Постанова 4852 № 160/2700/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/2700/20 Суддя І інстанції - Лозицька І.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Мельника В.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 03.03.2020 року №65 та поновити позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області; - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 03.03.2020 року №37-кт та поновити позивача на посаді виконуючого обов`язки начальника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області. Крім того, позивач 12 березня 2020 року подала до Дніпропетровського окружного адміністративного суду клопотання про забезпечення позову, в якому просила: - забезпечити адміністративний позов ОСОБА_1 шляхом зупинення дії наказу Державної міграційної служби України від 03.03.2020 року №37-кт. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та винести нову, якою забезпечити адміністративний позов. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що є очевидні ознаки протиправності наказів Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 03.03.2020 року №65 та №37-кт, а також те, що наказом від 03.03.2020 року №65 позивача відсторонено від здійснення повноважень до 30 квітня 2020 року, а розгляд справи, з урахуванням апеляційного оскарження, очевидно триватиме довше вказаного строку, а це унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав позивача. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, інші сторони до суду не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може, бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Саме таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 року у справі № 826/10936/18. За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження та гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за умови існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав (або однієї з них), з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача. З цього випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для такого забезпечення позову. При цьому, аналізу положень п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України надає підстави для висновку, що особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову повинна довести, яким чином оскаржуваним нормативно-правовим актом порушуються її права, тобто вказати на безпосередні, конкретні права, які мають бути реальними та індивідуально вираженими. При цьому, посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18. Так, предметом спору у даній справі є визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 03 березня 2020 року №65 та №37-кт та поновлення позивача на посаді. Відтак, забезпечення позову шляхом зупинення дії зазначених наказів, матиме наслідком поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника, виконуючого обов`язки начальника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, без розгляду справи по суті та без рішення суду. При цьому, якщо за результатами розгляду справи по суті буде прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, то правомірність рішень Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, прийнятих ОСОБА_1 на посаді на посаді першого заступника начальника, виконуючого обов`язки начальника, під час дії заходів забезпечення, можуть бути поставлені під обґрунтований сумнів. Натомість, у випадку, якщо за результатами розгляду адміністративної справи буде прийнято рішення про скасування оскаржуваних наказів та поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника, виконуючого обов`язки начальника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, то її буде поновлено з дати її звільнення та, відповідно, виплачено середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу. Таким чином, в разі ухвалення рішення на користь позивача, невжиття заходів забезпечення позову в даному не ускладнить виконання такого рішення та не стане на заваді ефективності судового захисту. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції діяв в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано вжив заходи забезпечення позову в межах даної справи, передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 310, 312, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В повному обсязі постанова складена 03 червня 2020 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова