Постанова 4804 № 229/5898/19

Єдиний унікальний номер 229/5898/19 Номер провадження 22-ц/804/1251/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Мальованого Ю.М., суддів: Агєєва О.В., Канурної О.Д., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 229/5898/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року (суддя першої інстанції Лебеженко В.О.), - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), який мотивований тим, що тривалий час вона працювала на посаді чергового станційного посту централізації виробничого підрозділу «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії Державного підприємства «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». З 17 липня 2017 року вона була звільнена з роботи у зв`язку зі скороченням штату. На день звільнення нарахована, але не виплачена позивачу сума заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 35 202 грн. 63 коп., що підтверджується відповідними розрахунками по заробітній платі, які додані нею до позовної заяви. У позові просила стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 35 202 грн. 63 коп., грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3505 грн. 95 коп., вихідну допомогу у розмірі 7042 грн. 71 коп., завдану неправомірними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 200 000 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по день ухвалення судового рішення. Уточнивши під час розгляду справи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 відмовилась від вимог про стягнення грошової компенсації завданої їй моральної шкоди. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року та липень 2017 року у розмірі 14 939 грн. 26 коп. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнення заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 3915 грн. 19 коп. допущено до негайного виконання. Вирішено питання про стягнення судового збору. У задоволенні вимог в частині стягнення заробітної плати за квітень - червень 2017 року відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач АТ «Укрзалізниця» в апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у сумі 14 939 грн. 26 коп. та судового збору і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у зв`язку з відсутністю первинних документів у виробничому підрозділі структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції підтвердити інформацію щодо фактичного виконання ОСОБА_1 робіт та здійснити їй нарахування заробітної плати неможливо. Позивач безпідставно заявляє вимогу про стягнення заборгованості за період з березня по липень 2017 року. За першу половину березня 2017 року позивачу нарахований аванс у сумі 1631 грн. 73 коп., який вона отримала в касі структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» на підставі платіжної відомості № 28 за березень 2017 року. Інша заборгованість і заробітної плати перед позивачем за період березень-липень 2017 року у відповідача відсутня. Нарахування заробітної плати за інші період на здійснювалося через відсутність первинних документів. Суд першої інстанції помилково визначив суму боргу на підставі розрахунків заробітної плати за березень та липень 2017 року. Крім того, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що надані позивачем розрахунки заробітної плати не є належними доказами, оскільки вони виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Донецьку. Вважає, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період. Суд помилково не застосував до вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати положення та висновки, викладені в Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Просить скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області 06 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, здійснити перерозподіл судових витрат за підсумками розгляду апеляційної скарги. Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивачем ОСОБА_1 не надавався. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Матеріалами справи встановлено, що позов ОСОБА_2 подано до суду у липні 2019 року. Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1921 гривня. Визначена позивачем у позові ціна позову складає 35 202 грн. 63 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочене найменування - АТ «Укрзалізниця»). Відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 ст. 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. З записів у трудовій книжці позивача вбачається, що з 08 липня 2016 року ОСОБА_1 працювала черговим станційного поста централізації господарства перевезень виробничого підрозділу «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії Державного підприємства «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», з якої позивача звільнено у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП на підставі наказу № 4899/ДН-ос від 10 липня 2017 року (а.с. 12-14). На підставі Закону України від 23 лютого 2014 року № 4442-4, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200, Державне підприємство «Донецька залізниця» 08 липня 2016 року реорганізовано шляхом злиття у Регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочене найменування АТ «Укрзалізниця»). Таким чином, після реорганізації АТ «Укрзалізниця» з позивачем ОСОБА_1 трудові відносини були продовжені. Згідно з наказом (розпорядженням) № 4899/ДН-ос від 10 липня 2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 17 липня 2017 року звільнено у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за 15 днів відпустки та вихідної допомоги (а.с. 9). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості нарахованої та невиплаченої заробітної плати з урахуванням виплати авансу за березень 2017 року та за липень 2017 року без утримання податку й інших обов`язкових платежів, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в цій частині. Такий висновок суду першої інстанції у повній мірі не можна вважати законним і обґрунтованим з таких підстав. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Згідно відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги відповідач не оспорює і той факт, що при звільненні позивача розрахунок з нею не проведено, нарахування заробітної плати за другу половину березня - липень 2017 року не здійснювалося через відсутність первинних документів. Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача до 17 липня 2017 року, звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. З розрахунків заробітної плати позивача видно, що їй був нарахований та виплачений аванс за березень 2017 року у розмірі 1631 грн. 73 коп., заробітна плата за березень 2017 року нарахована у розмірі 5546 грн. 92 коп., за липень 2017 року - 11 024 грн. 07 коп., з яких компенсація за невикористані 15 днів відпустки - 3505 грн. 95 коп., вихідна допомога - 7042 грн. 71 коп. (а.с. 10,11). Відповідно платіжної відомості № 28 ОСОБА_1 отримала аванс за березень 2017 року у розмірі 1631 грн. 73 коп. (а.с. 65). Розрахунки заборгованості заробітної плати надані позивачем за березень 2017 року та липень 2017 року відповідачем не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки Сума компенсації за невикористану відпустку згідно наданого позивачем розрахунку заробітної плати складає 3505 грн. 95 коп. та відповідачем в апеляційній скарзі її розмір не оспорюється. Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Розмір вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати складає 7042 грн. 71 коп. та відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється. Посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач будь-якої інформації щодо нарахованих, сплачених йому сум до суду не надав. Доводи відповідача про відсутність первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», що унеможливлює нарахування заробітної плати з другої половини березня 2017 року по час звільнення, є необґрунтованими. Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Враховуючи, що в період встановленого регіональною філією «Донецька залізниця» простою, в тому числі і щодо виробничого підрозділу «Станція Ясинувата», відповідачем не доведено належними доказами, що позивач на виконання наказу не виходила на своє робоче місце до дня звільнення, на день її звільнення накази про встановлення простою скасовані не були, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по липень 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі визнає, що з березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, апеляційний суд прийшов до висновку про доведеність заявлених позивачем вимог в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за березень та липень 2017 року. В апеляційній скарзі відповідач посилається, що судом першої інстанції помилково не застосовано до вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати положення та висновки, викладені в Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких в Донецькій та Луганській областях проводилась антитерористична операція у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ «Укрзалізниця», регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно ст. ст. 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Це свідчить про відсутність вини ПАТ «Укрзалізниця» у невиконанні своїх обов`язків (а.с. 67-71). Проте форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (ст. 10). Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати. Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України», справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. В рішенні у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року перебувала з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у трудових відносинах, майнові вимоги позивача щодо оплати їй заборгованості по заробітній платі відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Доводи відповідача про те, що надані позивачем розрахунки заробітної плати не є належними доказами, оскільки виготовлені на непідконтрольній території України, що з 17 березня 2017 року адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк, вул. Артема, 68) захоплена і відповідач фактично втратив контроль над структурним підрозділом, не впливають на висновки суду. Позивачем на підтвердження розміру нарахованої їй заробітної плати за період березень, липень 2017 року надано щомісячні розрахункові листи заробітної плати, видача яких працівнику передбачена ст. 110 КЗпП України, ч. 1 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці". Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Отже, надані позивачем розрахункові листи заробітної плати є належним доказом, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати. Виробничий підрозділ, який видав позивачу щомісячні розрахунки заробітної плати - ВП ДС Ясинувата, тобто виробничий підрозділ "Станція Ясинувата" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", є виробничим підрозділом відповідача, діяльність якого саме відповідачем протягом трьох років після початку антитерористичної операції не припинялася. Протягом цього строку саме цей виробничий підрозділ, знаходячись на території, на якій органи державної влади України, не здійснюють свої повноваження, видавав своїм працівникам розрахунки заробітної плати, за якими відповідачем здійснювалась виплата заробітної плати працівникам по лютий 2017 року включно. Згідно наказу начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 17 березня 2017 року № 236/ДНД відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, було призначено начальників відповідних виробничих підрозділів та саме виробничі підрозділи здійснювали нарахування заробітної плати своїм працівникам. Посилаючись на втрату 17 березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач, зокрема його структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень", 10 липня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем та знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивача про її звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв`язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивач та в якому зберігалася її трудова книжка. Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень, липень 2017 року у розмірі 14 939 грн. 26 коп., у резолютивні частині свого рішення суд першої інстанції зазначив, що вказана сума має бут стягнута без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Проте погодитись з таким рішенням суду не можна. Відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України до обов`язків податкового агента, яким є відповідач по справі, віднесено вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. З урахуванням наведеного стягнення заборгованості по заробітній платі позивача має бути проведено зі здійсненням утримань, передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів, а рішення суду в цій частині підлягає зміні. Відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення розміру визначеної до стягнення суми заборгованості по заробітній платі без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 152 грн. 60 коп. (а.с. 89). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування йому витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн. 60 коп. покладаються на відповідача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2020 року в частині порядку стягнення заборгованості по заробітній платі змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року та липень 2017 року в сумі 14 939 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн. 26 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року. Суддя - доповідач: Ю.М. Мальований Судді: О.В. Агєєв О.Д. Канурна