Постанова 4812 № 481/199/19

01.06.20 22-ц/812/885/20 Єдиний унікальний номер справи 481/199/19 Провадження №22-ц/812/885/20 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 01 червня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Гавор В.Б., з участю: позивача- ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 , його представника - ОСОБА_3 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 03 березня 2020 року об 12 годині 55 хвилин, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Ціпивко І.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та пені по аліментах, В С Т А Н О В И Л А: 08 лютого 2019 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_2 вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис № 1133 та видано свідоцтво про народження від 08 червня 2000 року, в якому батьками вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 08 квітня 2002 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва по справі №2-5-1316/2002, яке набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 1/2 неоподаткованих мінімумів доходу громадян, починаючи з 12 березня 2002 року і до досягнення ним повноліття. Вищевказане судове рішення набрало законної сили і на його підставі 09 лютого 2007 року Центральним районним судом м. Миколаєва був виданий виконавчий лист. Згідно розрахунку заборгованості з аліментів, наданим державним виконавцем Гордашко О.В., у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого документа по справі, за період з березня 2002 року по березень 2018 року, всього нараховано 111 535 гривень 41 копійка, а сплачено відповідачем 33 039 гривень 24 копійок. Таким чином, у ОСОБА_2 є наявною заборгованість за вказаним виконавчим документом, яка становить 78 496 гривень 17 копійок. Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв від 30 травня 2018 року вказаний виконавчий документ, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу - у зв`язку з закінченням строку виконання. Заборгованість ОСОБА_2 до теперішнього часу непогашена, у зв`язку з чим позивач і просила стягнути її з відповідача за судовим рішенням. Крім того, посилаючись на те, що ОСОБА_2 сплачував аліменти не щомісяця та в неповному розмірі, що тягне за собою відповідальність боржника у вигляді обов`язку сплатити неустойку (пеню), у розмірі визначеному положеннями ч.1 ст.196 СК України, після декількох уточнень позовних вимог, позивач кінцево просила стягнути з платника на свою користь 78 496 гривень 17 копійок заборгованості за аліментами та пеню за прострочення виплати аліментів, в розмірі 68 507 гривень 99 копійок. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 березня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 78 496 гривень 17 копійок та пеню за прострочення виплати аліментів, в розмірі 29 353 гривні 33 копійки. Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати в розмірі 768 гривень 40 копійок. Відповідач подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати і відмовити в задоволені позовних вимог. Скаргу обґрунтовував невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального та процесуального права. Так, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд 1 інстанції виходив з того, що розмір заборгованості встановлено не тільки державною виконавчою службою, але і судом, по цивільній справі за скаргою відповідача на дії того і те рішення набрало чинності. Що ж до стягнення пені, то з урахуванням ч. 1 ст. 196 СК України, якою передбачено, що розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів не може перевищувати 100 відсотків заборгованості та, з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідача, принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, зменшив розмір суми пені на заборгованість по аліментам та стягнув з відповідача на користь позивача 29 353 гривні 33 копійки пені. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Так, стаття 18 Конвенції про права дитини 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року, визначає обов`язок Держави-учасниці докладати всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України та статті 196 СК України неустойка (пеня) є способом забезпечення виконання зобов`язання, що має на меті сприяти належному виконанню зобов`язання. Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України 15 травня 2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покласти таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках неустойка стягується за весь час прострочення сплати аліментів. Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, судам необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням. Обов`язок утримувати дитину не залежить від звернення до суду, адже відповідач був обізнаний про свій обов`язок щомісячно сплачувати аліменти на дитину, тому повинен був прийняти міри для своєчасного перерахування аліментів. Як вбачається з матеріалів справи, 08 квітня 2002 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва по справі №2-5-1316/2002, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 1/2 неоподаткованих мінімумів доходу громадян, починаючи з 12 березня 2002 року і до досягнення ним повноліття (т.1 а.с. 35). Вищевказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили. На його підставі 09 лютого 2007 року Центральним районним судом м. Миколаєва був виданий виконавчий лист, який позивач пред`явила до виконання. При цьому, запізнє пред`явлення виконавчого документу до виконання викликане відсутністю у стягувача інформації про місце знаходження того і необхідністю встановлення місця перебування. Згідно з розрахунку заборгованості з аліментів, наданим державним виконавцем Гордашко О.В., у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого документа по справі за період, з березня 2002 року по березень 2018 року, всього нараховано 111 535 гривень 41 копійка, а сплачено 33 039 гривень 24 копійок. Тобто наявна заборгованість за вказаним виконавчим документом становить 78 496 гривень 17 копійок (т.1 а.с.23). Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаїв від 30 травня 2018 виконавчий документ повернуто стягувачу, керуючись п.2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" - в зв`язку з закінченням строку виконання (т.1 а.с.36). З розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, який міститься в матеріалах виконавчого провадження, вбачається, що з моменту стягнення аліментів за виконавчим листом, ОСОБА_7 здійснював виплати, проте не щомісячно та не в повному розмірі у зв`язку з чим і утворилася заборгованість, яка була підтверджена ще й ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області (ц.с.2-1316/02 а.с. - 69-72). За такого судове рішення у вказаній частині є законне та обґрунтоване і не підлягає ні скасуванню, ні зміні. Що ж до стягнення пені за прострочку аліментного зобов`язання, то колегія суддів приходить до наступного. Згідно з приписами ч.1, ч.2 ст.196 Сімейного кодексу України, предметом доказування у справі про стягнення неустойки за порушення аліментного зобов`язання зокрема, являються обставини, які свідчать про наявність заборгованості, наявність його вини в її утворенні та обставин, які впливають на визначення остаточного розміру стягнення. З аналізу цієї норми закону вбачається, що неустойка має нараховуватися за період з часу першого дня прострочення до дня звернення до суду. Згідно з приписами ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні відповідної норми сімейного права, суд має врахувати висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Верховного Суду. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року справа № 572/1762/15-ц (реєстраційний 75296544) містить висновки про відступлення від висновків, які викладені в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року та в наступних постановах того ж суду, щодо застосування ст.196 СК України. Так, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду пеня за прострочення сплати аліментів згідно з положеннями ст. 196 СК України, має розраховуватися виходячи з таких вимог закону. Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати ще й функцію майнової відповідальності. Фактично це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: Zp=(A1Х1%ХQ1)+(A2Х1%ХQ2)+……….(AnХ1%ХQn), де: Zp - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць. Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Визначаючи розмір пені за порушення строків сплати аліментів, суд першої інстанції застосував саме таке правило та реалізував своє право на зменшення розміру пені, дослідивши обставини справи, докази, надані сторонами, та здійснивши їх правову оцінку, відповідно до частини другої статті 196 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і вважає, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. З матеріалів справи і зокрема, розрахунку державного виконавця вбачається, що за період з березня 2002 року по березень 2018 року включно, боржник допустив несплату аліментів на загальну суму 78 496 гривень 17 копійок. Перевіривши вказані обставини, колегія дійшла висновку, що заборгованість мала місце і її розмір, за вказаний період, саме такий, і саме на неї слід нараховувати неустойку (пеню). Це відповідає ст. ст. 180, 196 СК України, бо саме за ними батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Зокрема, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Таким чином, можна констатувати, що суб`єктний склад в аліментних зобов`язаннях є таким: отримувач аліментів - один з батьків або інший законний представник дитини, разом з якими вона проживає; платник аліментів - інший з батьків, який проживає окремо від дитини та має можливість надавати дитині утримання; дитина, на утримання якої аліменти стягуються. У зв`язку з цим, кожний з названих осіб має певні, лише йому належні, права та обов`язки, які підлягають виконанню, а у разі їх порушення - судовому захисту. Зокрема, платник зобов`язаний вчасно та в установленому розмірі сплачувати аліменти, а у разі порушення такого обов`язку і утворенні з його вини заборгованості з їх сплати, відповідно до частини першої статті 196 СК України, ще й сплачувати на користь одержувача аліментів неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. При цьому, виходячи із визначеності прав та обов`язків сторін, право ініціювання стягнення пені за законом - належить лише одержувачу аліментів, який і буде належним позивачем у такій категорії справ. Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на неправомірність наданих позивачем доказів, які суд взяв до уваги, не зможуть бути такими, оскільки спростовуються матеріалами справи. В той же час, беручи до уваги допущені недоліки при вчинені виконавчих дій зі стягнення аліментів, а також, виходячи із принципу розумності та справедливості судового рішення, зменшення судом розміру пені до 29 353 гривні 33 копійки є обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду 1 інстанції. За такого, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова __________________________________________________ Повний текст постанови складено 03 червня 2020 року.