Постанова Донецький апеляційний суд № 243/9818/19

Єдиний унікальний номер 243/9818/19 Номер провадження 22-ц/804/1710/20 Номер провадження 22-ц/804/1710/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Ротар Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 березня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Старовецього В.І. у м. Слов`янськ, Донецької області, повний текст складено 11 березня 2020 року) у цивільній справі №243/9818/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, в обґрунтування посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 є його матір`ю та перебувала у шлюбі з його батьком - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька він з матір`ю прийняли спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на землях Слов`янської міської ради, він отримав право власності за ? частку зазначеного будинку, а відповідачка -відповідно на ? частки. Оскільки зазначений вище житловий будинок прийшов в непридатний для проживання стан рішенням виконкому Слов`янської міської Ради народних депутатів № 67 від 06.02.1985 року йому та матері було надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку і знесення старого житлового будинку. Відповідно до зазначеного рішення управління головного архітектора міста Слов`янська видало план земельної ділянки, на якій дозволено будівництво нового житлового будинку та 23.07.1985 року затвердило типовий проект для будівництва нового житлового будинку відповідно до якого було побудовано новий житловий будинок. Рішенням виконкому Слов`янської міської ради № 211/4 від 17.05.2000 року було передано земельні ділянки в постійне користування для ведення особистого підсобного господарства та на підставі рішення видано Державні акти на право приватної власності на землю і постійне користування. Відповідно до цього рішення в списку осіб та адрес земельних ділянок, які передаються в приватну власність під номером АДРЕСА_2 як власник АДРЕСА_3 будинку зазначена тільки відповідач, адреса земельної ділянки АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки, що передана у приватну власність, 0,0682 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель розташованих на зазначеній земельній ділянці. У виданому відповідачу Державному акті на право приватної власності на землю в порушення вимог ст. 377 ЦК України він не був зазначений як співвласник ? частки земельної ділянки АДРЕСА_1 , на якій знаходиться житловий будинок та господарські споруди, на теперішній час це є перешкодою для прийняття в експлуатацію побудованого нового будинку. Просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0682 га, виданий 22.06.2000 року ОСОБА_2 ; визнати право власності за ним на ? частку зазначеної земельної ділянки та за відповідачем - на ? частки вищевказаної земельної ділянки. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 02 березня 2020 року в задоволені позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права; невідповідність висновків суду обставинам справи . Зазначає, що він в порядку спадкування після померлого батька є власником ? частки житлового будинку АДРЕСА_1 з 24.11.1982 року. Однак акт на право приватної власності на земельну ділянку, на якій розташований зазначений будинок, у порушення ст. 377 ЦК України був виданий тільки на ім`я ОСОБА_2 , яка є його матір`ю. При цьому вона знала, що позивач є співвласником житлового будинку, який розташовано на спірній земельній ділянці, однак оформила право власності тільки на своє ім`я. Тому вважає, що суд в порушення вимог ст.16, 377 ЦК України дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 -адвокат Винник З.Г.. Батрак Р.В. та представник міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток (а.с.104-106). Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату,час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що пред`явлений ОСОБА_1 позов не є належним способом захисту його прав. При цьому у судовому засіданні не встановлено порушень з боку відповідача прав позивача у відповідності до тих вимог, які заявлені у позовній заяві. Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам та вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини 1 ст. 15 та частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Таким чином, підставою звернення до суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Способи захисту прав на земельні ділянки перелічені в статті 152 ЗК України, згідно якої держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Вимога про скасування державних актів на право постійного користування землею як документів, якими оформлено право власності, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України, як відновлення становища, що існувало до порушення. У даній справі позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним державного акту на право власності землею № 084986 від 22.06.2000 року ,при видачі якого не враховано, що він є спадкоємцем після смерті батька на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці земель Слов`янського міської ради. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, на які позивач посилається обґрунтовуючи свої вимоги, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до частини 1 ст. 155 цього Кодексу у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України (у відповідних редакціях, які були чинними на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 2-3007/11. Позивач, звертаючись із позовом, вважав, що державним актом на право власності на земельну ділянку порушено його право і обрав спосіб захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, а саме визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦК України та ч. 2 ст. 120 ЗК України до набувача об`єкту нерухомості переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, у випадку набуття права користування цією земельною ділянкою попереднім власником нерухомості, тобто умовою набуття права користування землею є надання її в користування у встановленому законодавством порядку до відчуження відповідного об`єкту нерухомості. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.11.1982 року його спадкоємцями є дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 . Спадщина складається, зокрема, з ? частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 600 кв. м, належного спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 13.10.1975 року (а.с.9). На підставі свідоцтва про право власності від 24.11.1982 року, посвідченого державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Семейко С.І., ОСОБА_4 , яка є дружиною ОСОБА_3 , належить право власності на ? частку в спільному майні, набутому подружжям за час шлюбу, а саме, зокрема, житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що розташований у АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 600 кв. м. Листом державного нотаріуса Першої Слов`янської державної нотаріальної контори Алперіної О.Ю. від 09.01.2020 року підтверджено,що після смерті ОСОБА_3 заведено спадкову справу № 759/1982. Заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину та видачу свідоцтва про право власності подала дружина ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та від імені і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_1 , заява надійшла 24.11.1982 року. Свідоцтво про право власності як пережилій дружині на ? частку житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 видано 24.11.1982 року по реєстру за № 1-3155 ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частку житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 видано 24.11.1982 року по реєстру за № 1-3157 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - по 1/2 частці кожному (а.с.65). 23.02.1984 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_5 та їй присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ». Таким чином оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками в порядку спадкування будинку АДРЕСА_1 , то до спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок АДРЕСА_1 , що відповідає положенням частини другої статті 1225 ЦК України. За змістом ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України). Законодавець забезпечує рівні умови здійснення своїх прав усім власникам (ч. 4 ст. 319 ЦК України). Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Слов`янської міської Ради народних депутатів № 67 від 06.02.1985 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво нового будинку замість старого, що прийшов в непридатний стан та знесення старого будинку після будівництва нового. Рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської Ради № 211/4 від 17.05.2000 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, що перебуває у її користуванні та розташовану у АДРЕСА_1 , площею 0,0682 га (а.с.59). На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН № 084986 від 22.06.2000 року площею 0,0682 га, яка розташована на території Слов`янської міської ради та передана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Даний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7192 (а.с.6-7). Відповідно до Акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 07.11.2018 року, замовником якого є ОСОБА_2 , було встановлено межі земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 :01:016:1983, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0682 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.17). Згідно відповіді міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 08.01.2020 року право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0682 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Слов`янської міської ради № 211/4 від 17.05.2000 року (а.с.61). Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що при оформленні права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться будинок АДРЕСА_1 , його мати ОСОБА_2 не повідомила про те, що він в порядку спадкування також має право власності на цей же будинок. А тому виданий на ім`я лише його матері ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН № 084986 від 22.06.2000 року площею 0,0682 га,яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , порушує його права як співвласника будинку та є недійсним. ОСОБА_2 в суді першої інстанції не заперечувала, що вона не повідомила про співвласника будинку і отримала державний акт на аправо власності на земельну ділянку на якій розташований будинок без врахування сина,а тому визнає його позовні вимоги. Згідно положень частини 1 статті 82 ЦПК України обставини,які визнаються учасниками справи,не підлягають доказуванню,якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача по справі. За встановлених обставин позивачем доведено факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх прав на земельну ділянку, отриманням державного акту на право власності на земельну ділянку лише на своє ім`я відповідач порушила право позивача як співвласника будинку, який розташований на спірній земельній ділянці. Таким чином є підстави для визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН № 084986 від 22.06.2000 року площею 0,0682 га, яка розташована на території Слов`янської міської ради та передана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель ОСОБА_2 .. Частинами першою, другою статті 116 ЗК України установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої - дев`ятої цієї статті (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Судом першої інстанції встановлено,що сторони по є співвласниками в порядку спадкування будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 600 кв. м. Рішенням виконкому Слов`янської міської Ради народних депутатів № 67 від 06.02.1985 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво нового будинку замість старого, що прийшов в непридатний стан та знесення старого будинку після будівництва нового. Рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської Ради № 211/4 від 17.05.2000 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, що перебуває у її користуванні та розташовану у АДРЕСА_1 , площею 0,0682 га. За таких обставин вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність сторонам по справі відноситься до компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Суд апеляційної інстанції не може перебирати на себе повноваження місцевих Рад. Таким чином не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання права власності за позивачем на ? частку зазначеної земельної ділянки та за відповідачем - на ? частки вищевказаної земельної ділянки. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального та процесуального права, то є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних имог. Керуючись ст. ст.368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду від 02 березня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку задовольнити. Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 22.06.2000 року серії 111-ДН № 084986 ОСОБА_2 , яка мешкає в АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 та якій передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0682 га, за кадастровим номером 1414100000:01:016:1983 для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання за ним та ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 площею 0,0682 га відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 червня 2020 року. Судді: