Постанова 4807 № 336/3239/18

Дата документу 09.06.2020 Справа № 336/3239/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/3239/18 Провадження №22-ц/807/1418/20 Головуючий в 1-й інстанції - Зарютін П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 06 березня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями державних виконавців,- В С Т А Н О В И В: У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незнаними рішеннями та діями державних виконавців, яка була неодноразово уточнена під час її розгляду. Згідно з останньою редакцією позовної заяви, поданою 24.10.2019, позивач просить стягнути з Державного бюджету України на його користь з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030, в рахунок відшкодування збитків 15794,32 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області - 80000,00 гривень; здійснити розподіл судових витрат, стягнувши з Державного бюджету України з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030, на його користь сплачений судовий збір у сумі 1 777,00 гривень; видати наказ. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями державних виконавців - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в результаті тривалої неправомірної бездіяльності державного виконавця, яка визнана судовими рішеннями, порушені особисті майнові права ОСОБА_1 , завдано матеріальної та моральної шкоди. Зазначені обставини доведені належними та допустимими доказами, а тому судом безпідставно відмовлено у задоволені позовних вимог. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ГУ Державної казначейської служби України у Запорізькій області зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.10.2012 у справі 0827/8632/2012, пр. 2/0827/3119/2012 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено повністю (т.с.1 а.с.138). Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 у справі №22ц-5778/2012 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02.10.2012 по цій справі скасовано і ухвалено нове рішення наступного змісту: позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , та надати вільний йому доступ до земельної ділянки загального користування № 3, площею 10 кв.м., за цією адресою, розміри яких (земельних ділянок) визначені рішенням Шевченківського районного народного суду м.Запоріжжя від 15.01.1992. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення (т.с.1 а.с.139-140). 12.12.2012 Шевченківським районним судом м.Запоріжжя виданий виконавчий лист №0827/8632/2012, пр. 0827/2-3119/2012 від 04.12.2012, зміст якого відповідає резолютивній частині рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04.12.2012 (т.с.1 а.с.141). 26.12.2012, як підтверджено матеріалами справи (т.с.1 а.с.142), ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського ВДВС Запорізького МУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Судом першої інстанції в хронологічному порядку встановлено обставини, щодо виконання вказаного виконавчого документу за період з 2013 року по 2019 рік. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої незнаними рішеннями та діями державних виконавців, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів заподіяння йому діями (рішеннями) державного виконавця під час виконання рішення суду збитків у розумінні приписів ст. 22 ЦК України. Зазначені до стягнення суми, включені позивачем до складу матеріальної шкоди, не можуть вважатися збитками. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи, не можуть свідчити про завдання ОСОБА_1 матеріальних та моральних збитків внаслідок відсутності складу цивільного правопорушення в діях державних виконавців. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Згідно з частиною другою статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Як вірно вказано судом першої інстанції, виконавчі дії державних виконавців з приводу виконання виконавчого листа №0827/8632/2012 здійснювались періодично, із урахуванням розумних строків, без порушення порядку їх проведення, з урахуванням наявності вкрай спірних правовідносин між сторонами виконавчого провадження ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ). На час розгляду справи виконавче провадження не закінчено. На хід виконавчого провадження спричинило суттєвий вплив постійне оскарження судових рішень та, власне, виконавчих дій, сторонами виконавчого провадження, а також безпосереднє звернення до суду державних виконавців, відповідальних за здійснення виконавчого провадження ВП №36035197/4 в певні проміжки часу, реалізовуючи таким чином право на звернення до суду, закріплене законодавчо, з метою захисту прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження. Проте, розгляд великої кількості проваджень у порядку цивільного судочинства закономірно спричиняв зупинення здійснення виконавчих дій на підставі відповідних постанов, а тому відсутні підстави констатувати наявність порушень у діях державних виконавців Відділу ДВС у зв`язку із цією обставиною. Згідно з вимогами ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, при цьому, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст. 22 ЦК України). Під шкодою розуміють знищення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитком. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, за змістом ст. 22 ЦК України відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути завдані збитки в деліктних правовідносинах, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір, що в даному випадку позивачем не здійснено. Разом з тим, право на стягнення збитків виникає за наявності передбачених законом умов (складових), сукупність яких створює склад правопорушення, яке й є підставою для цивільно-правової відповідальності. Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, суди повинні ураховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Зазначені обставини підлягають доказуванню на загальних підставах, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є обов`язком позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погоджується і колегія суддів апеляційного суду, перевіривши доводи заявника, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, незаконними рішеннями та діями державних виконавців, за недоведеністю заподіяння йому шкоди, протиправності дій державного виконавця та причинного зв`язку між ними. Сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду, як правильно зазначив суд першої інстанції, не є безумовною підставою для висновку про бездіяльність та протиправність державного виконавця щодо вчинення необхідних дій задля виконання судового рішення, оскільки необхідними умовами також є доведення наявності самої шкоди та причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю та шкодою. Прийняття постанов в межах виконавчого провадження є дискрецією державного виконавця. Скасування постанов про закінчення виконавчого провадження жодним чином не впливає на правовідносини сторін у даній справі та наявність підстав для покладення на відповідача-2 відповідальності у вигляді шкоди. В межах виконавчого провадження державним виконавцем здійснювалися усі необхідні дії, направлені на виконання рішення суду, однак, у зв`язку з констатованими обставинами та специфікою правовідносин сторін виконавче провадження не було закінчено. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також, до таких засобів відноситься розгляд судом скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби. Тому, оскарження ОСОБА_1 процесуальних рішень державних виконавців в порядку цивільного судочинства є механізмом реалізації права на судовий контроль за виконанням судових рішень або, - щодо роз`яснення рішень судів, - способом розгляду процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах. Відповідно, скасування постанов державного виконавця в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а задоволення вимог стягувача про скасування вказаних постанов є достатньою сатисфакцією. Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження невиконання судового рішення саме внаслідок протиправних дій та рішень державного виконавця, а сам по собі факт його невиконання не дає підстав вважати доведеним факт спричинення позивачу шкоди у розумінні ст. 1173, 1174 ЦК України без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Крім того, оскільки відповідно до ухвали апеляційного суду від 03.04.2020 року сплата апелянтом суми судового збору в розмірі 1436,81 грн. за подання апеляційної скарги була відстрочена до ухвалення рішення у справі, наразі зазначена сума підлягає стягненню. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1436,91 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 09 червня 2020 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков