Окрема думка КАС ВС № 200/14773/18-а

ОКРЕМА ДУМКА 15 травня 2020 року Київ справа №200/14773/18-а адміністративне провадження №К/9901/27599/19 15 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гусак М.Б., судді - Гімон М.М., Желтобрюх І.Л. ухвалив постанову у справі №200/14773/18-а за позовом приватного акціонерного товариства "Торговий Альянс" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, Слов?янської об?єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов?язання вчинити дії, стягнення пені та відшкодування шкоди. Мною, Желтобрюх І.Л., у зв`язку з незгодою з результатом розгляду даної справи було висловлено окрему думку, суть якої полягає в наступному. Коротко про обставини справи та зміст судових рішень. ПАТ «Торговий Альянс» звернулось до суду з позовом, в якому просило: 1) визнати протиправною бездіяльність ДФС України, ГУ ДФС у місті Києві, Офіс ВПП ДФС, ГУ ДФС у Донецькій області, Слов?янської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо відшкодування ПАТ "Торговий Альянс" суми податку на додану вартість у розмірі 6073190,00 грн; 2) зобов`язати ДФС України, ГУ ДФС у місті Києві, Офісу ВПП ДФС, ГУ ДФС у Донецькій області, Слов?янської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо відшкодування ПАТ "Торговий Альянс" суми ПДВ у розмірі 6073190,00 грн; 3) стягнути з Державного бюджету України через органи Казначейської служби суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 6073190,00 грн; 4) стягнути з Державного бюджету України пеню у розмірі 495572,30 грн за порушення строків відшкодування ПДВ; 5) стягнути з Державного бюджету України інфляційні втрати у розмірі 176122,51 грн за порушення строків відшкодування ПДВ; 6) стягнути з Державного бюджету України 3% річних у розмірі 72878,28 грн за порушення строків відшкодування ПДВ. Як на підставу позову Товариство посилалось на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 березня 2018 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 6 квітня 2017 року №0002074202, яким відмовлено ПАТ "Торговий Альянс" у наданні бюджетного відшкодування ПДВ на суму 6073190,00 грн. Проте судове рішення відповідачами не виконано, що порушує права позивача. Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 8 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2019 року, позовні вимоги Товариства задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність ГУ ДФС у місті Києві щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідних даних щодо відшкодування ПАТ "Торговий Альянс" суми ПДВ у розмірі 6073190,00 грн, зобов`язав ГУ ДФС у місті Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідних даних щодо відшкодування ПАТ "Торговий Альянс" суми ПДВ у розмірі 6073190,00 грн, стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ "Торговий Альянс" пеню у розмірі 495572,30 грн за порушення строку відшкодування ПДВ; у решті позовних вимог відмовив. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з наявності підстав до задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності ГУ ДФС у м. Києві щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування ПАТ «Торговий Альянс» в сумі 6073190 грн та зобов`язання ГУ ДФС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення Товариству суми бюджетного відшкодування, оскільки встановили, що цим відповідачем не були вчинені дії, передбачені чинним законодавством, щодо внесення до вказаного Реєстру даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника. Оскільки, за висновками судів, право позивача на отримання суми бюджетного відшкодування було порушено саме невнесенням даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, й наразі такі дії контролюючим органом не вчинені, суди відмовили у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 6073190 грн, з огляду на їх передчасність. Не погоджуючись із висновками судів про наявність підстав до часткового задоволення позову, ГУ ДФС у місті Києві оскаржило вказані судові рішення в касаційному порядку. Верховний Суд постановою від 15 травня 2020 року касаційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві задовольнив частково, рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ГУ ДФС у м. Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідних даних щодо відшкодування ПАТ "Торговий Альянс" суми податку на додану вартість у розмірі 6073190,00 грн - скасував, ухвалив в цій частині позовних вимог нове рішення, яким стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ "Торговий Альянс" бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 6073190,00 грн; у решті рішення судів першої та апеляційної інстанції касаційний суд залишив без змін. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що бездіяльність ГУ ДФС у м. Києві призвела до порушення права позивача на отримання бюджетного відшкодування. Водночас Верховний Суд зауважив, що суди, у справі, яка розглядається, не врахували висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 лютого 2019 року №826/7380/15, стосовно необхідності обрання у справах такої категорії способу захисту, який забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача. У зв`язку з цим ВС дійшов висновку про наявність підстав до задоволення позову способом, який би забезпечив повний захист права позивача на отримання суми бюджетного відшкодування, а саме: шляхом її стягнення з Державного бюджету України на користь позивача. Із такими висновками колегії суддів КАС ВС я не погоджуюсь, з огляду на наступне. Ухвалюючи рішення від 12 лютого 2019 у справі №826/7380/15 (на яке послалась колегія суддів ВС в цій справі), ВП ВС виходила з того, що право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ підтверджено, однак механізм реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку відсутній. Отже такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву позивача до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податків. При цьому, ВП ВС у справі №826/7380/15 нового рішення не приймала, натомість погодилась із висновком апеляційного суду щодо обраного ним способу захисту прав позивача та визнала обґрунтованими мотиви, з яких виходив апеляційний суд. Разом з тим, вважаю помилковими висновки колег щодо необхідності врахування судами попередніх інстанцій згаданого вище висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки, приймаючи рішення в цій справі, колегія суддів Верховного Суду не навела достатніх аргументів неможливості повернення позивачем спірної суми бюджетного відшкодування та, відповідно, необхідності зміни обраного судами способу задоволення позову. У даній справі суди належним чином мотивували неможливість задоволення позову в частині стягнення спірної суми ПДВ з Державного бюджету України, й, задовольнивши решту вимог Товариства, не позбавили його права на отримання суми бюджетного відшкодування. Одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність (від лат. dispono - «розпоряджаюся»). Цей принцип знаходить свій прояв у тому, що надає особам, які беруть участь у справі, можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Реалізацією цього принципу є самостійне вирішення позивачем питання, чи звертатися до суду з позовом взагалі, з наступним визначенням підстав, змісту і обсягу позовних вимог, а після винесення судом рішення у справі - окремо вирішувати питання, чи оскаржувати такі судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку, у якому обсязі та з яких підстав здійснювати таке оскарження. Суд як незалежний орган не може ініціювати провадження чи навіть захищати права особи без відповідного звернення такої особи. Позивач повною мірою погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили його позов частково, саме у спосіб зобов`язання до вчинення визначених чинним законодавством (Порядком №26) дій, з відмовою у стягненні сум бюджетного відшкодування, та не оскаржував його ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Більш того, у відзиві на касаційну скаргу податкового органу позивач просив залишити ухвалені в цій справі судові рішення без змін, з огляду на їх законність й обґрунтованість. Натомість, здійснюючи перегляд касаційної скарги Відповідача (контролюючого органу), касаційний суд вийшов за межі доводів та вимог касаційної скарги, та ухвалив рішення, про яке заявник касаційної скарги не просив, захистивши права особи, про які така не просила. Тобто відповідач, подаючи касаційну скаргу, й переслідуючи певні очікування щодо результатів касаційного перегляду судових рішень з огляду на наведені ним у скарзі доводи і мотиви, в кінцевому результаті опинився у такій ситуації, за якої його становище як учасника процесу було погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду з цією скаргою, що, на моє переконання, є недопустимим. У зв`язку з цим вважаю, що підстав до виходу касаційним судом за межі доводів та вимог касаційної скарги й прийняття у справі нового рішення (в частині позовних вимог), - у даному випадку не було. Суддя І.Л. Желтобрюх