Постанова 4824 № 755/17456/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2020 року м. Київ Справа №755/17456/19 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Довгополої А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Моторно транспортне страхове бюро України третя особа ОСОБА_2 розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Виниченко Л.М. 11 січня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про зобов`язання виплатити страхове відшкодування, - Справа №755/17456/19 № апеляційного провадження:22-ц/824/7034/2020 Головуючий у суді першої інстанції:Виниченко Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у якому просить зобов`язати відповідача Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі МТСБУ) узгодити з позивачем розмір страхового відшкодування та прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) на користь позивача. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 22 жовтня 2018 року о 15 год. 20 хв. року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , внаслідок якої транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження. 19 листопада 2018 року водія ОСОБА_2 постановою Голосіївського районного суду м. Києва було визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди та накладене адміністративне стягнення. Зазначено, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, тому на підставі ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, у зв`язку з цим відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди проводиться МТСБУ. 23 жовтня 2018 року позивач повідомив МТСБУ про ДТП та подав заяву про здійснення виплати у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 26 жовтня 2019 року МТСБУ листом з посиланням на ст. 35 вказаного закону додатково просило надати оригінал доручення або нотаріально посвідчену копію, яким власник транспортного засобу уповноважує отримати відшкодування з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, та копію постанови суду, яка набрала законної сили, що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП. Позивач зазначає, що положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі ст. 35 цього закону, не передбачено надання саме нотаріально посвідченої копії, якою власник транспортного засобу уповноважує отримати відшкодування з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову. Вказує, що 25 квітня 2019 року від надав МТСБУ для ознайомлення оригінал доручення від 25 липня 2016 року та нотаріально посвідчений переклад цього доручення на українську мову і просив надати роз`яснення щодо невиплати коштів. Позивач зазначає, що 06 травня 2019 року отримав від МТСБУ відповідь про те, що доданий ним документ не може розглядатися як такий, що приймається на території України з посиланням на ст. 13 Договору між Україною і Литовською республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Позивач вказує, що вимоги МТСБУ щодо обов`язкової нотаріальної форми довіреності є незаконними, що також вбачається зі змісту ст. 13 вказаного Договору між Україною і Литовською республікою, та на даний час відповідач не прийняв жодного рішення у відповідності до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про зобов`язання виплатити страхове відшкодування відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що потягло за собою винесення необґрунтованого рішення, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Представником відповідача МТСБУ ОСОБА_4 у відповідності до ст.360 ЦПК України, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що позивачем на підтвердження правомірності володіння транспортним засобом, що зареєстрований в іншій країні, надано довіреність, яку нібито видано власником транспортного засобу - юридичною особою іншої країни, проте доказів того, що цей документ посвідчений офіційною особою не надано, що унеможливлює встановити факт законності правочину на отримання регламентної виплати з фонду захисту потерпілих. Надані ОСОБА_1 документи не можна вважати такими, що видані офіційними особами та не можуть підтверджувати факт набуття законності позивачем права на отримання страхового відшкодування. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 жовтня 2018 року о 15 год. 20 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Хонда», д.н.з НОМЕР_1 , по вул. К.Малевича, 86-Д у м. Києві не врахував дорожньої обстановки, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався в безпеці свого маневру, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «Мазда», д.н.з НОМЕР_4, після чого відбулося зіткнення з автомобілем «Шевролет», д.н.з НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п. п. 2.3б), 10.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. Вина ОСОБА_2 у вчиненні вищезазначеної ДТП підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 752/23303/18 (а.с. 5). Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З матеріалів справи убачається, що 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, також 23.10.2018 р. подав заяву про відшкодування завданої майнової шкоди (а.с. 6-8). Як на підставу звернення до МТСБУ для отримання регламентної виплати позивач посилається на те, що водій ОСОБА_2 , якого судовим рішенням визнано винним у скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, є учасником бойових дій. За нормою п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. За результатами розгляду поданих позивачем 23 жовтня 2018 року повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 22 жовтня 2018 року, та заяви про відшкодування шкоди МТСБУ надіслало ОСОБА_1 лист від 26 жовтня 2018 року за № 3.1-05/33417 з проханням надати для подальшого розгляду справи та прийняття рішення щодо відшкодування заподіяної шкоди, відповідно до ст. 35 Закону, наступні документи: оригінал доручення або нотаріально посвідчену копію, яким власник транспортного засобу МАЗДА з номерним знаком НОМЕР_3 уповноважив отримати від МТСБУ належне йому відшкодування з нотаріально посвідченим перекладом на українську мову, та копію постанови суду завірену гербовою печаткою, що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП, яка набрала законної сили (а.с. 9). Відповідно положень ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. До заяви серед іншого додаються: б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну. Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. З копії заяви від 25 квітня 2019 року вбачається, що позивач до МТСБУ 25 квітня 2019 року для долучення до справи № 53640 подавав оригінал довіреності та нотаріально посвідчений переклад українською мовою (а.с. 10). 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 звертався до МТСБУ із запитом з проханням надати пояснення чому не проведена виплата (а.с. 14). На звернення позивача МТСБУ листом від 06 травня 2019 року № 3.1-05/13814 повідомило ОСОБА_1 про те, що долучений документ стосовно представництва має ознаки правочину, що вчинений на території Литовської Республіки, однак не може розглядатися як такий, що приймається на території України. Для визнання на території України документу, що складений на території Литовської Республіки, він має відповідати вимогам ст. 13 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 20.11.1994 р. Документ, що визначає надання представнику права на отримання відшкодування може також посвідчуватись нотаріально у відповідності до Закону України «Про нотаріат» (а.с. 15). Як убачається із матеріалів справи, позивач подавав до МТСБУ довіреність, яка видана у місті Вільнюс Литовської Республіки власником транспортного засобу автомобіля марки MAZDA, модель 3, року випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_4 - компанією MB «FLP CTP Hydraulics», що підписана директором ОСОБА_5 та скріплена печаткою. Разом з тим, належної процедури легалізації у Литовській Республіці вказана довіреність не пройшла. Відповідно до статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право», порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність. Згідно статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Відповідно до статті 2 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, вчиненої в Гаазі 05.10.1961 р. (набула чинності для України 22.12.2003 р. на підставі Закону від 10.01.2002 № 2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»), (далі - Гаазька Конвенція 1961 року) кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. Відповідно до статті 3 Гаазької конвенції 1961 року, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Відповідно до статті 4 Гаазької конвенції 1961 року, передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок "Apostille" (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)" повинен бути викладений французькою мовою. Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції 1961 року, апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення. Відповідно до статті 6 Гаазької конвенції 1961 року, кожна Договірна держава призначає, зазначаючи їхні офіційні функції, ті органи, яким надаються повноваження на проставлення апостиля, згаданого в частині першій статті

3. Посилання позивача ОСОБА_1 на ст. 13 Договору між Україною і Литовською республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993 р., що ратифікований Україною постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 року № 3737-ХІІ, як на підставу для відсутності необхідності легалізації вказаної довіреності до даних відносин не може бути застосована, оскільки не потребують легалізації лише документи, які складені або засвідчені судом або офіційною особою (перекладачем, експертом і т.ін.) в межах їх компетенції, що на спірні правовідносини не поширюється. Довіреність, що була надана позивачем відповідачу у справі складена не судом і не офіційною особою в межах їх компетенції, а директором компанії MB «FLP CTP Hydraulics». Тому правосуб`єктність юридичної особи - компанії MB «FLP CTP Hydraulics» за законом Литовської Республіки та повноваження директора компанії на представництво компанії MB «FLP CTP Hydraulics» та видачу зазначеної довіреності потребували відповідного офіційного підтвердження. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, оскільки позивачем не надано документу, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування, зокрема, довіреності, яка би мала усі ознаки дійсного на території України документу. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна