Постанова КЦС ВС № 452/2221/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2020 року м. Київ справа № 452/2221/16 провадження № 61-44623 св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року в складі колегії суддів Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила визнати удаваними договори купівлі-продажу від 01 березня 2008 року житлового будинку та земельних ділянок, розташованих у АДРЕСА_1 , укладені між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В. і зареєстровані в реєстрі за №№ 1057, 1060, а також визнати, що покупцем за вказаними договорами є ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указувала, що 24 серпня 2016 року вона дізналася, що її колишній зять ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до її дочки ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив здійснити поділ указаних будинку та земельних ділянок у с. Погірці, Самбірського район, які придбані ОСОБА_1 за власні кошти. Указувала, що завдаток за будинок у розмірі близько 3000 євро ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_4 ще в грудні 2006 року особисто й саме з цього моменту позивач уважає себе власником будинку та землі, оскільки це була значна частка від вартості майна. Остаточне оформлення договорів купівлі продажу житлового будинку та земельних ділянок відбулося 01 березня 2008 року. Договори оформлялись на доньку позивачки - ОСОБА_2 , а не на ОСОБА_1 , оскільки вона в цей час перебувала в Республіці Італія. Придбання будь-якого майна донькою та її колишнім чоловіком були неможливими, оскільки вони не могли забезпечити навіть поточних потреб з утримання квартири в м. Львові та потреб на виховання дітей і лікування ОСОБА_3 , а кошти їм передавала ОСОБА_1 із-за кордону. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року позов задоволено: - визнано удаваним договір купівлі-продажу житлового будинку від 01 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1057, та договір купівлі-продажу земельних ділянок від 01 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Малою М. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1060; - визнано ОСОБА_1 покупцем за вказаними договорами. Суд першої інстанції виходив із того, що показаннями свідків підтверджено, що справжнім покупцем спірного будинку та земельних ділянок була ОСОБА_1 , оскільки майно за спірними договорами придбане за її власні кошти, накопичені нею на заробітках за кордоном. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Постановою апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд виходив із того, що предметом позову в даній справі є вимога про визнання удаваними договорів купівлі-продажу, стороною яких є ОСОБА_4 , який не залучений до участі в справі як відповідач. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 уважає, що оскільки вона перебувала на заробітках за кордоном і саме за зароблені нею власні кошти її дочкою придбані будинок і земельна ділянка, а тому фактично власником цього майна є позивач. На думку позивача суд першої інстанції обґрунтовано вирішив, що вказані обставини підтверджені показаннями свідків. Указує, що апеляційний суд мав розглядати справу з дотриманням вимог ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, проте застосував норми процесуального права, які втратили чинність, зокрема на положення статей 11, 59, 60, 213 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Відзив на касаційну скаргу У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Відповідач зазначає, що апеляційний суд ухвалив постанову з дотриманням вимог ЦПК України, чинного на момент апеляційного розгляду, а саме статей 367, 368, 374, 381 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, а положення статей 11, 59, 60 ЦПК України застосовані судом першої інстанції й саме тому були зазначені в постанові апеляційного суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Апеляційний суд установив, що згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 01 березні 2008 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила належний продавцеві на праві власності житловий будинок із господарським спорудами, який знаходиться на земельній ділянці площею 2500 м2 у АДРЕСА_1 . Згідно з договором купівлі-продажу земельних ділянок від 01 березня 2008 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , призначена для обслуговування житлового будинку, та земельну ділянку площею 0,0246 га, яка розташована в АДРЕСА_1, призначена для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_2 і ОСОБА_5 про визнання удаваними вказаних договорів і визнання її покупцем. Позивач не є стороною вказаних договорів, ОСОБА_2 є її дочкою, а ОСОБА_5 - колишнім зятем.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою саттті 627 ЦК України з урахуванням положень статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є сторони правочину. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналіз положень статті 119 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, свідчить, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц. Предметом позову в даній справі є спір про визнання удаваним двостороннього правочину, а саме договору купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок. Установивши, що ОСОБА_4 є стороною оскаржуваних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок від 01 березня 2008 року, апеляційний суд зробив правильний висновок, що до участі в справі не залучений належний відповідач, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити. Аргументи позивача про те, що апеляційний суд у своїй постанові зазначив норми статей, які втратили чинність, не заслуговують на увагу, оскільки при розгляді даної справи апеляційний суд керувався ЦПК України в редакції, чинній на момент такого розгляду. Зазначення в мотивувальній частині положень статей 11, 59, 60 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (тобто на момент розгляду справи в місцевому суді), здійснене апеляційним судом у межах перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а тому такі аргументи підлягають відхиленню. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судамиобставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель М. М. Русинчук