Постанова 4824 № 752/12555/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 752/12555/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5941/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І. при секретарі Ящуку Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипського Валерія Романовича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року про закриття провадження та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року (суддя Чередніченко Н.П.) про стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» про захист прав споживача, визнання незаконною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, встановив: у червні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила визнати незаконною бездіяльність Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Голосіївський квартал», що полягає у нездійсненні перерахунку оплати за послуги благоустрою за адресою: АДРЕСА_1 за період з 23 червня 2020 року до дати набрання рішення суду законної сили; зобов`язати Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельного кооперативу «Голосіївський квартал» провести перерахунок заборгованості за послуги благоустрою за адресою: АДРЕСА_1 за період з 1 січня 2022 року до дати набрання рішенням суду законної сили, шляхом вирахування 18 047,25грн із загальної суми боргу; стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Голосіївський квартал» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 500грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона є членом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал», однак відповідачем належним чином не надаються житлово-комунальні послуги, при цьому відповідач ігнорує будь-які її звернення та інших мешканців будинку з цього приводу. Позивачка вважала, що відповідачем незаконно нараховується оплата за комунальні послуги, які фактично не надаються, жодного договору із постачальниками комунальних послуг укладено не було, що свідчить про бездіяльність відповідача. Позивачка зазначала, що відповідач та його засновники обрали нового голову кооперативу без повідомлення членів кооперативу, а також провели загальні збори, на яких протиправно затвердили розмір коштів на ремонтні роботи місць загального користування, чим порушили її права. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року провадження по справі закрито, позивачці роз`яснено право звернутись із даним позовом у порядку господарського судочинства. 6 листопада 2023 року представником Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» було подано заяву, в якій той просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000грн. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року заяву представника відповідача задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000грн. У поданій апеляційній скарзі на ухвалу суду від 30 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипський В.Р. просить ухвалу суду про закриття провадження скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права. Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що житлово-комунальні послуги можуть надаватись позивачці виключно на підставі статуту Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал», у зв`язку тим, що позивачка є членом зазначеного кооперативу, оскільки законодавцем чітко визначено, що підставою надання житлово-комунальних послуг є саме договір. Крім цього статутом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» не встановлено об`єми, порядок оплати житлово-комунальних послуг, строки та відповідальність, оскільки це установчий документ юридичної особи. Представник позивачки стверджує про наявність між сторонами договірних відносин, оскільки відповідачем щомісячно виставляються рахунки на оплату житлово-комунальних послуг по утриманню будинку, що включають в себе прибирання прибудинкової території ручним та механізованим способом, технічне обслуговування ліфтів, поливання дворів, клумб і газонів, тощо. Представник позивачки вважає, що відсутність підписаного між сторонами договору про надання послуг не свідчить про відсутність взаємних прав та обов`язків, зокрема обов`язку відповідача щодо надання комунальних послуг належної якості і відповідного обов`язку позивачки по їх оплаті. Враховуючи викладене, представник позивачки вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності розгляду даного спору за правилами господарського судочинства, оскільки саме членство позивачки в кооперативі не свідчить про наявність між сторонами корпоративного спору, оскільки спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг та є за своєю природою цивільно-правовими. У поданій апеляційній скарзі на ухвалу суду від 13 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипський В.Р. просить ухвалу суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні вимог заяви представника відповідача відмовити, посилаючись на порушення представником відповідача вимог ЦПК України, так як представником відповідача не було виконано вимоги ч. 9 ст. 83 ЦПК України, а саме не направлено заздалегідь копії відповідної заяви та доданих до неї доказів іншим учасникам справи. Також представник позивачки зазначає, що з огляду на невелику складність цієї справи та обсяг виконаної представником відповідача роботи (подання відзиву та участь в одному судовому засіданні), розмір витрат на правову допомогу, визначений судом в 5000грн, є завищеним та неспівмірним до наданих послуг. Крім цього представник позивачки вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що полягає у прийнятті заяви представника відповідача вже після закриття провадження по справі. Відзиви на апеляційні скарги не подані. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Лісової Д.О., яка просила апеляційні скарги задовольнити, представника Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» - адвоката Сенчила В.В., який проти задоволення апеляційних скарг заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга на ухвалу суду від 30 жовтня 2023 року про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на ухвалу суду від 13 листопада 2023 року про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 (с.с.127) та членом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал». Відповідно до п. 1.4 Статуту Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал», затвердженого протоколом загальних зборів від 9 грудня 2016 року (далі - Статут), кооператив створюється для надання будівельних, ремонтних, експлуатаційних та інших послуг членам кооперативу та задоволення їх споживчих потреб на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва (с.с.69-73). Згідно п. 4.1 Статуту, метою діяльності Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів кооперативу (та членів їх сімей), які добровільно об`єднались на основі поєднання їх пайових внесків для участі в організації будівництва та/чи реконструкції житлових будинків (будинку) та подальшої їх (його) експлуатації. Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка зазначала, що відповідач не надає житлово-комунальні послуги, які зобов`язаний надавати за договором, який був укладений у 2017 році, а також безпідставно змінив тариф/плату за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без проведення зборів ініціативної групи та членів кооперативу. Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є членом ОК «ЖБК «Голосіївський квартал», а тому позовні вимоги з приводу бездіяльності кооперативу в частині не надання житлово-комунальних послуг та не здійсненні перерахунку плати за послуги, які фактично не надаються та плата за які встановлена на підставі незаконно проведених відповідачем загальних зборів, є корпоративним спором, який підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Переглядаючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Предметом даного позову є вимоги позивачки про визнання незаконною бездіяльності Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» щодо нездійснення перерахунку оплати за послуги, які фактично відповідачем не надаються та плата за які встановлена на підставі незаконно проведених, на думку позивачки, загальних зборів членів кооперативу. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у Господарському кодексу України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3 Господарського кодексу України). За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, до ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України). Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України). Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію». Так, обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження, господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність із часу державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Згідно із положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Ця правова позиція неодноразово висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18. Оскільки у даній справі спір виник між членом ОК «ЖБК «Голосіївський квартал» та обслуговуючим кооперативом з приводу визначення розміру тарифу за надання житлово-комунальних послуг, а також з приводу бездіяльності кооперативу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Стосовно ухвали суду про стягнення витрат на правничу допомогу. Стягуючи з позивачки витрати відповідача на професійну правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач поніс такі витрати під час розгляду справи судом. При цьому, суд керувався положеннями статті 141 ЦПК України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він не ґрунтується на нормах процесуального права. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Частина 5 статті 142 ЦПК України передбачає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до частини 6 статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Частина 9 статті 141 ЦПК України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, дає підстави для висновку, що в разі закриття провадження у справі суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Отже, для стягнення компенсації здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, заявнику необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і у подальшому закриттям провадження у справі. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмету спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 906/961/17, від 08.07.2020 у справі № 810/3711/18). Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначила, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України (частина 5 статті 142 ЦПК) має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше). Звертаючись до суду із заявою про стягнення з позивачки витрат відповідача на професійну правничу допомогу, представник відповідача не зазначив, у чому саме полягали необґрунтовані дії позивачки при зверненні до суду з даним позовом. Не містить такого обґрунтування і ухвала суду. Як вже зазначалося вище, звернення до суду з позовом є правом особи і закриття провадження у даній справі у зв`язку із тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не свідчить про відсутність спору між сторонами, ні про свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що заява представника відповідача про стягнення з позивачки судових витрат є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права при постановленні ухвали про закриття провадження у даній справі, тому підстав для скасування ухвали суду від 30 жовтня 2023 року колегія суддів не вбачає. Разом з цим, ухвала суду від 13 листопада 2023 року постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню, а у задоволенні заяви відмовляється. Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипського Валерія Романовича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипського Валерія Романовича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року задовольнити. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року скасувати, у задоволенні заяви представника Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Голосіївський квартал» про відшкодування судових витрат на правничу допомогу залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 травня 2025 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук