Постанова КЦС ВС № 287/576/16-ц

Постанова Іменем України 18 травня 2020 року м. Київ справа № 287/576/16-ц провадження № 61-39112св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М., учасники справи: позивач - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області, відповідачі: Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року у складі судді Ковальчука М. В. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Галацевич О. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Олевської міської об`єднаної територіальної громади Житомирської області звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), ОСОБА_1 , Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання її повернути. Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 01 жовтня 2014 року № 6-1743/14-14-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер: 1824487200:04:000:0270, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області. На підставі цього наказу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку. Прокурор вказував, що вищезазначений наказ є незаконним, рішення про державну реєстрацію свідоцтва на право власності на земельну ділянку підлягає - скасуванню, а земельна ділянка - поверненню до земель запасу, оскільки відповідно до інформації Тепеницької сільської ради від 13 квітня 2016 року на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_1 , ведеться незаконний видобуток бурштину. Крім того, передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства була проведена без агрохімічного паспорта земельної ділянки, що суперечить вимогам земельного законодавства. На підставі вказаного заступник прокурора Житомирської області просив суд: визнати протиправним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 01 жовтня 2014 року № 6-1743/14-14-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області, кадастровий номер: 1824487200:04:000:0270; скасувати рішення реєстраційної служби Олевського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку ОСОБА_1 від 04 жовтня 2014 року № 16258128; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер: 1824487200:04:000:0270 до земель запасу Тепеницької сільської ради Олевського району Житомирської області. Короткий зміст судових рішень Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року, у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області,суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що законодавством визначений вичерпний перелік документів, необхідних для розроблення проекту землеустрою і передачі земельної ділянки у приватну власність, до якого не входить агрохімічний паспорт такої ділянки. При цьому позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження розміщення на земельній ділянці родовищ бурштину, тому відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, нецільове використання земельної ділянки, за умови пред`явлення позову з підстав порушення порядку її передачі у власність, не свідчить про обґрунтованість позовних вимог і не є підставою для визнання недійсними правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі заступник прокурора Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1093/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області при прийнятті оскаржуваного наказу не дотрималося вимог законодавства про наявність агрохімічного паспорта поля (земельної ділянки), який відповідно до Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, є обов`язковим при передачі земельних ділянок у власність. При передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_1 необхідною умовою було виготовлення агрохімічного паспорта земельної ділянки. Проте, вказані паспорти на спірну земельну ділянку не видавалися. Крім того, судами залишено поза увагою інформацію Тепеницької сільської ради щодо незаконного видобування бурштину на землях сільської ради, а також те, що на спірній земельній ділянці знято верхній родючий шар ґрунту, що унеможливлює використовувати її за цільовим призначенням. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У жовтні 2018 року ГУ Держгеокадастру у Житомирській області подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Фактичні обставини справи, встановлені судами Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 01 жовтня 2014 року № 6-1743/14-14-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Олевського району Житомирської області, за межами населених пунктів Тепеницької сільської ради та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. 04 жовтня 2014 року на підставі цього наказу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку та рішенням реєстраційної служби Олевського районного управління юстиції Житомирської області зареєстровано її право власності на це майно за № 16258128. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги заступника прокурора Житомирської області здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга заступника прокурора Житомирської областіпідлягає залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Згідно з частинами другою, третьою статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частини шоста, дев`ята статті 118 ЗК України). Відповідно до частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об`єктів); розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою. Згідно з частиною сьомою статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій-третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій». За змістом статті 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розміру плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Частинами четвертою та сьомою статті 54 Закону України «Про охорону земель» визначено, що ведення моніторингу земель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» під агрохімічною паспортизацією земель сільськогосподарського призначення розуміється обов`язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівнів їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами. Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження. З урахуванням вказаного правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що агрохімічний паспорт земельної ділянки хоча й є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, однак не належить до переліку документів, які надаються в обов`язковому порядку при відведенні земельних ділянок у власність. Таким чином, установивши, що земельним законодавством не передбачений обов`язок особи надати агрохімічний паспорт земельної ділянки для приватизації земельної ділянки, а є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Аналогійний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах: від 20 лютого 2019 року у справі № 287/578/16-ц (касаційне провадження № 61-1757св17), від 18 березня 2020 року у справі № 287/584/16-ц (касаційне провадження № 61-39748св18), від 14 травня 2020 року у справі № 287/582/16-ц (касаційне провадження № 61-34750св18), тощо. У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року). Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. З урахуванням вказаного покладення на громадянина, зацікавленого у приватизації земельної ділянки, обов`язку проведення її агрохімічної паспортизації, що є складовою моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, суперечить змісту положень статей 116, 118, 186, 186-1 ЗК України, Закону України «Про землеустрій» і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції в аспекті реалізації права громадянина на приватизацію земельної ділянки. Доводи касаційної скарги про те, що на спірній земельній ділянці здійснюється видобування бурштину та знятий родючий шар ґрунту й ділянка використовуються не за цільовим призначенням, правильно відхилені апеляційним судом, оскільки таких доказів позивач не надав, а нецільове використання земельної ділянки, за умови пред`явлення позову з підстав порушення порядку її передачі у власність, не свідчить про обґрунтованість позовних вимог та не є підставою для визнання недійсними правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Колегія суддів звертає увагу на те, що використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою наслідки, які передбачені статями 141, 143 ЗК України, що полягають у: припиненні права користування земельною ділянкою, або ж примусовому припиненні прав на землю (в цьому випадку може йтися і про право власності) (пункт «ґ» частини першої статті 141, пункт «а» частини першої статті 143 ЗК України), а не у визнанні недійсними правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Таким чином, з огляду на те, що позовні вимоги на підставі статей 141, 143 ЗК України не пред`являлись, суди відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу, передбаченого статтею 13 ЦПК України, розглянули позов у межах заявлених прокурором вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України). Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення. Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян