Постанова КЦС ВС № 753/5292/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 753/5292/16-ц провадження № 61-48976св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач -ОСОБА_1 , відповідач -Садівниче товариство садівницький масив «Займище», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до Садівничого товариства садівницький масив «Займище» (далі - СТ СМ «Займище»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про зобов`язання видати наказ про звільнення, надати копію наказу про звільнення, внесення запису у трудову книжку, проведення розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов обґрунтований тим, що24 вересня 2011 року на конференції уповноважених членів СТ СМ «Займище» прийнято рішення про обрання його на новий термін головою Ради, оформлене проколом №

1. Рішенням конференції уповноважених членів СТ СМ «Займище» від 29 вересня 2012 року його повноваження достроково припинені, рішенням Ради СТ СМ «Займище» від 20 жовтня 2012 року головою обрано ОСОБА_2 . Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2013 року рішення Ради СТ СМ «Займище» від 20 жовтня 2012 року визнано недійсним, а рішення конференції від 29 вересня 2012 року залишено в силі, оскільки встановлено, що наказ про звільнення не видавався, отже, він не вважається звільненим. Зазначав, що 25 травня 2013 року без вирішення питання про його звільнення виконуючим обов`язки голови Ради обрано ОСОБА_2 14 березня 2015 року на засіданні членів РадиСТ СМ «Займище» розглянута заява позивача про звільнення та прийняте рішення про звільнення на підставі частини першої статті 36 КЗпП України, а також про звільнення ОСОБА_2 з посади виконуючого обов`язки голови Ради СТ СМ «Займище». Внаслідок незаконного утримання ОСОБА_2 печатки та документів СТ СМ «Займище» він не може отримати наказ про звільнення, розрахунок при звільненні та не внесено відповідний запис у трудовій книжці. Позивач неодноразово звертався до керівництва товариства із заявами про видачу наказу про звільнення з посади, яку раніше обіймав, проте такі заяви були залишені поза увагою. З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення з роботи СТ СМ «Займище» на день розгляду справи в суді; надати копію наказу про звільнення з посади голови Ради; здійснити запис у трудовій книжці про звільнення; провести розрахунок на день звільнення та сплатити належне грошове забезпечення, з урахуванням заробітної плати, за час вимушеного прогулу в розмірі 366 419,48 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 жовтня 2016 року в позові відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн. Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній на момент прийняття рішення конференцією уповноважених членів СТ СМ «Займище» від 29 вересня 2012 року, не є відстороненням працівника від роботи відповідно до статті 46 КЗпП України. Підставою для звільнення позивача є саме рішення конференції уповноважених членів товариства, отже, у трудовій книжці позивача повинні бути зазначені відомості про звільнення останнього з посади голови Ради СТ СМ «Займище» з 29 вересня 2012 року згідно з рішенням конференції уповноважених членів СТ СМ «Займище» від 29 вересня 2012 року відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, а не наказу про звільнення, видання якого додатково не вимагається. Ураховуючи наведене, вимоги позивача в частині видання та видачі наказу, зокрема без зазначення правової підстави, вважав необґрунтованими. Трудову книжку з товариства позивач забрав особисто, із вимогою про її оформлення до керівництва товариства не звертався, внаслідок чого керівництво останнього було позбавлено можливості внести відповідні відомості до трудової книжки позивача, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки зі сторони відповідача відсутні порушення вимог частини першої статті 47 та частини п`ятої статті 235 КЗпП України. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної, касаційної інстанцій Справа розглядалася судами неодноразово. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 102,40 грн судового збору. Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частина третя статті 99 ЦК України регулює правовідносини щодо відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, а предметом цього позову є зобов`язання видати наказ про звільнення, надати копію наказу про звільнення, внести запис у трудову книжку, провести розрахунок при звільненні та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Прийняття рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови Ради СТ СМ «Займище» згідно з рішенням конференції від 29 вересня 2012 року свідчить про втрату ОСОБА_1 повноважень голови Ради, але не свідчить про припинення трудових правовідносин у розумінні трудового законодавства. Оскільки статут СТ СМ «Займище» не містить положень про порядок оформлення звільнення, воно повинно відбуватись із дотриманням загальних вимог законодавства про працю. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо належного оформлення звільнення, а саме не видав та не ознайомив позивача з наказом про звільнення, не вніс дані у трудову книжку про звільнення позивача. З цих підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо видачі наказу про звільнення позивача з роботи СТ СМ «Займище»; надання копії наказу про звільнення з посади голови Ради; зобов`язання здійснити запис про звільнення у трудовій книжці позивача, провести розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки позивач заявив позов про зобов`язання видати наказ про звільнення, надати копію наказу про звільнення, внести запис у трудову книжку, провести розрахунок при звільненні, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, то на всі ці вимоги поширюється тримісячний строк на звернення до суду з позовом. Однак, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, позивач мав право звернутися до суду з позовом про зобов`язання видати наказ про звільнення, надати копію наказу про звільнення, внести запис у трудову книжку, провести розрахунок при звільненні, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дня отримання копії рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2013 року, яким встановлено про порушення права ОСОБА_1 щодо невидачі наказу про звільнення, ненадання копії наказу про звільнення з посади голови Ради та не здійснення запису про звільнення у трудовій книжці. Позивач звернувся до суду 17 березня 2016 року, тобто з пропуском строку звернення до суду за захистом своїх порушених трудових прав - приблизно 3 роки, не зазначивши поважних причин для поновлення судом строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. Строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, суд має застосовувати без заяви іншої сторони процесу. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, просив скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Рух справи в суді касаційної інстанції 26 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі. У вересні 2019 року справу передано до Верховного Суду. 10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що днем, коли позивач дізнався про порушення своїх трудових прав щодо належного оформлення трудової книжки та проведення всіх належних при звільненні виплат, є 15 травня 2013 року - день ухвалення рішення Апеляційним судом м. Києва, в якому встановлено, що наказ про звільнення СТ СМ «Займище» про звільнення ОСОБА_1 не видавався, то він вважається не звільненим. Зважаючи на те, що відповідач так і не видав наказ про звільнення ОСОБА_1 , перебачений частиною першою статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду не розпочався. Посилаючись на офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 КЗпП України, викладене у рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, позивач зазначив, що перебіг тримісячного строку, встановленого частиною першої статті 233 КЗпП України, для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Оскільки відповідач із позивачем не розрахувався, строк на звернення до суду не розпочався. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної платии без обмеження будь-яким строком. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції спір фактично не вирішив, право позивача на оформлення належним чином припинення трудових відносин не реалізоване. Аргументи інших учасників справи Відзив СТ СМ «Займище» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване рішення є законне, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Фактично між позивачем та відповідач трудового договору укладено не було, тому між ними трудові правовідносини не виникали. Позов є необґрунтований та безпідставний. ОСОБА_1 помилково посилається на частину другу статті 233 КЗпП України, оскільки відповідно до цієї норми не обмежується будь-яким строком право працівника на звернення до суду з вимогою про стягнення належної заробітної плати. ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про стягнення заробітної плати, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов`язував виключно із затримкою у видачі йому трудової книжки. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин частини першої статті 233 КЗпП України. Оскільки рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у поновленні на роботі, підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16-ц, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати.

Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 15 травня 2004 року згідно з рішенням Ради СТ СМ «Займище» ОСОБА_1 обрано головою Ради товариства. 24 вересня 2011 року на конференції уповноважених членів садівницьких товариств СТ СМ «Займище» прийнято рішення, оформлене Протоколом № 1, про обрання ОСОБА_1 . на новий термін головою Ради товариства. Відповідно до Статуту СТ СМ «Займище» товариство створено за ініціативою двадцяти садівницьких товариств, є складовою частиною системи кооперації, найвищим органом управління є конференція уповноважених садівницьких товариств членів масиву (пункт 34). До повноважень конференції віднесено обрання членів Ради (пункт 36), які, в свою чергу, обирають голову (пункт 49). В період між конференціями її функції як найвищого органу управління, виконує рада (пункт 48). Згідно з рішенням конференції уповноважених членів СТ СМ «Займище» від 29 вересня 2012 року достроково припинено повноваження ОСОБА_1 як голови Ради СТ СМ «Займище». Згідно з рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до СТ СМ «Займище» про визнання недійсними рішення конференції та рішення Ради СТ СМ «Займище», поновлення на посаді голови Ради СТ СМ «Займище», визнано недійсним рішення Ради від 20 жовтня 2012 року, яким головою Ради обрано ОСОБА_2 . В іншій частині позову про визнання недійсним рішення конференції від 29 вересня 2012 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Ради СТ СМ «Займище» відмовлено. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої, другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цьогоКодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінінстерства праці України, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Згідно з частиною четвертою статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Для застосування цієї норми необхідна наявність таких умов: затримки у видачі трудової книжки; вини власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не заперечував, що за результатами рішення конференції уповноважених членів СТ СМ «Займище» від 29 вересня 2012 року наказ про звільнення ОСОБА_1 не було видано. Також сторони не заперечували, що відповідач не здійснив запис про звільнення у трудовій книжці позивача. Суд апеляційної інстанції встановив, що після рішення конференції про відсторонення ОСОБА_1 від роботи він забрав свою трудову книжку. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо припинення трудових відносин з головою Ради СМ «Займище», яка порушує трудові права позивача як працівника, зокрема щодо вільного вибору праці, оскільки відповідач не видав та не ознайомив позивача з наказом про звільнення, не вніс відомості про звільнення позивача у трудову книжку, тому обґрунтованими є позовні вимоги щодо видачі наказу про звільнення позивача з роботи СТ СМ «Займище»; надання копії наказу про звільнення з посади голови Ради; зобов`язання здійснити запис про звільнення у трудовій книжці позивача, провести розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. ОСОБА_1 мав право звернутися до суду з позовом про зобов`язання видати наказ про звільнення, надати копію наказу про звільнення, внести запис у трудову книжку, провести розрахунок при звільненні в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Верховний Суд виходить з того, що згідно з позовною заявою ОСОБА_1 просив суд, зокрема провести розрахунок на день звільнення та сплатити належне грошове забезпечення, з урахуванням заробітної плати, за час вимушеного прогулу в розмірі 366 419,48 грн. Позивач фактично заявив вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18 зазначено, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Відповідно до статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Підставою позову є обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача, предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що з дня отримання копії судового рішення/набрання рішенням законної сили, ОСОБА_1 обізнаний про порушення його права щодо невидачі наказу про звільнення, ненадання копії наказу про звільнення з посади голови Ради та не здійснення запису про звільнення у трудовій книжці, тому з цього часу почався відлік тримісячного строку на звернення до суду. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин частину другу статті 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки відшкодування, яке сплачується за час затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу відповідно до статті 235 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку видачі трудової книжки. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко