків), завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29). Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Оскільки відповідальність ОСОБА_2 була застрахована, докази того, що розмір завданих збитків перевищує розмір страхового ліміту за полісом, у матеріалах справи відсутні, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення зі ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 16 076,50 гривень є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з МТСБУ матеріальної шкоди на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 6000 грн. Так, відповідно до положень пп. «г» п.41.1 ст.41 ЗУ Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема: у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції були відсутні докази банкрутства чи ліквідації ПАТ «Європейський страховий Союз». Сам по собі факт здійснення МТСБУ окремих виплат за зобов`язаннями ПАТ «Європейський страховий Союз», на який посилається ОСОБА_1 у позові та у апеляційній скарзі свідчить тільки про припинення асоційованого членства страхової компанії у МТСБУ, а не про ліквідацію страховика позивача. Тому правильним є висновок, що у МТСБУ відсутній обов`язок здійснювати всі виплати за зобов`язаннями ПАТ «Європейський страховий Союз». При цьому, відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 2446 від 28 вересня 2016 року Президії МТСБУ рекомендовано розглянути питання про здійснення виплат за рахунок коштів базового гарантійного внеску страховиків до Фонду захисту потерпілих у ДТП. Враховуючи рекомендації Національної комісії 22 березня 2018 Президією МТСБУ було затверджено граничну суму виплати страхового відшкодування на одного потерпілого за договорами внутрішнього страхування, укладеними ПрАТ «Європейський страховий союз» у розмірі 6000 гривень. Прийом документів потерпілих у ДТП за зобов`язаннями СК «Європейський страховий союз» здійснювався з 1 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року. В подальшому, 26 березня 2018 року МТСБУ розпочала здійснювати виплати, зазначена інформація була розміщена на сайті МТСБУ, проте, позивач у визначений МТСБУ термін з відповідною заявою не звертався. Вказана обставина не заперечується і самим позивачем у апеляційній скарзі. В даному випадку МТСБУ здійснювало виплати за страховими випадками за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладених страховиком, який припинив членство в МТСБУ, але по відношенню до якого не здійснюється процедура банкротства чи ліквідації, виплати здійснювалися на підставі розпорядження № 2446 від 28 вересня 2016 року. На відміну від вказаних виплат, проведення регламентних виплат, в порядку, передбаченому ЗУ Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є обов`язком МТСБУ. Враховуючи викладене, а також відсутність обґрунтованих підстав та відповідних мотивів щодо стягнення з МТСБУ матеріальної шкоди на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 6000 грн., суд першої інстанції дійшов прального висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. У своєму позові та у апеляційній скарзі позивач стверджує, що неправомірними діями відповідачів йому, як потерпілому, завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті. Суму завданої моральної шкоди обґрунтовано пережитим хвилюванням за своє життя у разі перебування в автомобілі, за пошкоджений автомобіль та тривалим стресом, пов`язаним із завданням значних матеріальних збитків сім`ї. Заподіяна моральна шкода полягає також у суттєвих емоційних стражданнях, пов`язаних з протиправною поведінкою відповідача, яка призвела до порушення ритму життя. Враховуючи викладене, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, які виразились в порушенні звичайного способу життя, керуючись вимогою розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, який необхідно стягнути зі ОСОБА_2 , у сумі по 3000 грн. Колегія суддів, враховуючи встановлені обставини справи, характер та розмір завданої матеріальної шкоди, вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим та не вбачає підстав для зміни розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню. Посилання позивача у апеляційній скарзі на судову практику Верховного Суду щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, не можуть бути враховані під час розгляду даної справи, оскільки спірні правовідносини виникли не на підставі злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у нього обов`язку звертатися безпосередньо до МТСБУ за виплатами, якщо він подав відповідну заяву до страховика, оцінюються колегією суддів критично, оскільки ґрунтуються на власному тлумаченні норм чинного законодавства позивачем. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: С.М. Верланов С.І. Савченко