Постанова Черкаський апеляційний суд № 705/4369/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/916/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/4369/18 Категорія: 304090000 Мазуренко Ю. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О. В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; відповідач ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу позивач Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк» розглянувши у м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2020 року, постановлене під головуванням судді Мазуренко Ю.В. у залі Уманського міськрайонного суду Черкаської області 12.02. 2020 року о 12 год. 25 хв. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 11 жовтня 2018 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог банк вказує, що згідно укладеного договору № б/н від 28.06 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» був наданий кредит ОСОБА_1 у розмірі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку, яка додається до позову. Позивач посилається, що станом на 31.07.2018 року, загальна сума заборгованості по укладеному договору становить 109739,85 грн., яка складається із: 4896,78 грн. заборгованості за кредитом, 104843,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 28.06.2011 року по 31.07.2017 року. У зв`язку із заборгованістю відповідача ОСОБА_1 , банк звернувся із даним позовом в суд та просив у судовому порядку стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором кредиту у сумі 109739 грн. 85 коп. та понесені судові витрати. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (юридична адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1Д код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.06.2011 року у розмірі 4896 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто шість) грн. 78 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (юридична адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1Д код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299) витрати по оплаті судового збору в розмірі 78 (сімдесят вісім) грн. 63 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом та неустойки (пеня, штрафи), представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» оскаржив рішення суду до суду апеляційної інстанції, подавши 02.04. 2020 року апеляційну скаргу через суд першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник банку вказує, що з даним рішенням суду не згодний в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом та неустойки (пеня, штрафи), оскільки рішення суду в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Скаржник вважає, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у відповідній частині, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Банк вказує що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Відсутність підпису позичальника на Умовах та Правилах не свідчить про те, що позичальник не був ознайомлений з ними, та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. Крім того, представник банку в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що надана позивачем до суду копія заяви від 28.06.2011 року, з якої чітко вбачається наступна інформація, а саме: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем ОСОБА_1 вказана інформація про себе заповнена особисто. Скаржник вказує, що з копії заяви чітко вбачається, що відповідач висловив свою згоду про оформлення договору, отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив власне волевиявлення. Представник банку посилається на норми ч. 1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. На переконання скаржника, оскаржуваним рішенням, суд першої інстанції призводить до нехтування принципами платності договору, тому наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, банку у цілому, так як порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Судом проігноровано, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. На думку представника банку, суд, відмовляючи у стягнені коштів за процентами за користування кредитними коштами, порушив вимоги ст. ст. 1046, 1048 ЦК України. Скаржник вважає, що звільнення боржника від сплати відсотків за кредитним договором, може становити економічну небезпеку для країни. Також скаржник зазначає, що звільнення судовим рішенням боржників від сплати відсотків за кредитними договорами, призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами, які банк має виплачувати. Скаржник вказує, що судом першої інстанції фактично звільнено відповідача від виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме: повернення кредиту, сплати неустойки за порушення зобов`язань всупереч вимогам договору та нормам цивільного законодавства. На переконання представника банку, суд першої інстанції не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають із кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором, чим допустив порушення вимог закону. З врахуванням вищевказаного, представник АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2020 року в частині незадоволених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. 30 квітня 2020 року надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу банку на адресу Черкаського апеляційного суду . У відзиві відповідач ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законне, а тому апеляційна скарга банку не підлягає задоволенню, оскільки судом перевірено доводи та заперечення сторін, дано їм належну правову оцінку, тому ухвалено законне рішення, яке відповідає вимогам закону. Відповідач не погоджується із доводами скаржника, оскільки вказує, що заява, на яку посилається банк, не містить відомостей, що він не лише ознайомився із змістом заяви, а й отримав вказану банком Пам`ятку, умови та правила якої, а також тарифи , з якими він мав би погодитися, оскільки вказане не зазначено в документах. Так, заява анкета, на яку посилається банк, не містить умов користування кредитом та строків його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування штрафів, вказує відповідач ОСОБА_1 . Відповідач повністю погоджується із судом першої інстанції, яким достовірно встановлено, що відсутній підпис відповідача в Умовах, а позивач, в свою чергу, не надав доказів, що саме ці Умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання ним заяви анкети, тому не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, так як достовірно не підтверджують вказаних обставин. Також відповідач вважає необґрунтованими доводи представника банку у скарзі щодо застосування судової практики Верховного Суду та незастосування їх судом, оскільки судова практика, на яку посилається скаржник, зводиться до невірного трактування судової практики касаційного суду та перекручує фактичні обставини справи, які були предметом розгляду суду. ОСОБА_1 вказує, що доводи скаржника, що відповідач користувався коштами та періодично погашав кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення процентів та неустойки згідно розрахунку банку з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві анкеті їх розміру, умов та порядку застосування. Він вважає, що посилання представника банку про нехтування принципами оплатності кредитного договору, яке наносить банку істотну шкоду та його споживачам носить загальний характер, тому не спростовує законності та обґрунтованості рішення суду. ОСОБА_1 посилається у відзиві, що апеляційна скарга не містить жодного доказу, який би спростував висновки суду першої інстанції, чи давав підстави для скасування рішення суду у зв`язку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права, оскільки такі порушення не доведені скаржником. Тому відповідач ОСОБА_1 просить суд залишити рішення суду першої інстанції - без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі АТ КБ « Приватбанк» просить викликати представника банку в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи та надання пояснень згідно поданого позову банком про стягнення заборгованості. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника банку щодо виклику представника позивача в судове засідання та розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Вирішуючи спір, та задовольняючи частково позовні вимоги банку про стягнення заборгованості лише в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вимог позивача лише щодо повернення коштів тіла кредиту, оскільки згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за тілом кредиту становить 4 896 грн. 78 коп., а в заповненій і підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні умови про сплату відсотків. Тому суд дійшов висновку, що на відповідача не може бути покладено обов`язок по сплаті заборгованості по відсоткам, визначеної позивачем згідно розрахунку кредитної заборгованості відповідача, а тому суд відмовив у стягненні відсотків банку. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати , що при укладенні договору банк дотримався вимог, передбачених частиною 2 ст. 11 Закону № 1023 ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Суд послався в рішенні, що надані банком та вказані тарифи та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідачем не підписані, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме той Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодивши з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стосовно відмови у задоволенні позовних вимог банку у стягненні процентів за користування кредитними коштами за договором кредиту, пені та штрафів, оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог банку та стягнення тіла кредиту сторонами не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом в частині вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає висновки такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 28.06.2011 року між позивачем АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Із даної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_1 згодний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 10). До даної заяви банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг із Умов та правил надання банківських послуг (а. с. 11-42). Звертаючись в суд із даними позовними вимогами, позивач АТ КБ « Приватбанк» на підтвердження наявності заборгованості з боку відповідача ОСОБА_1 надав розрахунок заборгованості, яка станом на 31.07.2018 року складає 109739 грн. 85 коп., а саме: 4896,78 грн. заборгованості за кредитом, 104843,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 28.06.2011 року по 31.07.2017 рік. Відповідно до ч. 1, ч.2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти на підставі ч. 1 статті 1048 ЦК України. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом, і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно до ст. 1055 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 28 червня 2011 року процентна ставка не зазначена. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив суд стягнути у тому числі, крім тіла кредиту, складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.06.2011 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємної частини спірного договору. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак, умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 28.06.2011 року. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.06.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11.10.2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд звертає увагу, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань . Як вбачається із позиції відповідача ОСОБА_1 під час розгляду справи судом, ним не визнаються позовні вимоги банку щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами та неустойки, що підтверджено ним також у відзиві на апеляційну скаргу банку, так як відповідачем заперечується, що він отримував від банку Пам`ятку, умови та правила та погодився з ними, оскільки заява анкета, яку відповідач особисто заповнював, таких даних не містить щодо порядку нарахування та сплати відсотків за користування кредитом та порядок нарахування та сплати пені та штрафів за невиконання умов договору. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та стягнення на користь банку коштів в розмірі 104843 грн. 07 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, тому доводи та вимоги апеляційної скарги банку не підлягають задоволенню як необґрунтовані, що не спростовують висновків суду, щодо стягнення відсотків на користь банку. Враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог та доводів апеляційної скарги в частині вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, оскільки такі позовні вимоги банку, як і вимоги скаржника в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду, так як не відповідають вимогам закону, викладеним вище в даній постанові. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Таким чином, оскільки таких вимог не було заявлено, а банк наполягав на розмірі нарахованих ним процентів згідно до поданого розрахунку позивачем, що судом першої інстанції було вирішено, тому суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог банку в цій частині щодо стягнення процентів з відповідача на користь банку. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Відповідно частин 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ОСОБА_1 , позивач АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 28 червня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). У підтвердження позовних вимог, банком були надані Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою в Приватбанку ( а. с. 12- 42). Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, який дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що, вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві ОСОБА_1 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28.06.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, за вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства. Колегія суддів вважає, що слід відзначити, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме, стягнувши тіло кредиту в розмірі 4896 грн. 78 коп., відмовивши у задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення процентів. Отже, відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду згідно доводів та вимог апеляційної скарги, якими не спростовано висновки суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Вимоги апеляційної скарги зводяться до власного трактування представником банку норм законодавства та до аналізу економічної ситуації банківської системи країни, а тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що вимоги банку не є підставою для задоволення апеляційної скарги АТ КБ « Приватбанк» про стягнення на користь банку заборгованості по процентам із відповідача ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги щодо того, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався , а доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем не було надано, не дають підстав суду апеляційної інстанції для задоволення вимог апеляційної скарги та позовних вимог банку щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги, яку колегія суддів вважає слід залишити без задоволення. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк « Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.В. Карпенко