Постанова 4803 № 212/3475/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4480/20 Справа № 212/3475/19 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 212/3475/19 Дніпровський апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року, яке ухвалено судом у складі судді Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 лютого 2020 року, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінець С.М. про визнання недійсним договору купівлі продажу Ѕ частини квартири, витребування майна від добросовісного набувача, відновлення становища, яке існувало до порушення. Позовна заява мотивована тим, що йому та ОСОБА_4 на праві приватної власності належала трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 - 2/3 частки квартири належала ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної сумісної власності згідно Свідоцтва про право власності серія та № Ж 470, виданого 03.05.2006 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів, по 1/6 частки вказаної квартири належала ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності після смерті ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.04.2009 року. У березні 2014 року ОСОБА_7 перебував у місцях позбавлення волі та дізнався, що вищезазначена квартира була продана другим співвласником - ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , яка діяла від його імені на підставі недійсної довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчуром С.М. 01.02.2014 року за реєстровим №

85. Договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем Сергієм Миколайовичем 20.03.2014 року та зареєстровано в реєстрі за №

230. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволено частково, визнано недійсною довіреність на представлення інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчуром С.М. 01 лютого 2014 року № 85, в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним ОСОБА_5 було відмовлено, оскільки вказані позовні вимоги були пред`явлені до неналежного відповідача. На теперішній момент, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказана квартира була перепродана ОСОБА_2 і на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2018 р. належить на праві власності ОСОБА_3 . Таким чином, спірна квартира вибула з власності позивача поза його волею, тому він з посиланням на вимоги ст.388 ЦК України звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , що діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінець С.М. 20.03.2014 року № 230, витребувати у ОСОБА_3 , як у добросовісного набувача 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та повернути її у власність ОСОБА_1 та відновити становище, яке існувало до порушення та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 26 листопада 2019 року прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ., укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , що діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем Сергієм Миколайовичем 20.03.2014 року та зареєстрованого в реєстрі за № 230, провадження в цивільній справі в частині вказаних вимог - закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Так, суд дійшов помилкового висновку про те, що у позивача не виникло право власності саме на Ѕ частину спірної квартири, оскільки йому на праві власності належить 1/6 частка цієї квартири та на праві спільної сумісної власності 2/3 частки, що сумарно становить Ѕ частину, яку він, як власник, має право витребувати. При цьому, зазначає, що судовим рішення, яке набрало законної сили, встановлено, що відчуження квартири відбулося на підставі підробленої довіреності та поза його волею, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу має бути визнаний судом недійсним в частині продажу Ѕ частини спірної квартири, яка належить позивачу. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Ямковий В.І. зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Бондарчук А.О., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Мотрука Р.В., відповідача ОСОБА_3 та його представника адвоката Ямкового В.І., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на нього, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло № Ж 470 від 03.05.2006 року, на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.19). Після смерті ОСОБА_6 , належну йому частку у квартирі успадкували в рівних частинах ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про що останньому державним нотаріусом Другої Криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.04.2009 року (т. 1 а.с.20). Таким чином, позивачу ОСОБА_1 належала на праві спільної часткової власності 1/6 частина спірної квартири, а також 2/3 частини залишились у його спільній сумісній власності з ОСОБА_4 без визначення часток (т. 1 а.с.16-17). 01 лютого 2014 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчур С.М. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 на представництво його інтересів ОСОБА_8 з питань, які стосуються продажу квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.32). Згідно договору купівлі-продажу від 20 березня 2014 року, продавці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого, на підставі його довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчур С.М., діяв представник ОСОБА_8 , було продано та покупцем ОСОБА_2 придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за ціною 149387,00 грн. Даний договір купівлі-продажу було підписано у присутності приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Лосінець С.М. та ним посвідчено, зареєстровано в реєстрі за № 230 (т. 1 а.с.24). Згідно п.1.1. вказаного договору, спірна квартира відчуджена продавцями як цілісний об`єкт нерухомого майна, без визначення належних кожному з співвласників часток у майні. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31). ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.33). Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.11.2017 року, визнано недійсною довіреність на представлення інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчуром С.М. 01 лютого 2014 року №

85. Згідно договору купівлі продажу № 2094 від 19.11.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Болозенко Т.О., відповідач ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав за 167400 грн. квартиру АДРЕСА_2 . Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав встановленими обставини щодо відсутності повноважень у ОСОБА_8 на представництво інтересів ОСОБА_1 та розпорядження належними йому частками у спірній квартирі, однак дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами обставин належності йому на праві власності саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , а звернення ОСОБА_1 до суду із вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини спірної квартири, витребування у добросовісного набувача 1/2 частини квартири та повернення її позивачу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири за позивачем - є неналежним способом судового захисту, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК Українивсі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов`язує. За ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч.1, 2, 3 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно статті 355 ЦК Укрїни майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Згідно статтей 356-357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Отже, спільна сумісна власність виникає лише у передбачених законом випадках, а в усіх інших випадках спільна власність вважається частковою, якщо співвласники не уклали договір щодо встановлення режиму спільної сумісної власності на майно. Як слідує з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло № Ж 470 від 03.05.2006 року, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с.19). Оскільки, між співвласниками ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не укладався договір щодо визначення часток у спільній сумісній власності, то, згідно ч. 1 ст. 357 ЦК України, їх частки у квартирі АДРЕСА_3 вважаються рівними, тобто по 1/3 частці кожному. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , та належну йому частку у квартирі успадкували в рівних частинах спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Державним нотаріусом Другої Криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.04.2009 року, згідно якого спадкоємцем Ѕ частки майна громадянина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його онук ОСОБА_1 та спадкове майно складається із 1/3 частки трикімнатної квартири, загальною площею 62,0 кв.м., житловою площею 43,40 кв.м., розташованої на шостому поверсі дев`ятиповерхового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.20). Таким чином, після смерті ОСОБА_6 було проведено розподіл часток співвласників у спільній сумісній власності, у зв`язку з чим позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 , із яких: право власності на 1/3 частину належить на підставі Свідоцтва про право власності на житло № Ж НОМЕР_1 від 03.05.2006 року, а право власності на 1/6 частину належить на підставі Свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.04.2009 року (1/6 + 1/3 =1/2). Як встановлено судом, 01 лютого 2014 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчур С.М. посвідчено довіреність від імені ОСОБА_1 на представництво його інтересів ОСОБА_8 з питань, які стосуються продажу квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с.32). Згідно договору купівлі-продажу від 20 березня 2014 року, продавці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого, на підставі його довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчур С.М., діяв представник ОСОБА_8 , було продано та покупцем ОСОБА_2 придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за ціною 149387,00 грн. Даний договір купівлі-продажу було підписано у присутності приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Лосінець С.М. та ним посвідчено, зареєстровано в реєстрі за № 230 (т. 1 а.с.24). Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.11.2017 року, визнано недійсною довіреність на представлення інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчуром С.М. 01 лютого 2014 року №

85. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, обставини відсутності повноважень у ОСОБА_8 на представництво інтересів ОСОБА_1 та розпорядження належною йому часткою у спірній квартирі не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи, оскільки встановлені судовим рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили. Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо). Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Зміст правочину становлять права та обов`язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Правочин є недійсним у разі недотримання умов його чинності, передбачених статтею 203 ЦК України, а саме: відсутність у сторін (сторони) необхідного обсягу цивільної дієздатності, відсутність волевиявлення учасника правочину та його невідповідність внутрішній волі учасника правочину, невідповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, відсутність спрямованості волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату. За приписами статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Згідно норми статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Отже, позивач ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_8 на розпорядження належною йому часткою у квартирі АДРЕСА_2 та своїми наступними діями не схвалив укладений від його імені договір, у зв`язку з чим колегія суддів, дійшла висновку про відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу та відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, яка уклала договір ОСОБА_8 на укладання цього договору, що є підставою для визнання недійсним правочину в частині відчуження Ѕ частки квартири АДРЕСА_2 , належної на праві власності позивачу ОСОБА_1 . За змістом частини першої статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити,що правочин бувби вчинений і без включення до нього недійсної частини, у зв`язку з чим підстав для визнання недійсним цього правочину вцілому не має та такі позовні вимоги у суді не заявлено. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині витребування Ѕ частки спірної квартири, ОСОБА_1 послався на те, що відчуження даного майна здійснено особою, яка не мала на це право. Вказувала на відсутність його волі, як власника, на таке відчуження. Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно буловідчужене до того, як воно потрапилоу володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Як встановлено судом, згідно договору купівлі продажу № 2094 від 19.11.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Болозенко Т.О., відповідач ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав за 167400 грн. квартиру АДРЕСА_2 . Оскільки, належна позивачу ОСОБА_1 Ѕ частка квартири АДРЕСА_2 вибула з його володіння поза його волею та договір купівлі-продажу від 20 березня 2014 року, за яким ОСОБА_2 набув право власності на цю квартиру, колегією суддів визнається недійсним в частині відчуження Ѕ частини цієї квартири, наявні правові підстави для задоволення вимог позивача щодо витребування належної йому Ѕ частки квартири від ОСОБА_3 . Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Конституційним Судом України у Рішенні від 1 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України. У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, раніше набуте на законних підставах. За таких обставин, зважаючи на незаконне відчуження належної позивачеві Ѕ частки квартири АДРЕСА_2 та здійснення реєстрації права власності на неї за іншою особою, колегія суддів дійшла висновку, що, для належного захисту порушеного права позивача ОСОБА_1 , справедливим буде задоволення його позовних вимог щодо визнання за ним права власності на Ѕ частину спірної квартири в судовому порядку, оскільки його право на теперішній час заперечується відповідачами та підтвердження такого права судовим рішенням є належним та допустимим способом захисту порушеного права у його ситуації та не тягне за собою порушення прав інших осіб на це майно. В суді першої інстанції відповідачем ОСОБА_3 заявлено про застосування позовної давності (т. 1 а.с. 145-149). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Згідно, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.11.2017 року, судом встановлено, що 07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Нянчур Сергій Миколайович, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Лосінець Сергій Миколайович, Бондар І.В., в якому просив суд визнати недійсною довіреність на представлення інтересів ОСОБА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчуром Сергієм Миколайовичем 01 лютого 2014 року за реєстровим номером 85, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчур С.М. 20.03.2014 та зареєстрованого в реєстрі за №

230. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.11.2017 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсною довіреність на представлення інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Нянчуром С.М. 01 лютого 2014 року №

85. Отже, у жовтні 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 та просив суд визнати недійсним договір, як такий, що укладений поза його волею. Позовні вимоги було задоволено частково у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 пред`явлено позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири до ОСОБА_8 , яка діяла від його імені під час укладення спірного договору, водночас зазначене майно було набуте за договором ОСОБА_9 , що свідчить про пред`явлення вказаних позовних вимог до неналежного відповідача. Згідно статті 264 ЦПК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Отже, пред`явивши вимогу до одного з належних відповідачів, тобто до ОСОБА_8 , позивач ОСОБА_1 здійснив дії, які переривають перебіг позовної давності. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, яким констатовано недійсність довіреності від 1 лютого 2014 року, на підставі якої відбулося незаконне відчуження належного позивачеві майна, набрало законної сили 01 листопада 2017 року, а з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 22 квітня 2019 року, тобто в межах трирічного строку, у зв`язку з чим підстави для відмови в задоволенні позовних вимог через пропуск позовної давності відсутні та подане з цього приводу відповідачем ОСОБА_10 клопотання задоволенню не підлягає. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Лосінець Сергій Миколайович про визнання недійсним договору купівлі продажу Ѕ частини квартири та витребування майна від добросовісного набувача, визнання права власності на Ѕ частку квартири задовольнити. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений

20. Березня 2014 року між продавцями ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , що діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем Сергієм Миколайовичем за реєстровим номером № НОМЕР_2 , в частині продажу Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , що належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 . Витребувати від ОСОБА_3 та передати ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62,00 кв.м., житловою площею 43,4 кв.м., яка розташована на шостому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 червня 2020 року. Головуючий: Судді: