Постанова Миколаївський апеляційний суд № 475/803/19

06.03.20 22-ц/812/112/20 Провадження 22-ц/812/112/20 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Постанова Іменем України 06 березня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем Біляєвою В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Доманівського районного суду Миколаївської області, ухваленого 24 жовтня 2019 року під головуванням судді Кривенко О.В., в приміщенні цього ж суду, о 9 год. 55 хв., у справі № 475/803/19, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 3080 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27.60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначив, що банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач не повернула своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими зобов`язаннями відповідно до умов договору, у зв`язку з чим має заборгованість у розмірі 126 963 грн 30 коп, з яких 3 800 грн заборгованість за тілом кредиту, 123 163 грн 30 коп заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 16 лютого 2011 року по 01 жовтня 2018 року. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість за кредитним договором від 16 лютого 2011 року. Заочним рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку 3 800 грн. заборгованості за кредитним договором від 16 лютого 2011 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, а тому вони не можуть бути складовою частиною кредитного договору. Анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до цих Умов та Правил не містить відомостей про проценти, у зв`язку із чим заявлені ПАТ КБ «ПриватБанк» у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Не погодившись із вказаним судовим рішенням Банк подав апеляційну скаргу. Аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 123 163 грн 30 коп. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав. Судом встановлено, що 16 лютого 2011 року ОСОБА_1 уклала з Банком кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, за умовами якого вона отримала 3 800 грн шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. З виписки по особовому рахунку позичальника вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, які були на її картковому рахунку. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 3 800 грн, а заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 16 лютого 2011 року по 01 жовтня 2018 року складає 123 163 грн 30 коп. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути і заборгованість за відсотками на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги посилався на Тарифи Банку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору. Однак таких, підписаних відповідачем Тарифів Банку, до позову позивач не додав та матеріали справи їх не містять. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ pages/70/ , що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема проценти, за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розмір і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які Банк долучив до позовної заяви, розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 лютого 2011року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02 липня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідачки, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. В анкеті заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 16 лютого 2011 року, процентна ставка теж не зазначена. Вказані обставини вірно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом у розмірі 123 163 грн 30 коп, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 16 лютого 2011 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 123 163 грн 30 коп, оскільки банком не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог в цій частині. Щодо посилань представника позивача на положенням статті 1048 ЦК України та обов`язок суду самостійно визначити розмір заборгованості за процентами, то вони не можуть бути прийняті до уваги. Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів. Як вбачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом, які були вирахувані ним на підставі умов кредитного договору, які він вважав погодженими з відповідачкою у встановленому законом порядку пеню та штрафи. Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також викладені обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача. Позовна заява не містить обґрунтування позовних вимог необхідністю застосування положень ст. 1048 ЦК України, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав, в межах заявлених позовних вимог, визначати розмір заборгованості за процентами виходячи з положень ст. 1048 ЦК України. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції грубо порушив принцип змагальності сторін, навівши в обґрунтування своїх висновків доводи проти вимог позивача, не маючи при цьому заперечень відповідача, є помилковими та необґрунтованими належним чином у розумінні вимог ст.81 ЦПК України, за змістом яких, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тому, розгляд справи за відсутності відповідача не звільняє позивача від обов`язку доводити підстави позову (в цій справі обґрунтованість розрахунків), а суд оцінювати надані докази за вимогами статей 77-80 ЦПК України. Більш того, такі доводи апеляційної скарги не можуть бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з конкретними «Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку», «Тарифами Банку», на які посилається позивач як на умови кредитного договору від 16 лютого 2011 року. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палата Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, теж не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки судом застосовано правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у подібних правовідносинах, де в обох справах надані банком до позовної заяви та розрахунку заборгованості за кредитним договором Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не підписані відповідачами. Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про не врахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, в яких зроблено висновок, що не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та не підписання їх не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, а також про те, що не може бути визнаний неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, оскільки судом у даній справі кредитний договір не визнавався не укладеним. Навпаки, суд виходив з того, що між сторонами існує кредитний договір, який укладений між сторонами шляхом підписання анкети- заяви. З огляду на наведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді : _________________ Повний текст судового рішення виготовлено 11.03.2020 р.