Ухвала КЦС ВС № 707/2456/19

Ухвала 03 червня 2020 року м. Київ справа № 707/2456/19 провадження № 61-8228ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між ним та банком укладений кредитний договір від 19 березня 2012 року, відповідно умов якого банком надано йому кредит у розмірі 25 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 24 липня 2019 року зазначений позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без розгляду. Позивач зазначав, що про кредитний договір йому стало відомо при розгляді вказаної вище справи у суді, при цьому договір він не укладав, а наявність вказаного кредитного договору грубо порушує його права як споживача фінансових послуг. Кредитний договір від 19 березня 2012 року є недійсним, оскільки укладений з порушенням законодавства України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір від 19 березня 2012 року, укладений між ним та АТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили про недійсність спірного кредитного договору. Недійсність окремих пунктів договору не може свідчити про недійсність договору в цілому. 21 травня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ). Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи те, що касаційна скарга подана 21 травня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції Закону № 460-ІХ. Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною в силу своїх властивостей, при цьому суд врахував предмет позову та характер правовідносин, у яких виник спір. При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно з якими державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими, з урахуванням того, що практика розгляду судами таких спорів є усталеною, заявником не наведено прикладів неоднакового застосування судами зазначених норм права у подібних правовідносинах, а тому відсутні підстави вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик