Постанова 4821 № 691/1362/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року м. Черкаси Справа № 691/1362/19 Провадження № 22-ц/821/1059/20 категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач: ОСОБА_1 ; розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Черненка В. О., повний текст рішення складено 02 березня 2020 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 04 грудня 2017 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 45000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua., складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах кредитного ліміту. Відповідач належним чином договір не виконував, у зв`язку з чим, станом на 16 липня 2019 року, має заборгованість у сумі 127396,99 грн, з яких: 68439,04 грн заборгованість за тілом кредиту; 54433,47 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4524,48 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 0,00 грн нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 0,00 грн штраф (фіксована частина), 0,00 грн штраф (процентна частина). Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту у сумі 127396,99 грн та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 634,69 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами кредитний договір від 04 грудня 2017 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак встановлено, що відповідач кредит отримав та ним користувався, тому враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що висловлена у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року, кредитор має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Судом зазначено, що починаючи з 26 січня 2018 року по 05 червня 2018 року ОСОБА_1 здійснив часткове погашення фактично отриманих коштів в загальному розмірі 13 365,31 грн, тобто непогашеною залишилось 31 634,69 грн (45000,00 13365,31 = 31634,69), які суд вважає за необхідне стягнути з відповідача. При цьому, позивач не довів правомірності своїх вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту та відсотками, тому в задоволенні позову в цій частині відмовив в зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 24 квітня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи, рішення в частині незадоволених позовних вимог таким, що є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив скасувати заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року в приведеній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд незаконно відмовив у стягненні процентів, безпідставно зменшив заборгованість за тілом кредиту, оскільки не в повній мірі встановив дійсні обставини справи. Відповідач до суду не з`являвся, заперечень на позов не надавав, тому і в наданні додаткових доказів не було необхідності. На підтвердження позовних вимог до апеляційної скарги Банком додані: довідка про відкриття рахунку, довідка про встановлення кредитного ліміту, виписка по рахунку. Просить суд взяти їх до уваги при розгляді справи в апеляційній інстанції задля встановлення об`єктивної істини і об`єктивного вирішення справи. Крім того, скаржник зазначає, що особливістю укладеного договору є те, що позичальнику надається карта із встановленим кредитним лімітом та він погасивши заборгованість, може знову користуватися кредитними коштами в межах кредитного ліміту. Суд також не врахував, що внесені відповідачем кошти йшли також на погашення відсотків. Крім того, позивач має право нараховувати відсотки за ставкою встановленою в договорі або на рівні облікової ставки НБУ. Вважає, що застосування до вказаних правовідносин висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц є безпідставним, оскільки за змістом зазначеної норми відповідачі заперечували проти факту ознайомлення їх з тією редакцією Витягу з Умов та Правил, що були долучені до матеріалів справи. У даній справі відповідач жодних заперечень не надав. Тому суд порушив порядок, встановлений для вирішення даного питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, також судом було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни оскаржуваного рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 32-33). Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 інші види грошового посередництва (а.с. 31). У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 30). Згідно відомостей з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 АТ КБ «Приватбанк» має організаційну правову форму акціонерного товариства, правовий статус суб`єкта - юридична особа, види діяльності за КВЕД 2010: 64.19. Інші види грошового посередництва; 64.92. Інші види кредитування; 64.99. Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 28). 04 грудня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 7). В заяві, яка додана Банком до позовної заяви містяться лише персональні дані ОСОБА_1 (а.с. 7). До позовної заяви Банком також наданий Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 8 -25). Згідно з витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», розмір щомісячних платежів становить 7 % від заборгованості, але не менше 50,00 грн та не більше залишку заборгованості, з 01 квітня 2014 року 5 % від заборгованості, але не менше 100,00 грн та не більше залишку заборгованості. Штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань 500,00 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій, базова ставка вказана різна в залежності від різновиду картки «Універсальна» (а.с. 8). Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 липня 2019 становить 127396,99 грн, з яких: 68439,04 грн заборгованість за тілом кредиту; 54433,47 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4524,48 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 0,00 грн нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 0,00 грн штраф (фіксована частина), 0,00 грн штраф (процентна частина) (а.с. 6).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними почтові адреси та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, трек-номер 1800209985586 ОСОБА_1 02 червня 2020 року отримав ухвалу про відкриття апеляційного провадження у даній справі та копію апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», а згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення трек-номер НОМЕР_1 АТ КБ «ПриватБанк» отримало 02 червня 2020 року ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою про відкриття провадження ОСОБА_1 було надано строк для подачі відзиву протягом 5 днів з моменту одержання ухвали, однак останній не скористався правом на його подачу. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Заочне рішення суду оскаржується позивачем в частині відмовлених позовних вимог. Отже, предметом апеляційного перегляду є перевірка наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченим тілом кредита у розмірі визначеному скаржником, процентами та достягнення тіла кредиту. Переглядаючи справу за наявними матеріалами, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України). За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, зазначав, що у порушення своїх зобов`язань відповідач кредит у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути прострочене тіло кредиту, заборгованість по відсоткам, штрафи і пеню, які згідно розрахунку дорівнюють нулю (а.с. 6). При цьому, на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та розрахунок заборгованості. Разом з тим, в анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 04 грудня 2017 року вказані лише його анкетні дані, контактна інформація (а.с. 7). Крім того, в анкеті-заяві ОСОБА_1 взагалі не визначена процентна ставка, строк повернення кредиту (користування ним), даних про видачу кредитної карти та строк її дії, підстави та порядок нарахування штрафів, пені та відсотків (а.с. 7). Хоча анкетою-заявою взагалі не обрано виду карти, позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Наявний в матеріалах справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», не містить підписів як позивача, так і відповідача, та дати його складання (а.с. 8). Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з долученими Банком Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку ознайомилась і погодилась відповідач, підписуючи анкету-заяву 04 грудня 2017 року про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказаний документ на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містив умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), поняття та порядок нарахування простроченого тіла кредиту та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, а в даному випадку банку, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року №6-16цс15. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про кредитний ліміт, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Отже, враховуючи положення законодавства, обставини справи, надані докази та вищевикладені позиції Верховного Суду, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню лише фактично отримані ним кошти та не повернуті позивачу, що вірно було зазначено судом першої інстанції. Досліджуючи розмір фактично отриманих коштів відповідачем, апеляційний суд виходить з наступного. Звертаючись в суд з позовом Банк зазначав, що заборгованість за тілом кредиту складається із двох частин, а саме тіла кредиту та простроченого тіла кредиту. Стосовно заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту, то п. 1.1.1. долучених Банком Умов та Правил надання банківських послуг, який визначає терміни і поняття, поняття тіло кредиту та прострочене тіло кредиту не містить. Кредит (кредитна лінія, кредитний ліміт) це розмір коштів, що надаються Банком Клієнту на строк, обумовлений у Договорі, на умовах платності та зворотності (п. 1.1.1.38 Умов та Правил надання банківських послуг). Прострочений кредит це кредитні кошти, які були надані клієнту і не були повернуті банку в термін, передбачений Договором (п.п. 1.1.1.60 Умов та Правил надання банківських послуг). Враховуючи, що стягненню з відповідача підлягає виключно сума безпосередньо отриманих за допомогою банківської карти коштів, відсутності в наданому розрахунку складових простроченого тіла кредиту та відсутності визначеного Договором поняття та порядку формування простроченого тіла кредиту, Банком не доказано належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту в сумі із тілом кредиту складають саме фактично отримані відповідачем кредитні кошти. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді порядок нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками за користування кредитними коштами, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Апеляційний суд також звертає увагу, що немає підстав для прийняття доказів, які додані до апеляційної скарги, а саме: довідки про видачу кредитної картки ОСОБА_2 з зазначенням її номеру та дати видачі: 5168742209076078 від 04 грудня 2017 року 09/21, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_2 та виписку по рахунку, оскільки скаржником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Крім того, Банк подаючи позов зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні (а.с. 35). Тобто, подаючи позов Банк не лише не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів, а й наголошував на тому, щоб суд першої інстанції розглядав справу за наявними у ній матеріалами, які не містили ні виписки по рахунку, ні доказів видачі відповідачу кредитної картки та строку її дії. Тому, позовні вимоги є доведеними в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту. При цьому, апеляційний суд враховує, що Банком не було надано доказів встановлення кредитного ліміту за спірним Договором та його розміру, однак, звертаючись в суд з позовом банк зазначав, що відповідачу був установлений кредитний ліміт в розмірі 45000 грн. Крім того, з наданого розрахунку вбачається, що після 28 березня 2018 року ОСОБА_1 не здійснював витрат кредитних коштів, хоча після цієї дати розмір тіла кредиту всеодно збільшувався. Отже, враховуючи, що Банком було заявлено кредитний ліміт у розмірі саме 45000 грн, а також відсутність з 28 березня 2018 року, згідно наданого Банком розрахунку, витрат по кредиту, апеляційний суд дійшов висновку, що розміром тіла кредиту є сума зазначена Банком станом на 28 березня 2018 року, а саме 43110 грн (а.с. 6). З розрахунку заборгованості встановлено, що Банк визнав часткову сплату відповідачем коштів в рахунок погашення кредиту, які, зокрема, Банк спрямував на погашення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13263,15 грн, простроченим тілом кредиту в розмірі 102,16 грн та відсотками погашеними за рахунок кредиту на вищевказану дату в розмірі 1167,93 грн. Враховуючи, що суд визнав безпідставними вимоги позову в частині нарахування заборгованості, зокрема, за простроченим тілом кредиту, відсотками та пенею (штрафами), то суми спрямовані на погашення відсотків та простроченого тіла кредиту, необхідно зарахувати в погашення залишку заборгованості за тілом кредиту. При цьому, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що 13263,15 грн необхідно віднімати від тіла кредиту, що підлягає стягненню, адже позичальник користувався кредитними коштами, постійно знімав їх за допомогою картки та періодично повертав. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 січня 2020 року при розгляді справи №643/5521/19. Отже, сума, яка підлягає стягненню із відповідача становить 41839,91 грн (43110-1270,09). Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 ЦК України позивач звертаючись до суду не пред`являв. Посилання в апеляційній скарзі на те, що не може бути застосований до вказаних правовідносин висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, оскільки у даній справі відповідач жодних заперечень щодо Витягу з Умов та правил, що були долучені до матеріалів справи не надав, теж не заслуговують на увагу, адже розгляд справи проводився без виклику сторін, надання відзиву на позов є правом, а не обов`язком і його не подання не свідчить про визнання позову. Доводи скаржника про те, що ним не були надані всі необхідні докази в суд першої інстанцію, оскільки відповідачем не було подано відзиву на позов не заслуговують на увагу, адже ст. 43 ЦПК України зобов`язує надати всі наявні докази до початку розгляду справи по суті незалежно від того надані докази іншою стороною чи не надані. Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення, судом підлягають до застосування правила ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. Такий висновок відповідає позиціїВерховного Суду викладеній в постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення тіла кредиту, стягнувши із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 грудня 2017 року в розмірі 41839,91 грн з вищенаведених підстав. В іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи викладене, часткове задоволення вимог апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог Банку, із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за подачу позову підлягає стягненню 631,05 грн, а за подачу апеляційної скарги в розмірі 946,57 грн, а всього 1577,62 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором змінити стягнувши з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 41839,91 грн заборгованості за кредитним договором. В іншій частині заочне рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 21 лютого 2020 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 1577,62 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 25 червня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов О. В. Карпенко