Постанова 4855 № 826/3349/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3349/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дарницького відділу ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Білан Ю.С. про відкриття виконавчого провадження №53349936 від 07.02.2017 та визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту МЮУ про стягнення виконавчого збору №48869869 від 01.06.2016. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта зазначені у вказаному рішенні суперечать нормам чинного законодавства, оскільки постанову про стягнення виконавчого збору № 48869869 від 01.06.2016 було винесено державним виконавцем до вступу в законну силу Закону від 02.06.2016 № 606-XIV, у зв`язку з чим виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що стягнення виконавчого збору можливе лише за умови проведення стягнення боргу з боржника. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2015 року, справа № 753/21777/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 pоку, задоволено позов ПАТ «Банк Альянс» до ОСОБА_1 , як поручителя, третя особа ТОВ «КОНСОЛЬ ПЛЮС», про стягнення заборгованості за кредитним договором та Стягнуто з ОСОБА_1 27 437 977,21 грн. (Двадцять сім мільйонів чотириста тридцять сім тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень 21 копійка) заборгованості, що складається з: 12 836 307,36 грн. - за тілом кредиту, 3 672 361,67 грн. - відсотки по кредиту, 3 189 014,84 грн. - пеня по простроченим відсоткам по кредиту, 7 740 293,34 грн. - пеня по простроченому кредиту. 09 вересня 2015 року за справою № 753/21777/14-ц Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист та 25 вересня 2015 року ВПВР Департаменту ДВС МЮУ відкрито ВП №48869869 щодо боржника ОСОБА_1 . 01 січня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Нідченком Д.С. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2 744 173,22 грн. (Два мільйони сімсот сорок чотири тисячі сто сімдесят три гривні 22 копійки) (т. 2 а.с.99-100). 07 лютого 2017 року при ознайомлені з матеріалами ВП 48869869, представником позивача виявлено заяву щодо повернення виконавчого документу від ТОВ «Схід Фінанс» дата 16.01.2017 року. У згаданій заяві ТОВ «Схід Фінанс» просить повернути стягувачу виконавчий документ що виданий Дарницьким районним судом міста Києва по справі № 753/21777/14. Зазначена заява була скріплена печаткою юридичної особи та завірена підписом Директора ТОВ «Схід Фінанс», Максимової І.А. На підставі зазначеної заяви головний державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Нідченко Д.Є. 30 січня 2017 року виносить постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за ВП 48869869 (т. 2 а.с.6-7). 26 лютого 2017 pоку позивачем отримано постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Білан Ю.С. про відкриття виконавчого провадження №53349936 від 07.02.2017 року. Вважаючи зазначені постанови протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що за відсутності фактичного стягнення коштів з боржника у даному випадку відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ). Так, апелянт зазначає, що постанову про стягнення виконавчого збору № 48869869 від 01.06.2016 було винесено державним виконавцем до вступу в законну силу Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, у зв`язку з чим виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню. На момент відкриття ВП № 48869869 діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 28 якого, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Натомість, відповідно до п. 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відтак, колегія суддів вважає застосування відповідачем норми п. 2 ч. 1 ст. 28 Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV помилковим, оскільки стягнення виконавчого збору є виконавчою дією, яка відповідно до п. 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII здійснюється у відповідності до положень нової редакції цього Закону. В силу ст.ст. 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст. 3 Закону). Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Частиною 9 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами ч. 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону. За приписами ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Аналізуючи норми вищенаведеного законодавства вбачається, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, щопідлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Отже, стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 703/1086/17, від 13.01.2019 у справі № 295/13991/16-а, від 11.09.2019 у справі № 815/3961/17, від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19. Як уже зазначалось судом, постанова про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 48869869 від 30.01.2017, винесена згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII на підставі заяви стягувача №б/н від 16.01.2017 за підписом директора ТОВ «Схід Фінанс» - Максимової І.А. щодо повернення документа без подальшого виконання. Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконав рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Як вже зазначалось, положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абз. 4 п. 8 розділу III Інструкції. Натомість, ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому, пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені ч. 1 ст. 40 вказаного Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, п. 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в ст. 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №2540/3202/18. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що постанова головного державного виконавця ВПВР Департаменту МЮУ про стягнення виконавчого збору №48869869 від 01.06.2016 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. При цьому, оскільки виконавче провадження №53349936 було відкрито Дарницьким районним відділом ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві саме на виконання постанови від 01.06.2016 ВП №448869869 про стягнення виконавчого збору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена є також протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенка Я.М. Ганечко О.М. Повний текст постанови виготовлено 01 червня 2020 року.