Постанова 4821 № 694/609/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 року м. Черкаси справа № 694/609/19 провадження № 22-ц/821/116/20 категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач: ОСОБА_1 . розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Гончаренко Т.В., дата складання повного тексту не вказано. в с т а н о в и в : 1.Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» Кіріченко Р.А. (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31 травня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов`язання, за вказаним договором, належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 21 березня 2019 року виникла заборгованість у сумі 17471,18 грн., яка складається із: 6690,94 грн. заборгованість за тілом кредиту; 3524,94 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість по відсоткам за нарахованими відсотками; 5129,90 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 817,25 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу від 100 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 штраф (фіксована частина); 808,15 грн. штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 17471, 18 грн. та судовий збір в сумі 1921,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість в сумі 16163,03 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6690,94 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 3524,94 грн., заборгованості по пені за прострочене зобов`язання в розмірі 5129,90 грн.; заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., в розмірі 817,25 грн.. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який як позичальник зобов`язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк. Судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістом кредитного договору, що засвідчується його особистим підписом; його умови ним не спростовуються. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги позивача про заборгованість в частині тіла кредиту, заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованості по пені за прострочене зобов`язання; заборгованість по пені за несвоєчасність сплати боргу, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Щодо стягнення пені та штрафу за порушення виконання умов договору суд прийшов до висновку, що не має правових підстав для задоволення вимог Банку в цій частині, оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Банку в частині одночасно стягнення з відповідача штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 808,15 грн. (процентна складова) за кредитним договором, проте суд вважає необхідним стягнути з відповідача пеню, передбачену п. 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Апеляційного суду Черкаської області апеляційну скаргу, в якій просив рішення Звенигородського районного суду Черкаської області скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 3524,94 грн., заборгованості по пені за прострочене зобов`язання в розмірі 5129,90 грн.; заборгованість за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в розмірі 817,25 грн. і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що з рішенням суду першої інстанції не можна погодитись, так як при його винесенні судом допущена невідповідність висновків обставинам справи і судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вказує, що між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» 31 травня 2010 року було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. Вказує, що у заяві від 31.05.2010 року на отримання банківських послуг процентна ставка не зазначена. Крім того, в даній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умов та правил банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного зі ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 не підписував Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку на які, як на складову частину кредитного договору, посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, а тому, беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 року, відсутня підстава вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, так як в підписаній відповідачем заяві від 31.05.2010 року відсутній обов`язок останнього по сплаті вищевказаних платежів. У відзив на апеляційну скаргу, що надійшов від представника АТ КБ «Приватбанк» адвоката Попельнюх Тетяни Іванівни, зазначено що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, пам`ятки клієнта, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою, а також тарифів. Позивачу в письмовій формі було ознайомлено з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, а також умовами кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна». На підтвердження цього ОСОБА_1 поставив свій підпис в анкеті-заяві про приєднання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк». Просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Встановлено, що сторони перебувають у договірних/зобов`язальних правовідносинах. 31.05.2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, згідно якого він отримав кредит 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 13-29). Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 13). З 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банку «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Станом на 21.03.2019 року виникла заборгованість в сумі 17471, 18 грн. Вказана заборгованість складається із заборгованості за тілом кредита в розмірі 6690,94 грн., заборгованості за простроченим тілом кредита в розмірі 3524,94 грн., заборгованості по пені за прострочене зобов`язання в розмірі 5129,90 грн.; заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., в розмірі 817,25 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. та штраф (процентна складова) в сумі 808,15 грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду не повністю відповідає. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за тілом кредиту, за відсотками, пенею, а також штрафу (фіксованої та процентної складової). Встановлено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 31 травня 2010 року, АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог надало Анкету позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в якій зазначено особисту інформацію відповідача: а саме: ім`я по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання, інформація про працевлаштування та кредитний ліміт в розмір 2000 грн. (а.с. 3). Разом з тим, дана заява не містить відомостей про те, що він не лише ознайомився з її змістом, а й отримав ці умови та правила, з якими він погодився, про що має бути зазначено в документі. За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід`ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в Анкеті позичальника не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого ч. 3 ст. 203 ЦК України. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18). Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 31 травня 2010 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 31.05.2015 року, де вказано заборгованість за кредитом 794,25 грн.; разом 2102, 40 грн. (а.с. 8). Також, надано і ще один розрахунок заборгованості за договором № б/н від 31 травня 2010 року укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 21.03.2019 року, де зазначено: заборгованість за тілом кредиту: 6690,94 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту: 3524,94 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками: 0,00 грн.; нарахована пеня за прострочене зобов`язання: 5129,90; заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.: 817,25 грн.; загальна заборгованість за наданим кредитом: 16163,06 грн.; заборгованість по судовим штрафам: 1308,15 грн. (а.с. 9-12). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 31 травня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31.05.2010 року, посилався на Витяг з Тарифів Банку (які відсутні у матеріалах справи) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою» як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, Банк надав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» (а.с. 14). Колегія суддів звертає увагу на те, що наданий доказ є не читабельний, встановити, хто підписав і коли неможливо, а також не можливо ідентифікувати, що довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50ОТС003245933, ОСОБА_1 та Анкета заява ОСОБА_1 , це складові одного кредитного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.05.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (09.04.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Наявність у матеріалах справи редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, що містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31 травня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказане не враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитом, пені відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 31 травня 2010 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ та витяг з Тарифів банку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. З наведених підстав, Апеляційний суд приймає аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору і що саме їх відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь Банка штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та штрафу в розмірі 808,15 грн. (процентна складова) за недотримання умов кредитного договору № б/н від 31.05.2010 року. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір 31 травня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в сумі 6690,94 грн., який зазначено в наданому Банком розрахунку, в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. А тому наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованість в розмірі 6690,94 грн., що також узгоджується із висновком викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Щодо стягнення судових витрат. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду. Згідно із положеннями частини першої - четвертої статті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Відповідно статті 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною восьмою статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування. У підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката Павленка С.І. відповідач надав суду квитанцію до прибуткового касового ордера № 54 від 29 жовтня 2019 року, відповідно до якої адвокат прийняв від ОСОБА_1 2000 гривень за представлення інтересів відповідача по ц/с 694/609/19 в Звенигородському районному судді (а.с.78) та квитанцію до прибуткового касового ордера № 57 від 28 листопада 2019 року, відповідно до якої адвокат прийняв від ОСОБА_1 3000 гривень за підготовку апеляційної скарги, представлення інтересів відповідача по ц/с 694/609/19 У Черкаському апеляційному судді (а.с.79). Згідно із розрахунком суми судових витрат, які відповідач ОСОБА_1 поніс у зв`язку із розглядом цивільної справи у Звенигородському районному судді за позовом АТ КБ «Приватбанк» до нього про стягнення заборгованості та витрат пов`язаних із підготовкою апеляційної скарги на рішення Звенигородського районного суду від 04.06.2019 року та введення справи в Черкаському апеляційному суді, складеним адвокатом Павленко С.І. та долученим до апеляційної скарги ОСОБА_1 , надано правничу допомогу, а саме: 1) попередня часткова сплата гонорару адвокатові ОСОБА_2 за надану ним правничу допомогу станом на 29.10.2019 року в сумі 2000,00 грн.; 2) попередня часткова сплата гонорару адвокатові ОСОБА_2 за правничу допомогу, яку ним надано в ході підготовки апеляційної скарги на рішення Звенигородського районного суду від 04.06.2019 року в сумі 3000,00 грн. (а.с. 80). Також надано детальний розрахунок затраченого часу адвокатом Павленком С.І. на представлення інтересів відповідача ОСОБА_1 в Звенигородському районному судді по цивільній справі № 694/609/19 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості станом на 28.11.2019 року та представництво інтересів відповідача ОСОБА_1 в ході розгляду цивільної справи в Черкаському апеляційному суді станом на 03.12.2019 року (а.с. 81). Таким чином, позивачем надано належні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу (перелік та розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг), платіжний документ про їх оплату. Зазначені документи перевірені судом апеляційної інстанції, які колегія суддів вважає належними, що відповідають фактично наданій правовій допомозі. Враховуючи наявність укладеного ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги адвокатом (а.с. 73), та додаткової угоди до договору від 29.10.2019 року про представництво в цивільному процесі (а.с. 74) документальне підтвердження витрат на його виконання з наданням відповідного розрахунку, колегія суддів приходить до висновку про стягнення із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з правничою допомогою у розмірі 5 000 грн. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції, яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування в частині стягнення заборгованості за простроченням тіла кредиту, нарахування пені за прострочення зобов`язання, нарахування пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. та ухвалення нового про відмову в задоволенні вказаних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 735,70 грн. за подачу позовної заяви. Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, судові витрати слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги до суду в розмірі 1152,60 грн. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, заборгованості по пені за прострочене зобов`язання та заборгованості по пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в цій частині. В решті залишити рішення без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 735,70 грн. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 судові витрати, а саме: судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2020 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді Л.І. Василенко О.В. Карпенко