Постанова 4824 № 756/11478/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/6058/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 756/11478/16-ц 04 червня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Левенця Б.Б. - Борисової О.В. при секретарі - Савлук І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» адвоката Порхуна Сергія Валерійовича на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року про закриття провадження у справі, постановлену під головуванням судді Шевчука А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених,- в с т а н о в и в: 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених, в якому просили суд: визнати недійсним Протокол зборів уповноважених Кооперативного дачного товариства "Чорнобилець" від 26.02.2016 року та прийняті рішення щодо затвердження розподільчого балансу та передавального акту; визнати недійсним положення Протоколу №1 Установчих зборів Обслуговуючого кооперативу "Чорнобилець-Оболонь" від 26.04.2016 року в частині вирішення та затвердження наступних питань: про затвердження статуту кооперативу та внесення змін до нього; про вибори Голови правління кооперативу; про вибори складу правління; про вибори Голови та складу Ревізійної комісії; про затвердження розміру вступного внеску; про затвердження розміру членського внеску; про затвердження кошторису витрат Кооперативу на 2016 рік; про затвердження правил внутрішнього розпорядку; про створення неподільного фонду Кооперативу. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року відкрито провадження у даній справі. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених - залишено без розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених - скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених - залишено без змін. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених прийнято до розгляду. 17.02.2020 року представником відповідача Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» адвокатом Порхуном Сергієм Валерійовичем подано заяву про закриття провадження у справі з тих підстав, що між сторонами виник корпоративний спір щодо участі позивача в управлінні кооперативом, тому такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених - закрито. Роз`яснено позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з закриття провадження у справі - відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 26 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року та прийняти постанову про повернення цивільної справи для продовження розгляду по суті до Оболонського районного суду м. Києва. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду є незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального права. Судом першої інстанції не враховано, що провадження у даній справі було відкрито ще до прийняття Верховним Судом постанов, зазначених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали. На момент відкриття провадження у справі судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що справа не підсудна Оболонському районному суду м. Києва. Судом першої інстанції також не було враховано вимоги ч.2 ст.31 ЦПК України, якою передбачено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Оскільки склад відповідачів в даній справі не змінився, то вона мала бути розглянута судом по суті. Вважав що, з урахуванням вимог ч.3 ст.31 ЦПК України, суд першої інстанції, у випадку встановлення непідсудності справи Оболонському районному суду м. Києва, мав передати її до належного суду (Господарського суду м. Києва) відповідно до встановленої територіальної юрисдикції (підсудності), що передбачено ЦПК України та ГПК України, а не закривати провадження у справі. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, 27 лютого 2020 року представник відповідача Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» адвокат Порхун Сергій Валерійович подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із закриттям провадження у справі та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» Ѕ частини витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8300,00 грн. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції просить залишити без змін. На обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом у 2016 році та протягом 3 років відбулося 9 судових засідань на яких завжди був присутній представник Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» адвокат Порхун С.В. У зв`язку зі зверненням позивачів до суду з даним позовом, Обслуговуючим кооперативом «Чорнобилець-Оболонь» було понесено витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 16500,00 грн. Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що при поданні позову позивачем було неправильно визначено предметну підвідомчість справи, тобто позивачем вчинено неправильні процесуальні дії внаслідок яких Обслуговуючим кооперативом «Чорнобилець-Оболонь» понесено судові витрати. Вважав, що позивач допускав зловживання процесуальними правами під час розгляду справи, зокрема, двічі не з`являвся в судові засідання, невчасно подавав докази щодо поважних причин неявки, що призвело до постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, подальшого оскарження в апеляційному порядку цієї ухвали, що в цілому призвело до збільшення кількості судових засідань по справі та збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин відмова суду першої інстанції у стягненні з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» Ѕ частини витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8300,00 грн. є безпідставною. Відзиви на апеляційні скарги подані не були. В судовому засіданні представник відповідача Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» Федорчук В.О. проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував та просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача. Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника відповідача Федорчука В.О. , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених. В обґрунтування позову зазначав, що15 липня 1996 року було створено Кооперативне дачне товариство «Чорнобилець» та він є членом вказаного товариства. У зв`язку з необхідністю зміни організаційно-правової форми Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» 17 жовтня 2015 року було проведено загальні збори членів на яких прийнято рішення щодо реорганізації КДТ «Чорнобилець» шляхом виділу з нього юридичної особи Кооператив «Чорнобилець-Оболонь». 26 лютого 2016 року проведено збори уповноважених КДТ «Чорнобилець» на яких було прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу та передавального акту у зв`язку з реорганізацією КДТ «Чорнобилець» шляхом виділу. Разом з тим, поділ майна між новоствореною організацією та іншими власниками земельних ділянок в урочищі Оболонь здійснено неправомірно, інтереси інших власників жодним чином захищені не були, що призвело до фактичного захоплення адміністративної будівлі КДТ «Чорнобилець» керівництвом новоствореного Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь». 26 квітня 2016 року 47 осіб від урочища Оболонь провели установчі збори Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» відповідно до протоколу №1 та було прийнято рішення про створення Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» шляхом його заснування та виділу з Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець». У порушення вимог п.п.5 ст.15 Закону України «Про кооперацію», жодне повідомлення про вказані збори засновників від 26 квітня 2016 року не публікувалося, оголошення про їх скликання не здійснювалося. З усіх питань включених до порядку денного установчих зборів законним є лише питання щодо заснування Обслуговуючого кооперативу та визначення місця його реєстрації. Питання щодо затвердження Статуту кооперативу та змін до нього, вибори голови, членів правління та складу ревізійної комісії, затвердження кошторису доходів та витрат й інші питання мали бути вирішені виключно загальними зборами, а не установчими зборами. У зв`язку з наведеним просив суд: визнати недійсним протокол зборів уповноважених Кооперативного дачного товариства "Чорнобилець" від 26.02.2016 року та прийняті рішення щодо затвердження розподільчого балансу та передавального акту; визнати недійсним положення протоколу №1 Установчих зборів Обслуговуючого кооперативу "Чорнобилець-Оболонь" від 26.04.2016 року в частині вирішення та затвердження наступних питань: про затвердження статуту кооперативу та внесення змін до нього; про вибори Голови правління кооперативу; про вибори складу правління; про вибори Голови та складу Ревізійної комісії; про затвердження розміру вступного внеску; про затвердження розміру членського внеску; про затвердження кошторису витрат Кооперативу на 2016 рік; про затвердження правил внутрішнього розпорядку; про створення неподільного фонду Кооперативу. Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених, суд першої інстанції посилався на те, що спір про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідає вимогам процесуального права, з наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації. Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України). За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів. Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів, як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України). Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію». За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»). Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. За статтями 20, 21 Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу. У випадку ліквідації кооперативу майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об`єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (частини шоста та сьома статті 29 Закону України «Про кооперацію». Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію». Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Особи, які є членами створеного ними обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Такі висновки викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За змістом пунктів 1, 2 Статуту Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» вказане товариство є добровільним об`єднанням громадян України і створене для ведення громадянами колективного садівництва та дачного будівництва на наданих їм земельних ділянках з метою задоволення матеріальних і духовних потреб дачників і членів їх сімей. Метою діяльності не є одержання прибутку. За п.4.2. Статуту кошти товариства утворюються із вступних, членських і цільових внесків членів товариства, добровільних надходжень. Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту відповідач Кооперативне дачне товариство «Чорнобилець» є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Позивач як член кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має в ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме права брати участь в управлінні кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги, у зв`язку з чим даний спір виник з корпоративних відносин. Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема, щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в діяльності кооперативу, управлінні ним не суперечить змісту та природі корпоративних відносин. Таким чином, враховуючи що спір у цій справі виник у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні кооперативом , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про віднесення розгляду цього спору до суду господарської юрисдикції. Згідно вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про неправильність висновку суду першої інстанції щодо закриття провадження у даній справі. Доводи апеляційної скарги про безпідставність посилань суду першої інстанції при закритті провадження у даній справі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові и від 24.04.2019 року № 509/577/18 та від 03.04.2019 року № 759/ 1487/16-ц, яких ще не було на момент відкриття провадження у даній справі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, так як суд застосовував правові висновки, які існували на момент вчинення судом відповідної процесуальної дії - закриття провадження у справі. Також безпідставними є доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції при закритті провадження у даній справі вимог ч.ч.2,3 ст.31 ЦПК України, якими визначено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, та що у випадку встановлення непідсудності справи Оболонському районному суду м. Києва суд першої інстанції мав передати її до належного суду (Господарського суду м. Києва) відповідно до встановленої територіальної юрисдикції (підсудності), а не закривати провадження у справі, з огляду на таке. Апелянтом ОСОБА_1 помилково ототожнюється поняття предметна юрисдикція (підвідомчість) та територіальна юрисдикція (підсудність). Поняття підвідомчості і підсудності справ не є тотожними. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських, цивільних, адміністративних судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. У свою чергу, підсудність (територіальна юрисдикція) визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного суду. При розгляді даної справи судом було встановлено, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тобто встановлено непідвідомчість даного спору судам з розгляду цивільних справ і тому районним судом вірно застосовано пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України та закрито провадження у справі. Відмовляючи в задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з закриття провадження у справі, суд першої інстанції посилався на те, що провадження у даній справі закрито з тих підстав, що вона підвідомча суду господарської юрисдикції з огляду на сформовану позицію Верховного Суду. Вказані обставини не свідчать про необґрунтованість дій позивача при зверненні до суду з даним позовом в порядку цивільного судочинства та не є підставою для стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з розглядом справи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною 5 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України). Згідно ч.9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Отже, зі змісту частини 5 статті 142 ЦПК України вбачається, що про закриття провадження у справі виноситься ухвала, в якій може бути вирішене питання про розподіл між сторонами судових витрат. Таким чином, законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов у вказаній редакції ЦПК України, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача. Добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, необхідною умовою для застосування частини 5 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача. Саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії позивача необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, так само матеріалами справи не підтверджується і зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги представника відповідача ОК «Чорнобилець-Оболонь» про те, що позивачем вчинено неправильні дії, внаслідок яких Обслуговуючим кооперативом «Чорнобилець-Оболонь» понесено судові витрати, так як при поданні позову позивачем було неправильно визначено предметну підвідомчість справи, з огляду на те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом була відсутня єдина правова позиція щодо підвідомчості даної категорії справ. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що закриття провадження у даній справі у зв`язку із з`ясуванням дійсної підвідомчості даної категорії справ з огляду на сформовану позицію Верховного Суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача та не дає підстав для стягнення з останнього витрат пов`язаних з розглядом справи на користь відповідача. Безпідставними є доводи апеляційної скарги представника ОК «Чорнобилець-Оболонь» про те, що позивач допускав зловживання процесуальними правами під час розгляду справи, зокрема, двічі не з`являвся в судові засідання, невчасно подавав докази щодо поважних причин неявки, що призвело до постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, подальшого оскарження в апеляційному порядку цієї ухвали, , що в цілому призвело до збільшення кількості судових засідань по справі та збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне. З матеріалів цивільної справи вбачається, що 19 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку незадовільним станом здоров`я та на підтвердження вказаної обставини надав копію медичної книжки. 16 липня 2018 року представником позивача ОСОБА_1 було подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що позивач перебуває на стаціонарному лікуванні та з наданням копії висновку ДУ «Інституту урології НАМН України» від 13.07.2018 року на підтвердження наведених в клопотанні обставин. 10 грудня 2018 року представником позивача ОСОБА_1 подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що позивач перебуває на лікарняному із 10 грудня 2018 року, й на підтвердження вказаної обставини надав витяг із медичної картки. У зв`язку з повторною неявкою позивачів в судове засідання, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених було залишено без розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь», Кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» про визнання недійсними рішень установчих зборів та зборів уповноважених - скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_2 - залишено без змін. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що районний суд постановив помилкову ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки матеріали справи містять докази поважності причин неявки ОСОБА_1 в судове засідання, про що суд був повідомлений позивачем, а відтак мав можливість оцінити причини неявки і прийняти виважене і обґрунтоване рішення. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача про зловживання позивача процесуальними правами під час розгляду справи є безпідставними. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, які б свідчили про необґрунтованість дій позивача та відсутність підстав для покладення на нього судових витрат, які поніс відповідач, ґрунтується на досліджених судом доказах та вимогах закону. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» адвоката Порхуна Сергія Валерійовича. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Обслуговуючого кооперативу «Чорнобилець-Оболонь» адвоката Порхуна Сергія Валерійовича залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 05 червня 2020 року. Головуючий: Судді: