Постанова 4821 № 695/2989/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1004/20Головуючий по 1 інстанції Справа №695/2989/19 Категорія: 304020000 Степченко М. Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Вініченка Б.Б., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар: Попова М.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Золотоніської районної державної нотаріальної контори Черкаської області Гавриленко Н.П., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 квітня 2020 року у складі судді Степченка М.Ю., в с т а н о в и в : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 1991 року він разом з дружиною ОСОБА_2 проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який до 1995 року належав його бабі - ОСОБА_4 . Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаськоїх області від 17 лютого 2016 року за ним було визнано право власності на вказаний будинок за набувальною давністю. 6 вересня 2018 року державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Черкаської області Гавриленко Н.П. було посвідчено договір дарування житлового будинку, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 подарував вищезазначений житловий будинок ОСОБА_2 . Оскільки, весь час вони були подружжям, то позивач вважав, що майно, яке він подарував, не буде ним втрачено. Однак, після укладення договору дарування у них почали погіршуватися стосунки і 07 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Вказує, що відповідач має намір виїхати за межі України, а також продати будинок. На думку позивача, поведінка відповідачки свідчить про її навмисні дії шляхом обману позбавити його житла, яке є єдиним місцем його проживання. Відповідач після укладення договору дарування свою обіцянку проживати разом з позивачем у вказаному будинку, як подружжя, виконувати відмовляється, тому ОСОБА_1 вважає, що відповідачкою його було введено в оману шляхом обману і він припустився помилки при укладенні 6 вересня 2018 року на ім?я відповідачки договору дарування житлового будинку. Просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами від 6 вересня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений державним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Гавриленко Н.П. та скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, індексний номер 42871755 від 6 вересня 2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 869909571215, номер запису про право власності 27794509. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивач та його представник не надали суду жодних доказів на підтвердження того, що при укладенні договору дарування ОСОБА_1 помилявся щодо природи цього правочину і що ця помилка має істотне значення, а також, що договір укладений шляхом обману. Підстави для визнання договору дарування передбачені ст.ст. 229, 230 ЦК України відсутні. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що воно є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з невірним встановленням обставин справи та з порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позовної заяви, відповідь на відзив, також не взяв до уваги оголошення в газеті про продаж будинку та коли саме воно було подано. Також, не взято до уваги обставини, які мають істотне значення для справи, а саме: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку з цим у догляді і сторонній допомозі. Спірне житло є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 , який після укладення договору дарування продовжує проживати в ньому. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, виходячи із наступного. Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2016 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю (а.с. 14-17). Відповідно до договору дарування житлового будинку від 6 вересня 2017 року ОСОБА_1 зобов`язався передати безоплатно у власність, а ОСОБА_2 зобов`язалася прийняти у дарунок житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчено державним нотаріусом Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1692. Згідно довідки № 487 від 4 вересня 2019 року виконавчого комітету Домантівської сільської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9). З довідок про реєстрацію місця проживання особи №№ 337, 338 від 4 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-25). Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права власності від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, позивач зазначив, що поведінка відповідачки свідчить про її навмисні дії шляхом обману позбавити його житла, яке є єдиним місцем його проживання, оскільки після укладення договору дарування свою обіцянку проживати разом з позивачем у вказаному будинку, як подружжя, відповідач виконувати відмовляється, тому ОСОБА_1 вважає, що його було введено в оману шляхом обману і він припустився помилки при укладенні 6 вересня 2018 року на імя відповідачки договору дарування житлового будинку. Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки визначені у статті 229 ЦК України: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також, що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору дарування від 6 вересня 2018 року позивач припустився помилки при укладенні договору та, що мали місце обставини введення його в оману з боку відповідача. Крім того, в п. 11 договору зазначено, що сторони свідчать, що даний договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. В п. 13 договору вказано, що дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь - яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Відповідно до п. 15 договору, зміст ст. ст. 203, 377, 717-722, 727 ЦК України, ст. ст. 60, 65 СК України та зміст ст. ст. 120, 125, 126 ЗК України сторонам роз`яснено. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно взяв до уваги те, що сторони підтвердили дійсність намірів при його укладенні, укладення цього договору відповідало їхнім інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їхній внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які стосуються дарування, а також, що нотаріусом роз`яснено наслідки укладення вказаного договору, зокрема, положення ст.ст.717-727 ЦК України. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16 є безпідставними, оскільки він стосується інших фактичних обставин справи. Колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено відсутність передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України підстав для визнання оспорюваного позивачем договору дарування недійсним. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позовної заяви та відповідь на відзив не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається зі змісту, рішення суду першої інстанції прийняте на підставі досліджених матеріалів справи. Також, колегія суддів не може прийняти доводи скаржника, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції стосовно того, що судом не взяв до уваги оголошення в газеті про продаж будинку та коли саме воно було подано, оскільки власник майна на власний розсуд може розпоряджатися своїм майном. Спірний договір дарування не містить заборон на відчуження подарованого майна. Крім того, у відзиві на позов ОСОБА_2 вказує, що нею не подавалося оголошення про продаж житлового будинку, у зв`язку з чим вона зверталася до сільського голови. Доказів того, що ОСОБА_1 потребує стороннього догляду та допомоги, в матеріалах справи відсутні, а тому дані доводи апеляційної скарги також, не можуть бути прийняті судом, як підстава для скасування рішення суду. Таким чином, урахуванням вищезазначених вимог закону, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим й таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, грунтуються на неправильному трактуванні норм матеріального права, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 квітня 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 3 червня 2020 року. Судді: Б.Б. Вініченко Ю. В. Сіренко Т. Л. Фетісова: