Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/100/20

Дата документу 02.06.2020 Справа № 337/100/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/100/20 Головуючий у 1 інстанції Сидорова М.В. Провадження № 22-ц/807/1736/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - В С Т А Н О В И ЛА: У грудні 2019 року ПрАТ «ПРОСТО-страхування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. В позові зазначало, що 04.12.2017р. ПрАТ «ПРОСТО-страхування» та ОСОБА_2 уклали договір страхування серії PREMIUM №1700456 майнових інтересів власника автомобіля «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 . 08 жовтня 2018р. в місті Запоріжжя на вул. Петра Третяка відбулась дорожньо-транспортна пригода. Учасниками даної пригоди були: автомобіль «ВАЗ 2121», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 та застрахований автомобіль «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_3 . Відповідно до постанови Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 29.10.2018р. дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження. Відповідно до звіту №131943 від 14.03.2019р. вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 18 373,30 грн., а відповідно до ремонтної калькуляції №4763 від 15.10.2018р. вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу становить 39 027,47 грн. Відповідно до платіжного доручення №20483 від 13.11.2018р. ПрАТ «ПРОСТО-страхування» виплатило страхове відшкодування за ремонт транспортного засобу «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 35 137,88 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відповідно до Полісу №АМ/2003130. У зв`язку з цим 22.05.2019р. ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» виплатило ПрАТ «ПРОСТО-страхування» страхове відшкодування в розмірі 21 285,86 грн. Враховуючи положення ст. 1194 ЦК України, позивач вважає, що відповідач ОСОБА_1 повинен відшкодувати ПрАТ «ПРОСТО-страхування» грошові кошти в розмірі 13 852,02грн. Посилаючись на вищевикладене просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ПРОСТО-страхування» затрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 13 852,02 грн., а також судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. та пов`язані із оплатою професійної правової допомоги в розмірі 5000 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ПРОСТО-страхування» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ПрАТ «ПРОСТО-страхування» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрати пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права та неправильно тлумачено закон, який підлягає застосуванню. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів про відмову ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у виплаті йому страхового відшкодування, яке було виплачено ПАТ «ПРОСТО-страхування» потерпілій особі та не клопотав про витребування таких доказів судом. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04.12.2017р. між ОСОБА_2 та АТ «ПРОСТО-страхування» укладено договір PREMIUM №1700456 добровільного страхування наземних транспортних засобів, відповідно до якого застраховано майнові інтереси власника автомобіля «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк дії договору - з 23.12.м.Запоріжжя на вул. Петра Третяка відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілю «ВАЗ 2121», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 та застрахованого автомобілю «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_3 , в результаті якої автомобіль ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження. Згідно постанови Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 29.10.2018р. дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 Власником автомобіля «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 . Відповідно до звіту № 131943 від 14.03.2019р. вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 08.10.2018р. становить 18373,30 грн., а вартість відновлювального ремонту - 35 553,14 грн. ПрАТ «ПРОСТО-страхування» складено страховий акт від 12.11.2018р., відповідно до якого до виплати підлягає страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 35 137,88 грн. Відповідно до платіжного доручення від 13.11.2018р. № 20483 ПрАТ «ПРОСТО-страхування» виплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 35137,88грн. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2003130 до 12.10.2018р. цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з лімітом за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 тис. грн. з франшизою 500 грн. З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2019 року ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» виплатило АТ «ПРОСТО-страхування» страхове відшкодування на суму 21 285,86 грн. Судом першої інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин та встановлено, що спірні правовідносини регулюються статями 993, 1166, 1191, 1192, 1194 ЦК України та статтями 6, 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і ст.993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. За приписами ст. 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Так, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Таким чином, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2003130, який діяв до 12.10.2018р., в якому страховиком є ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», а страхувальником - ОСОБА_1 , сторони погодили, що ліміт за шкоду майну встановлений у розмірі 100 000 грн. Згідно звіту визначення вартості матеріального збитку № №131943 від 14.03.2019р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota HIGHLANDER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 35553,14 грн. З огляду на зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір страхового відшкодування, який виплачений позивачем на користь потерпілої особи у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 08.10.2018р., не перевищує ліміту, встановленому у договорі страхування. Враховуючи те, що розмір завданої шкоди не перевищує ліміту відповідальності, то в такому випадку відповідач не повинен нести відповідальність щодо сплати в порядку регресу майнової шкоди позивачу, а це повинна здійснити його страхова компанія. Доводи апеляційної скарги про те, що страховою компанією ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було виплачено страхове відшкодування на суму 21 285,86 грн., а тому відповідач повинен сплатити позивачу 13 852,02 грн., є безпідставним з огляду на те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Судом першої інстанції надано оцінку спірним правовідносинам з посиланням на вищевказану правову позицію. Позивачем не надано жодних доказів того з яких саме причин ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не відшкодувала суму вартості відновлювального ремонту саме в повному розмірі, що відповідає встановленому ліміту. Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач не надав доказів про відмову ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у виплаті йому страхового відшкодування, яке було виплачено ПАТ «ПРОСТО-страхування» потерпілій особі та не клопотав про витребування таких доказів судом. Такі ж докази не були надані скаржником при зверненні до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі скаржником ототожнено відповідальність передбачену ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та відповідальність передбачену ст.993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», проте зазначені норми регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним субєктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3,5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 ЗУ «про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін, судові витрати перерозподілу не підлягають. Крім того, не підлягає задоволенню клопотання відповідача про стягнення з позивача судових витрат понесених ним у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, з огляду на наступне. Так, 04 травня 2020 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить судові витрати покласти на позивача. За приписами ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи. Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Участь адвоката, який представляє інтереси відповідача ОСОБА_1 в апеляційному розгляді справи і факт надання правничої допомоги підтверджено Ордером про надання правової допомоги та розрахунком судових витрат на суму 3500 грн. Проте, відповідачем не надано платіжних документів про оплату таких послуг (квитанції). Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правовому допомогу в сумі 3500 грн. за недоведеності факту їх понесення у відповідному розмірі відповідачем. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 02 червня 2020 року. Головуючий Судді: