Постанова 4813 № 521/10610/19
від 01.06.2020 ·Номер провадження: 22-ц/813/4694/20 Номер справи місцевого суду: 521/10610/19 Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 27 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: 26 червня 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з вимогою про стягнення суми боргу за кредитним договором, відсотків за користування коштами, посилаючись на такі обставини. 28 грудня 2012 року сторони уклали кредитний договір № б/н, відповідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5000,0 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався сплачувати платежі встановлені договором. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, підтверджується підписом у заяві. Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично пролонгується на такий же термін. Однак у порушення кредитних зобов`язань відповідач ухиляється від належного виконання прийнятих на себе кредитних зобов`язань, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом (а.с 1-41). 24 жовтня 2019 року заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси (головуючий суддя Гуревський В.К.) позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково (а.с 52-56). 09 грудня 2019 року представник АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2019 року. АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з висновками суду та вважає, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту та вказує, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був кладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору та відповідач у справі особисто поставив підпис про отримання договору. Крім того, відповідачем не оспорювався та не визнавався не дійсним укладений кредитний договір, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами договору, також відповідач підписуючи анкетну заяву від 28.12.2012 року, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Скаржник посилається у скарзі на висновки викладені у Постановах Верховного Суду: від 10.04.2019 року у справі №356/1635/16-ц; від 08.04.2019 року в справі №923/760/18; від 06.02.2018 року у справі №755/2720/16-ц; від 17.04.2019 року у справі №666/388/16-ц та від 28.03.2019 року; у справі № 428/2873/17. Таким чином апелянт просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі, стягнути витрати з відповідача (а.с 62-80). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення тіла кредиту суд першої інстанції виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, тому судом не встановлено наявності належних і допустимих доказів, які б вказували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору. Фактично відповідачем було підписано лише заяву про кредитування, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом, посилаючись на відсутність у матеріалах справи жодних інших належних да допустимих доказів погодження між сторонами умов кредитування (відсотків, штрафів, пені та ін.). Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, 28 грудня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (зараз - Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, відповідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5000,0 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Згідно умов кредитного договору Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Як зазначає позивач, відповідач не надав своєчасно Банку для погашення заборгованості за Кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, тобто не виконав своїх зобов`язань за вказаним договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 31 травня 2019 року виникла прострочена заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 грудня 2012 року на загальну суму 385655,09 гривень, яка складається з: - заборгованість за кредитом у розмірі 4992,33 гривень; - заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 374905,12 гривень; - заборгованість за пенею та комісією у розмірі 5757,64 гривень. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов`язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені). Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як правильно встановлено судом першої інстанції, Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, тому судом не встановлено наявності належних і допустимих доказів, які б вказували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору. В апеляційній скарзі також міститься посилання на практику Верховного суду щодо спірних відносин, однак апеляційний суд звертає увагу апелянта, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. В даному випадку такою є правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № №342/180/17, за змістом якої банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. В апеляційній скарзі також міститься посилання на те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, а також, що до спірних правовідносин не застосовується правова
позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки відповідачем договір та умови надання послуг банком не оспорювалися, що, на думку, скаржника, свідчить про згоду відповідача з усіма умовами договору є необґрунтованими зводяться до особистого тлумачення позивачем норм. Позаяк, в цивільному процесі діє принцип змагальності сторін, його сутність не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, на яку посилається одна зі сторін, а інша сторона не надала заперечень. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. А тому відсутність у матеріалах справи заперечень відповідача проти заявлених до нього вимог не може свідчити про беззаперечне визнання останнім того, факту, що в умовах зміни редакцій Правил і відповідно об`єму прав та обов`язків, що ними встановлюються, відповідач погоджувався саме з цією редакцією Правил. Щодо посилання скаржника на правову позиція Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 року у справі №356/1635/16-ц та від 17.04.2019 року у справі №666/388/16-ц, апеляційний суд звертає увагу на наступне. В справах №356/1635/16-ц та №666/388/16-ц ВС висловив позицію щодо того, що договір не може вважатись неукладеним після його повного або часткового виконання. У оскаржуваному судовому рішенні у справі №521/10610/19 питання щодо укладеності чи неукладеності кредитного договору не вирішувалось. Таким чином, посилання позивача на те, що сторонами було погоджено істотні умови відсотків, штрафів, пені та ін.), на підставі чого з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитом є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи. Щодо інших доводів апеляційної скарги, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 01.06.2020 року м. Одеса