Постанова 4855 № 320/6349/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6349/19 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив: - визнати протиправною відмову Фастівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області в перерахунку йому пенсії; - зобов`язати відповідача, починаючи з 25.04.2019 провести перерахунок та обчислення державної (основної) його пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року (20865,00 грн.), у відповідності до положення частини третьої ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 №1-Р (ІІ)/2019 у справі №3-14/20ІІ (402/19,1737/19). Позов обґрунтовано тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою з інвалідністю другої групи, має статус інваліда війни та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та у період з 22.09.1986 по 01.10.1986 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Фастівського району від АТП 31016. Втім, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області йому протиправно відмовлено у здійсненні перерахунку та виплати їй пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що наявність у нього посвідчення інваліда війни та військового квитка діє підстави для застосування до нього вимог статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки на момент аварії позивач не працював добровільно, а був відряджений на ліквідацію наслідків аварії, тому всі учасники ліквідації були військовозобов`язаними та виконували обо`язок по захисту Батьківщини. Окрім того, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 приймав участь у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, яке прирівнюється до військових, тому наявні підстави для перерахунку його пенсії згідно частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що надання позивачу статусу інваліда війни пов`язане саме із залученням його до формувань Цивільної оборони, втім вказане не пов`язано із проходженням позивачем військової служби (участь у військових зборах). При цьому, учасники таких формувань не є військовослужбовцями у розумінні Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія №1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 28.03.2019 Київською обласною державною адміністрацією (а.с.13). Згідно з випискою з довідки серії КИО- І №249778 від 28.11.2005 позивачу з довічно з 01.01.2006 встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС (а.с.14). У подальшому, позивача було встановлено статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Фастівського міськвиконкому 13.10.2008 (а.с.15). На даний час отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 21 травня 2019 року позивач звернувся до Фастівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою, в якій просив надати розрахунок належної йому пенсії як інваліду ЧАЕС та державної пенсії, розрахованої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року; нараховувати та виплачувати належну йому державну пенсію у розмірі більшому з розрахунків нарахування з урахуванням різних підстав отримання такої пенсії (а.с.19). Фастівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області листом від 20.06.2019 №173/Г-01 повідомило позивачу, що рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 №1-р (ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюється лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Оскільки порядок виконання даного рішення судом не визначено, а тому особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних випробувань у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби, набудуть прав на обчислення розміру пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та пункту 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення відповідних змін до зазначених нормативно-правових актів (а.с.30). Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що участь позивача під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у заходах з охорони громадського порядку та цивільної оборони в населених пунктах зони відчуження не є доказом проходження позивачем військової служби та не прирівнює його до військовослужбовців в розумінні статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до ст. 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї. Частиною третьою ст. 59 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін до вказаного Закону від 05 жовтня 2006 року № 231-V» було закріплено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п`ятикратного розміру заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження. Тобто, частиною третьою ст. 59 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, було визначено одну категорію осіб, які мали право на обчислення пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII частину третю ст. 59 Закону № 796-XII з 01 жовтня 2017 року викладено у новій редакції, якою передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 1 січня відповідного року. Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII розширено перелік категорій осіб, на яких вказана норма розповсюджується: особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань; особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Порівняльний аналіз попередньої та чинної редакцій частини третьої статті 59 Закону № 796-XII свідчить про те, що дана норма регулювала та регулює порядок обчислення пенсії особам, які проходили дійсну строкову службу, але, внісши зміни до частини третьої цієї статті, законодавець, на виконання мети та основних завдань закону, розширив перелік осіб, які мають право на обчислення пенсії у п`ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановивши у переліку окрім осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, ще й інших осіб, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Відтак, право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої ст. 59 Закону № 796-XII не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби. Аналогічного висновку щодо одночасної необхідності дотримання вказаних вище критеріїв дійшов Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 11.12.2018 у справі № 822/1346/18, від 26.03.2019 у справі № 816/99/18. Разом з тим, вирішуючи дану справу, колегія суддів звертає увагу на рішення Конституційного Суду України №1-р (II)/2019 від 25.04.2019, згідно з яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. Словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У вказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону та обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов`язані під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків. Отже, військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності. Таким чином, оскільки законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту. Як наслідок, положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII щодо визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, що поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, є такими, що суперечать Конституції України. Згідно статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що чинними після 25 квітня 2019 року є положення частини третьої статті 59 Закону № 796-XII, згідно з якими особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Відтак особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру згідно з частиною третьою статті 59 Зaкoну Укрaїни «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» з 26 квітня 2019 року. Зазначений правовий висновок викладений в рішенні Верховного Суду від 25.02.2019, ухваленого в зразковій справі від №520/1972/19 (провадження №Пз/9901/11/19). Тобто, для виникнення права на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою незмінною залишилась умова щодо наявності у особи статусу військовослужбовця, на яких і розповсюджується норма ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 18.11.1982 по 01.12.1987 працював водієм 3 класу на автобусі у Фастівському АТП-31016, яке в подальшому було перейменовано у Фастівське АТП-13211 (а.с.47-48). Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань підтвердження участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації від 08.10.2008 №19/2008 ОСОБА_1 брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби Цивільної оборони Фастівського району від АТП 31016 в період з 22.09.1986 по 01.10.1986 (а.с.20-22). У відповідності до маршрутного листа від 22.09.1986 №022738 позивач у період з 22.09.1986 по 01.10.1986 (включно) перебував у м.Прип`ять та м. Діброва (а.с.18). Згідно з довідкою ВАТ «Фастів-Авто» від 03.07.1997 №509 позивачу за роботу в населених пунктах зони відчуження м.Прип`ять ІІ зона, Діброва (наказ №178 від 22.09.1986) за період з 22.09.1986 по 01.10.1986 по місцю роботи ВАТ «Фастів-Авто» на посаді водія МАЗ виплачена заробітна плата в сумі 520 крб. 26 коп. (а.с.17). Як наслідок, позивач отримав ІІ групу інвалідності внаслідок його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. При цьому, слід звернути увагу, що у частині шостій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу. Статтею 10 Закону № 796-XII врегульовано, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Примітка до вказаної статті закріплює, що до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань. Зазначеною нормою визначено, що учасниками ліквідації наслідків ЧАЕС є громадяни, військовослужбовці строкової і надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій, особи, які працювали не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Отже, законодавство визначає декілька окремих категорій серед військовослужбовців за критерієм виду військової служби. Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №1240/2088/18. Разом з тим, наявність статусу військовозобов`язаного та перебування позивача на військовому обліку не прирівнює його до військовослужбовця. З матеріалів справи вбачається, що у пункті 15 військового квитка ОСОБА_1 зазначено, що останній проходив військову службу у періоди з 18.04.1980 по 18.04.1982. Втім, інформація у військовому квитку про проходження ним військової служби чи чи призов на військові збори у період з з 22.09.1986 по 01.10.1986 у матеріалах справи відсутня. У даному випадку, позивач у вказаний період був відряджений у зону відчуження та працював як цивільна особа - водій у Фастівському АТП-13211, а тому останній не може бути віднесений до категорії військовослужбовців відповідно до зазначених вище положень законодавства. Посилання позивача на його участь під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у заходах з охорони громадського порядку та цивільної оборони в населених пунктах зони відчуження колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначене не свідчить про участь позивача у ліквідації таких наслідків саме під час проходження ним військової служби та не прирівнює його до військовослужбовців в розумінні статті 59 Закону № 796-XII. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук