Постанова 4802 № 161/9846/16-ц

Справа № 161/9846/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/323/20 Категорія: 39 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О.І., суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К., секретар судового засідання - Галицька І.П., з участю представника позивача - Кузіна Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача - Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2016 року, В С Т А Н О В И В : У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 07.12.2010 між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 7300,02 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості. Договором передбачено сплату щомісячних платежів для погашення заборгованості, яка складається із кредиту, відсотків, комісії та інших передбачених Умовами витрат. Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 07.07.2016 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 23147,43 грн., з яких 1205,04 грн. - заборгованість за кредитом, 0,33 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 36,90 грн. - заборгованість по комісії, 20326,71 грн. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1078,45 грн. - штраф (процентна складова). Ураховуючи наведене, банк просив стягнути зазначену заборгованість за кредитом та понесені судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2016 року в позові відмовлено за пропуском позовної давності (а.с.36). В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову (а.с.39-40). У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просив закрити апеляційне провадження з підстав вирішення цього спору третейським судом (а.с.52-53). Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу позивача було відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2016 року залишено без змін (а.с.59-60). Постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.99-103). Відповідач надіслав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на відсутність належних і допустимих доказів щодо наявності заборгованості за кредитним договором, а також про відсутність його підпису на приєднаних до позову Умовах банку, чим не доведено, що саме з цими Умовами його було ознайомлено при отриманні кредиту, просить відмовити у позові та стягнути з позивача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3900 грн. (а.с.149-151). У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити. Будучи належним чином повідомлений про день та годину розгляду справи, відповідач у судове засідання не з`явився і його неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з таких підстав. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції погодився із наявністю заборгованості за кредитним договором, але виходив із того, що банк звернувся із позовом до суду із безпідставним пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, а тому у позові слід відмовити за пропуском позовної давності. Проте, до такого висновку суд дійшов помилково, без належного з`ясування обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст.510 ЦК України). Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі ст. 60 ЦПК України (у редакції на дату ухвалення рішення) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні вимоги містяться у ч.1 ст.80 та ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України у чинній редакції, відповідно до яких достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Із матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2010 року між банком та ОСОБА_1 шляхом написання позичальником заяви було укладено споживчий кредитний договір на придбання товару, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 7300,04 грн. зі сплатою 0,12% річних за користування грошима на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком дії до 06 грудня 2012 року. Договором передбачено також сплату комісії та погашення заборгованості щомісячними платежами. Відповідач дав згоду, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), Тарифами складає між ним та банком кредитно-заставний договір (а.с.6, 136). До позовної заяви банк додав Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) (а.с.7-12). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 07.07.2016 становить 23147,43 грн. і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 1205,04 грн., заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 0,33 грн., заборгованості з комісії - 36,90 грн., нарахованої пені за несвоєчасне виконання умов договору - 20326,71 грн., а також 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 1078,45 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4-5). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У підписаній сторонами заяві позичальника від 07.12.2010 відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання, яку позивач, крім інших складових, також просив стягнути, як заборгованість за договором, посилаючись на Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), як невід`ємної частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати пені та у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. З урахуванням наведеного, банк безпідставно заявив до стягнення заборгованість по пені у розмірі 20326,71 грн.. Крім того, за період дії кредитного договору банк безпідставно нараховував і стягував із відповідача пеню за період по 06.12.2012 на загальну суму 1181,19 грн. (а.с.4-5) Також після закінчення дії договору відповідач на погашення заборгованості сплатив кошти на загальну суму 1238,06 грн. (а.с.32). З урахуванням наведеного та умов кредитного договору, визначених у підписаній сторонами заяві позичальника від 07.12.2010, жодної заборгованості на час звернення із позовом за цим кредитним договором не існує, у зв`язку із чим у позові слід відмовити за безпідставністю, а не за спливом позовної давності, як про це просив відповідач. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення. При ухваленні даного судового рішення апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення із позивача на користь відповідача заявлених ним у відзиві на апеляційну скаргу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3900 грн., оскільки понесення таких витрат саме по даній справі відповідачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами. Відповідачем не надано самого договору про надання професійної правничої допомоги, розрахунку адвоката щодо конкретизації робіт і послуг із визначенням їх вартості погодинно та ін.. Крім того, сплату адвокату 1500 грн. по квитанції від 08.12.2016 здійснено по справі №200/21172/15-ц, а не у даній справі (а.с.152). А приєднання даних про переказ на картку 2400 грн. 02.04.2020 (а.с.153) - не є належним доказом про сплату відповідачем адвокату коштів за надання професійної правничої допомоги у даній справі. Згідно з ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, а саме, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий - суддя Судді