Постанова 4816 № 585/155/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м.Суми Справа №585/155/20 Номер провадження 22-ц/816/1302/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А. сторони: позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Роменського міськрайоннного суду Сумської області від 18 березня 2020 року в складі судді Шульги В.О., ухвалене в м. Ромни, В С Т А Н О В И В: 23 січня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 травня 2014 року між банком та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав, надавши кредит у встановленому договором розмірі. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, станом на 28 листопада 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 34090 грн 19 коп., яку банк просив стягнути на свою користь, з яких: 21681 грн 35 коп. - заборгованість за кредитом, в тому числі: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 21681 грн 35 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2944 грн 10 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 7365 грн 21 коп. - нарахована пеня, 0,00 грн - нараховано комісії, а також штрафи: 500 грн 00 коп. (фіксована складова) та 1599 грн 53 коп. (процентна складова). Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. На думку позивача, суд вказаним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, яка є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2020 року: 2102 * 100 = 210 200 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2014 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 14). Позивачем надано розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 22 травня 2014 року станом на 01 квітня 2015 року (а.с. 7), станом на 30 вересня 2019 року (а.с. 8-12) та станом на 28 листопада 2019 року (а.с. 13). Згідно розрахунку за договором № б/н від 22 травня 2014 року станом на 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 заборгованості не мав. В розрахунку заборгованості за договором № б/н від 22 травня 2014 року станом на 30 вересня 2019 року (а.с. 8-12) зазначено: заборгованість за тілом кредиту - 21681 грн 35 коп., в т.ч. за поточним тілом кредиту - 15968 грн 52 коп., простроченим тілом кредиту - 5712 грн 83 коп., заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 6865 грн 21 коп., заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 500 грн, загальна заборгованість на наданим кредитом - 29046 грн 56 коп., заборгованість по судовим штрафам - 0,00 грн, стягнуто за рішенням суду - 0,00 грн, штрафи, згідно ген. угоди - 0,00 грн, разом - 29046 грн 56 коп. Крім цього у вказаному розрахунку зазначено: погашено заборгованості за поточним тілом кредиту - 34355 грн 32 коп., погашено заборгованості за простроченим тілом кредиту - 21570 грн 86 коп., погашено заборгованості по нарахованим відсоткам - 0,00 грн, погашено заборгованості по простроченим відсоткам - 0,00 грн, погашено заборгованості по пені - 12008 грн 36 коп. Також судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 за період з 01 червня 2015 року по 30 вересня 2019 року отримав кредитні кошти (третя колонка розрахунку) в сумі 48822 грн 82 коп., а на погашення за наданим кредитом сплатив (двадцять друга колонка розрахунку) кошти в сумі 67884 грн 54 коп. До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 15) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. (а.с. 16-32). Проте у цих витягах відсутня дата формування, відсутні дані про ознайомлення позичальника і його підпис, дані про їх вручення відповідачу на час укладення угоди теж відсутні. Згідно з наданим позивачем розрахунком у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28 листопада 2019 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 34090 грн 19 коп., з яких: 21681 грн 35 коп. - заборгованість за кредитом, в тому числі: 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 21681 грн 35 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2944 грн 10 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 7365 грн 21 коп. - нарахована пеня, 0,00 грн - нараховано комісії, а також штрафи: 500 грн 00 коп. (фіксована складова) та 1599 грн 53 коп. (процентна складова) (а.с. 7-13). Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі не було досягнуто домовленості у належній формі, передбаченій законодавством щодо істотних умов такого договору, а саме, не узгоджено у письмовій формі (не зазначено в анкеті-заяві) розміру відсотків за користування кредитом, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, а надані банком витяги з Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів не підписані відповідачем, тому не можуть бути складовою частиною кредитного договору. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Як передбачено частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Однак встановлено, що у заяві позичальника від 22 травня 2014 року не зазначена процентна ставка. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року вказала, що «Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору», оскільки вважає, що до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин (22 травня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 січня 2020 року), тобто, дійсно, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях. Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказувало, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши анкету-заяву та позичальник був ознайомлений з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку». Враховуючи те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими позивачем до справи Умовами та правилами надання банківських послуг та Витягом з тарифів банку відповідач був ознайомлений і погодився на їх умови, або ж, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили вказані умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та в зазначених в документах доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримані вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Виходячи із викладеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши банку у стягненні пені та штрафів щодо яких відсутні докази про ознайомлення з ними позичальника на момент підписання анкети-заяви. Крім того, на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 22 травня 2014 року станом на 01 квітня 2015 року (а.с. 7), станом на 30 вересня 2019 року (а.с. 8-12) та станом на 28 листопада 2019 року (а.с. 13). Згідно розрахунку за договором № б/н від 22 травня 2014 року станом на 01 квітня 2015 року ОСОБА_1 заборгованості не мав. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач за період з 01 червня 2015 року по 30 вересня 2019 року отримав кредитні кошти (третя колонка розрахунку) в сумі 48822 грн 82 коп., а на погашення за наданим кредитом сплатив (двадцять друга колонка розрахунку) кошти в сумі 67884 грн 54 коп. Отже, врахувавши встановлену відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором від 22 травня 2014 року № б/н, суд першої інстанції дійшов правильного висновку і про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту. Крім того, природа та підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню. Враховуючи те, що заборгованість по тілу кредиту відсутня, фактично отримані відповідачем кошти позивачу були повернуті, в іншій частині позовних вимог слід відмовити з тих підстав, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими позивачем до справи Умовами та правилами надання банківських послуг та Витягом з тарифів банку відповідач був ознайомлений і погодився на їх умови, або, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили вказані умови, а тому судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено обґрунтовано. У зв`язку з відсутністю заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів не вбачає підстав і для стягнення відсотків в сумі 2944,10 грн, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України на прострочений кредит. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зазначає наступне. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, §36). Таким чином, установивши обставини того, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, суд дійшов правильного висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 травня 2014 року, шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена зокрема у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Роменського міськрайоннного суду Сумської області від 18 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко Т.А. Левченко