Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/3848/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5111/20 Справа № 211/3848/19 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання- Чубіна А.В. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Акціонерне товариство «Укрзалізниця» треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця» - адвоката Галагур Зої Андріївни на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року, ухваленого суддею Сарат Н.О. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 17 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У липні 2019 рокупозивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю. В обґрунтування позову хазначила, що її батько ОСОБА_2 , перебуваючи в трудових відносинах з Акціонерним товариством «Укрзалізниця» ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув, отримавши ушкодження здоров`я несумісні з життям під час виконання своїх посадових обов`язків у зв`язку з падінням під вагонний візок, що рухався. Обставини нещасного випадку викладені в акті розслідування нещасного випадку. Відповідно до п.6 даного акту, нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. Внаслідок зазначеного нещасного випадку, позивач втратила батька, сім`я позивача втратила піклування, турботу та матеріальну допомогу батька, звичайний розклад життя сім`ї позивача зруйнований. Ніщо не може зрівнятися з найвищою соціальною цінністю - життям та здоров`ям людини. А тому позивач просила позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 250000 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку зі смертю задоволені частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої внаслідок смерті батька на виробництві, в розмірі 150000 (сто п`ятдесят) гривень 00 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 2250 (дві тисячі двісті п`ятдесят ) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» - адвокат Галагур З. А., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права щодо визначення розміру моральної шкоди, просить скасувати оскаржуване судове рішення в повному обсязі. Скаржник вважає, що стягнута судом сума моральної шкоди є не співмірно завищеною, при цьому вказує, що нещасний випадок із батьком позивача стався 21 лютого 2013 року, а позов до суду подано 10 липня 2019 року, тобто більше ніж через 4 роки після того, що сталося. Представник відповідача зазначає, що актом про нещасний випадок та актом спеціального розслідування нещасного випадку була встановлена вина самого загиблого ОСОБА_2 , який порушив п.п.1.10, 1.12.1 Інструкції з охорони праці №26 для машиністів бульдозеру. Скаржник вказує, що рішення суду не містить жодних вказівок на те, чому саме та з яких розрахунків з відповідача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. Наголошує на тому, що вини підприємства у загибелі батька позивача немає, що суд не врахував положення статті 23 ЦК України, щодо вимог розумності та справедливості, що рішення суду не містить обґрунтування визначення, стягнутого судом розміру моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача, третя особа Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, представника третьої особи Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ОСОБА_4 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача з викладених у відзиві підстав, просила рішення суду залишити без змін,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 (а.с. 7 - копія свідоцтва про народження), який за життя працював у відокремленому структурному підрозділу «Колійна машинна станція №80» ДП «Придніпровська залізниця», водієм бульдозера. 21 лютого 2013 року при виконанні трудових обов`язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, в результаті якого він помер, про що підприємством складений акт №1 від 18 березня 2013 року про нещасний випадок, за формою Н-1 (а.с. 11-13), та акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 21 лютого 2013 року о 14-50 годині у відокремленому структурному підрозділі «Колійна машинна станція № 80» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», за формою Н-5 (а.с. 14-17). Відповідно до зазначених актів, нещасний випадок стався внаслідок порушення машиністом бульдозера ОСОБА_2 вимог пунктів 1.10, 1.12.1 Інструкції з охорони праці № 26 для машиністів бульдозеру. Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 22 лютого 2013 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 40 років (а.с. 10). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, керувався статтями 23, 1167, 1168 ЦК України, 153, 173 КЗпП України 13 Закону України «Про охорону праці» й виходив з того, що смерть ОСОБА_2 сталася в результаті нещасного випадку при виконанні ним трудових обов`язків, у зв`язку із чим обґрунтовано поклав обов`язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану смертю батька на підприємство відповідача АТ «Укрзалізниця». Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що ОСОБА_2 сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, тому саме на відповідача покладено обов`язок відшкодувати позивачу, як доньці, завдану моральну шкоду. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Нормами статей 15, 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи виникає у зв`язку з настанням певних подій: каліцтва, ушкодження здоров`я або смерті фізичної особи. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Частиною третьою ст.13 Закону України «Про охорону праці» на роботодавця покладено безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Відповідно до статей 1167,1168 ЦК України відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров`я або у випадку смерті працівника, здійснюється винною особою, яка її завдала. За змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку із загибеллю батька підтверджується матеріалами справи. Судом встановлено, що внаслідок нещасного випадку, який призвів до смерті ОСОБА_2 позивач залишилась без батька, у зв`язку із чим була позбавлена можливості відчувати батьківську любов, піклування та турботу, порадитися та спілкуватися з ним тощо. Всі ці обставини призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків та докладання додаткових зусиль для організації свого подальшого життя. Доводи відповідача, що судом не взято до уваги, те, що потерпілий ОСОБА_2 є винною особою, яка допустила порушення п.п.1.10, 1.12.1 Інструкції з охорони праці №26 для машиністів бульдозеру, колегія суддів не сприймає. Зазначені відповідачами обставини були предметом розгляду судом першої інстанції і їм надано відповідну правову оцінку про, що зазначено в судовому рішенні і було враховано судом при визначені розміру моральної шкоди. Отже, судом було перевірено і встановлено, що нещасний випадок на виробництві стався, в тому числі і з вини самого потерпілого ОСОБА_2 , який порушив п.п.1.10, 1.12.1 Інструкції з охорони праці №26 для машиністів бульдозеру. Суд виходив з того, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок нещасного випадку, який стався з ним під час виконання трудових обов`язків, тому і поклав обов`язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану смертю батька, на АТ «Укрзалізниця». Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з втратою близької людини, рідного батька. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідачів на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач ОСОБА_1 , характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходив з конкретних обставин справи, характеру і тривалості моральних страждань позивача ОСОБА_1 , яка втратила батька, була позбавлена турботи та любові батька, якої потребувала, врахував істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідки, що наступили, та їх невідворотність. Також, при визначені розміру моральної шкоди, суд врахував і вину самого потерпілого ОСОБА_2 , який порушив Інструкцію з охорони праці, що призвело до нещасного випадку та його загибелі. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання ОСОБА_1 , яка втратила батька внаслідок незабезпечення відповідачем дотримання працівниками підприємства техніки безпеки. Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача, щодо відсутності підстав для задоволення позову через наявність вини самого загиблого ОСОБА_2 , оскільки смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, яка залишилась без батька, характер психологічної травми, яку вона отримала у зв`язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини по справі, наслідки, що наступили, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідачі є особами, що несуть відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди донці загиблого, а доводи відповідачів в апеляційній скарзі щодо наявності вини самого загиблого і відсутності підстав для задоволення позову, є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів, а також незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Між тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно визначився із розміром судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави. Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Позивач подала позов про стягнення моральної шкоди спричиненої смертю батька на виробництві та визначила її у грошовому вимірі -250000 грн., тому позовна вимога є майновою. Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно ч.5 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню на користь держави за рахунок відповідача, неповно враховано вимоги законодавства, а саме ст.141 ЦПК України. Суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_1 , стягнувши на її користь з відповідача моральну шкоду в розмірі 150000 грн., а отже 1% від задоволеної суми позову становить 1500 грн., тоді, як судом стягнуто 2250 грн. судового збору, що становить 1% від заявлених, а не задоволених позовних вимог, у зв`язку із чим рішення суду у цій частині підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутого судом розміру судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . На підставі викладеного апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, в частині стягнутого з відповідача на користь держави судового збору. З відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволених позовних вимог, в сумі 1500 грн., що становить 1% від суми моральної шкоди стягнутої судом першої інстанції на користь позивача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця» - адвоката Галагур Зої Андріївни, задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року змінити в частині стягнутого судом розміру судового збору, зменшивши суму судового збору стягнутого з відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави з 2250 (двох тисяч двісті п`ятдесяти) гривень 00 копійок до 1500 (однієї тисячі п`ятисот) гривень 00 копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 03 червня 2020 року. Головуючий: Судді: