Постанова 4812 № 473/4584/19

01.06.20 22-ц/812/742/20 Єдиний унікальний номер судової справи 473/4584/19 Номер провадження: 22-ц/812/742/20, 22-ц/812/795/20, 22-ц/812/799/20 Постанова іменем України 01 червня 2020 року м. Миколаїв справа № 473/4584/19 Миколаївській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Гавор В.Б., за участі: позивача ОСОБА_1 та її представника - Чередніченко І.Б. , -позивача ОСОБА_3 , - представника відповідача - Баранової О.М. , Колодяжної Ю.А. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 лютого 2020 року та ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2020 року та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 лютого 2020 року, ухвалені в приміщенні того ж суду у складі головуючого - судді Лузан Л.В., повний текст рішення суду складено 21 лютого 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про визнання незаконним припинення електропостачання, стягнення коштів, компенсації моральної (немайнової) шкоди, встановив: 29 жовтня 2019 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до суду з вищезазначеним позовом до Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (далі АТ «Миколаївобленерго»), який обґрунтовували наступним. 25 травня 2010 року між ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» та ОСОБА_1 був укладений договір на користування електричною енергією для побутових потреб за адресою: АДРЕСА_1 . 16 липня 2019 року працівниками АТ «Миколаївобленерго» припинено енергопостачання до будинку, в зв`язку із заборгованістю за надану послугу у сумі 64 грн. Такі дії відповідача позивач ОСОБА_1 вважала незаконними, оскільки припинення електропостачання відбулося без дотримання встановленого законом порядку попередження про відключення та при необґрунтованості розміру боргу за користування електричною енергією. Крім того, позивачі зазначали, що припинення електропостачання призвело до різного роду ускладнень побутового характеру, в зв`язку з чим необхідно було пристосовуватися до умов проживання без зручностей їм та їхній родині, докладати додаткові зусилля по догляду за матір`ю похилого віку, для захисту порушених прав, що негативно відобразилося на їх психічному та фізичному стані. Посилаючись на вказані обставини, уточнюючи позовні вимоги, позивачі просили визнати неправомірними дії АТ «Миколаївобленерго» у відключенні енергопостачання 16 липня 2019 року до житлового будинку, зобов`язати відповідача відновити електропостачання за вищевказаною адресою, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 двократний розмір вартості недовідпущеної електроенергії розмірі 5 014 грн. 46 коп., виходячи з обсягу фактичного споживання електроенергії за червень 2019 року та станом на 26 грудня 2019 року, а також компенсацію моральної (немайнової) шкоди по 250 000 грн. 00 коп. на користь кожного з позивачів. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Баранова О.М. проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на дотримання чинного законодавства при відключенні будинку позивача ОСОБА_1 від електропостачання. Крім того зазначала, що ОСОБА_3 не є належним позивачем у рамках тих правовідносин, що склалися між сторонами договору щодо постачання електричної енергії. У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чередніченко І.Б., посилаючись на нормативні акти, що регулюють правовідносини в сфері електропостачання, вказувала на фактичне зловживання монопольним становищем енергопостачальної компанії та наполягала на протиправності дій відповідача щодо відключення належного ОСОБА_1 житлового будинку від енергопостачання, обґрунтованості вимог позивача ОСОБА_3 на компенсацію моральної (немайнової) шкоди, як споживача електричної енергії. У запереченнях представник відповідача Баранова О.М. , наполягала на правомірності дій щодо відключення від електроенергії житлового будинку належного ОСОБА_1 , з огляду на наявність заборгованості за електроенергію за 2018 рік та належного завчасного повідомлення про припинення енергопостачання. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 22 січня 2020 року закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Миколаївобленерго» про зобов`язання поновити електропостачання. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Миколаївобленерго» про визнання незаконним припинення електропостачання задоволенні. Визнані дії АТ «Миколаївобленерго» по припиненню електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 , незаконними. Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Миколаївобленерго» про стягнення двократної вартості недовідпущеної електричної енергії задоволені частково. Стягнуто з АТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 двократну вартість недовідпущеної електричної енергії в розмірі 2 854 грн. 93 коп. Стягнуто з АТ «Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної (немайнової) шкоди в розмірі 1 500 грн. 00 коп. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до АТ «Миколаївобленерго» про стягнення компенсації моральної (немайнової) шкоди відмовлено. Стягнуто з АТ «Миколаївобленерго» в дохід держави судовий збір 1681 грн. 60 коп. Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним припинення електропостачання, суд першої інстанції виходив з недоведеності обізнаності позивача ОСОБА_1 про розмір заборгованості за надану послугу та відмови у її сплаті, що ставить її у нерівне становище порівняно з іншою стороною договірних відносин. Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення двократної вартості недовідпущеної електричної енергії, суд виходив з п. 14 умов договору про користування електричною енергією та вини відповідача у тимчасовому припиненні електропостачання до будинку ОСОБА_1 за період з 16 липня 2019 року по 26 грудня 2019 року. Враховавши доведений характер, обсяг, тривалість страждань, яких зазнала позивач ОСОБА_1 , характер немайнових втрат (їх тривалості, в тому числі обґрунтованості періоду, протягом якого позивачем не здійснювалися заходи щодо поновлення порушених прав), суд дійшов до висновку, що вона має право на розумне, виважене та справедливе відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 1 500 грн. 00 коп. Разом з тим, врахувавши те, що правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо постачання відповідачем електричної енергії до будинку позивача - споживача цієї енергії, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . Ухвалою цього ж суду від 10 березня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі. Ухвала суду мотивована тим, що вимоги про стягнення зазначених витрат не були надані суду у встановленому законом порядку, а поважних причин неподання таких доказів позивачем ненаведені. Не погодившись з рішенням суду, АТ «Миколаївобленерго» та ОСОБА_1 , кожен окремо, звернулися з апеляційними скаргами. ОСОБА_1 і з апеляційною скаргою на ухвалу суду. Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом не взято до уваги факт наявності у позивача заборгованості за електроенергію у сумі 64 грн., що визнала сама споживач, не дано оцінки тому, що позивач отримала попередження у порядку, передбаченому п. 7.5 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14 березня 2018 року №312, які набули чинність з 11 червня 2018 року. Крім того, судом безпідставно стягнуті суми двократної вартості недовідпущеної електричної енергії та відшкодування моральної шкоди, оскільки нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають зазначеної відповідальності відповідача. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просила змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру моральної шкоди та стягнути з відповідача компенсацію моральної (немайнової) шкоди в розмірі 250 000 грн., а також скасувати ухвалу суду першої інстанції від 10 березня 2020 року та вирішити питання розподілу судових витрат. ОСОБА_1 посилалася на те, що судом не дано належної правової оцінки ступеню моральних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок відключення її будинку від електричної енергії на строк понад 5 місяців. Суд першої інстанції повинен був врахувати, що відповідач під номером 66 включений до реєстру суб`єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сфері енергетики та допускає зловживання своїм монопольним становищем. Крім того, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права. У відзивах на апеляційну скаргу обидві сторони, кожен окремо, просили апеляційну скаргу іншої сторони залишити без задоволення, у зв`язку з необґрунтованістю доводів. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги на рішення суду не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга на ухвалу суду підлягає задоволенню частково, з таких підстав. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Разом з нею за вказаною адресою був зареєстрований та проживає чоловік - позивач ОСОБА_3 та без реєстрації її мати - ОСОБА_6 , 1927 року народження (а.с.19). 25 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ВАТ ЕК «Миколаївобенерго» укладено договір № 408002 про користування електричною енергією (далі - Договір), відповідно до якого енергопостачальник взяв на себе зобов`язання надійно постачати споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 2,0 кВт електроустановок споживача, з гарантованим рівнем надійності, безпеки і якості, а споживач зобов`язувався оплачувати одержану електричну енергію за діючими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (а.с.11). З довідки АТ «Миколаївобленерго» про спожиту та оплачену послугу електропостачання слідує, що за період з 01 січня 2018 року по 01 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 здійснювала не у повному розмірі та не регулярно оплату за електроенергію. Заборгованість станом на 01 січня 2019 року становила 64 грн. (а. с. 15). Наявність зазначеної заборгованості позивач в апеляційний скарзі не оспорювала. У зв`язку з наявністю заборгованості з оплати за електропостачання 20 червня 2019 року відповідачем позивачу поштою було направлено рекомендованим листом попередження про відключення електроенергії №243307 від 18 червня 2019 року (а.с.47). Вказана кореспонденція була повернута поштовим відділенням без вручення на адресу відправника за закінченням строку зберігання (а.с. 92). 16 липня 2019 року працівниками АТ «Миколаївобленерго» відключено будинок ОСОБА_1 від електричної енергії. У серпні 2019 року позивачу ОСОБА_3 та представнику Чередніченко І.Б. відповідачем була надана відповідь про причини відключення від енергопостачання будинку через наявну заборгованість в сумі 64 грн. (а.с.12-13). 29 жовтня 2019 року позивачі звернулися до суду з даним позовом, а 28 грудня 2019 року відповідачем проведено підключення будинку ОСОБА_1 до електричної мережі. Судом правильно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст.714 ЦК України, Законом України «Про ринок електричної енергії» від 13 квітня 2017 року №2019-VIII (чинний з 11 червня 2017 року), Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357 (були чинні до 26 червня 2018 року), «Правилами роздрібного ринку електричної енергії», які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14 березня 2018 року (набрали чинності з 11 червня 2018 року) (далі Правила), Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за №310 від 14 березня 2018 року. Пунктом 5.1.1 Розділу V вищезазначених Правил передбачено, що оператор системи має право тимчасово припиняти розподіл (передачу) електричної енергії, обмежувати обсяг розподілу (передачі) електричної енергії або відключати споживача від мережі без його згоди у випадках та порядку, передбачених цими Правилами та Кодексом систем розподілу, зокрема у зв`язку із заборгованістю споживача за договором про користування електричною енергією та/або договором про постачання електричної енергії, які продовжують свою дію в частині регулювання відносин сторін щодо заборгованості (переплати) за цими договорами, нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо. Пунктом 7.10. Правил передбачено, що припинення електроживлення електроустановок споживача здійснюється оператором системи у порядку, визначеному Кодексом системи передачі та Кодексом системи розподілу. Відповідно до підпункту 11.5.2 пункту 11.5 розділу ХІ Кодексу систем розподілу підставою припинення розподілу електричної енергії за ініціативою ОСР є, зокрема несплата та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору про надання послуг з розподілу електричної енергії. Відповідно до п.7.5 Розділу VII Правил, припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється: оператором системи за умови попередження споживача не пізніше ніж за 5 робочих днів до дня відключення, а електропостачальником за умови попередження споживача не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня відключення у разі заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником. Попередження про припинення повністю або частково постачання (розподілу або передачі) електричної енергії оформлюється після встановлення факту наявності підстав для вчинення вказаних дій та надається споживачу окремим письмовим повідомленням, у якому зазначаються підстава, дата і час, з якого електропостачання буде повністю або частково припинено, прізвище, ім`я, по батькові, підпис відповідальної особи, якою оформлено попередження. Датою отримання таких попереджень буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом). Попередження про припинення постачання електричної енергії може надаватись споживачу в інший спосіб, передбачений договором з електропостачальником та договором з оператором системи або додатками до нього. Як встановлено, і підтверджується матеріалами справи, доказів особистого вручення позивачці та її обізнаності щодо попередження про припинення електропостачання відповідачем суду першої інстанції не надано. Кореспонденція про відключення електроенергії №243307 від 18 червня 2019 року була повернута поштовим відділенням без вручення на адресу відправника через закінчення строку зберігання, що, на думку колегії суддів, не можна вважати врученням такої кореспонденції особисто споживачу, за даними поштового відправлення, в якому обслуговувався одержувач. Крім того, відповідач не підтвердив належно факту отримання споживачем СМС повідомлення про наявність заборгованості і можливе відключення електроенергії (а.с.48), оскільки не надав підтвердження направлення та отримання СМС на номер споживача, зазначений у відправленні. За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач припинив постачання електричної енергії позивачці передчасно, фактично не переконавшись в отриманні останньою відповідного попередження, чим поставив споживача у нерівне становище порівняно з оператором системи та порушив права позивачки, що є підставою для задоволення вимог про визнання незаконними дії АТ «Миколаївобленерго» по припиненню електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, колегія суддів погоджується з висновком районного суду в частині підстав задоволення позовних вимог про стягнення з АТ «Миколаївобленерго» двократної вартості недовідпущеної споживачу електричної енергії, обґрунтованість розрахунку якого наведено у рішенні, який сторони не оспорювали, а також заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди. Відповідно до положень п.п. 5.1.4, 5.1.5 Розділу V Правил оператор системи несе відповідальність у порядку, передбаченому законодавством України, за завдані споживачу та/або електропостачальнику, іншому учаснику роздрібного ринку збитки внаслідок порушення ним умов договору та цих Правил. У разі переривання електропостачання, спричиненого неправомірними діями (бездіяльністю) оператора системи, він несе відповідальність перед споживачем та електропостачальником електричної енергії згідно з законодавством. Оператор системи несе відповідальність за дотримання умов договору та цих Правил щодо припинення або часткового обмеження електропостачання. Згідно пункту 6 постанови від 14 березня 2018 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Пунктом 14 Договору передбачено, що енергопостачальник несе відповідальність у разі тимчасового припинення електропостачання - у розмірі двократної вартості недовідпущеної споживачу електричної енергії. Енергопостачальник не несе відповідальності, зокрема за тимчасове припинення постачання електричної енергії, якщо доведе, що вони виникли не з його вини, а з вини споживача, дії обставин непереборної сили. Як встановлено у справі, після відключення будинку ОСОБА_1 16 липня 2019 року від мережі електропостачання, незаконність якого встановлена судом через порушення відповідачем порядку попередження споживача про припинення постачання електричної енергії, енергопостачання до будинку позивача було відновлено 28 грудня 2019 року. Таким чином апеляційний суд вважає, що оскільки тимчасове припинення електропостачання до будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , яке мало місце з 16 липня по 28 грудня 2019 року, відбулось у зв`язку з порушенням умов договору, а саме з вини АТ «Миколаївобленерго», правонаступником за яким є відповідач як оператор системи розподілу, тому позовна вимога про стягнення з АТ «Миколаївобленерго» двократної вартості невідпущеної споживачу електричної енергії за умовами п. 14 Договору, є обґрунтованою і такою, що підлягала задоволенню. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що визначений судом розмір двократної вартості недовідпущеної електроенергії, сторони у справі не спростували. Заподіяння моральної шкоди собі та своїм близьким позивачка обґрунтовувала, незаконними діями відповідача, які спричинили їй моральні страждання та хвилюваннями за здоров`я матері похилого віку. Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини в завданні шкоди. За такого, доводи апеляційної скарги відповідача, стосовно того, що у позивача ОСОБА_1 не має правових підстав звертатися до суду з позовом щодо моральної шкоди у зв`язку з тим, що нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають зазначеної відповідальності відповідача, відхиляються судом, як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведеності протиправності та винних дій відповідача щодо відключення будинку, в якому проживає позивач від мережі електропостачання, чим порушено звичний спосіб життя позивача та дійшов обґрунтованого висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача та завданою моральною шкодою позивачу та про необхідність відшкодування ОСОБА_1 спричиненої їй моральної шкоди. Разом з тим, слід зазначити, що факт наявності заборгованості позивачки по оплаті спожитої у спірний період електроенергії нею не спростовано. Отже, визначаючи розмір компенсації суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі 1 500 грн., оскільки вимоги про компенсацію моральної шкоди у 250 000 грн. є завищеними. Суд першої інстанції вірно виходив з доведеності характеру, обсягу, тривалості страждань, яких зазнала позивач ОСОБА_1 , характеру немайнових втрат (їх тривалості, в тому числі обґрунтованості періоду, протягом якого позивачем не здійснювалися заходи щодо поновлення порушених прав), принципів розумності та справедливості. Те, що відповідач включений до реєстру суб`єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сфері енергетики і є фінансово спроможним компенсувати моральну шкоду у зазначеному в позові розмірі, у сукупності з встановленими обставинами справи не є визначальними та беззаперечною підставою для зміни компенсації визначеної судом заподіяної моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_3 сторонами у справи не оскаржувалось, тому згідно приписів частини першої статті 367 ЦПК України не було предметом апеляційного перегляду. За такого, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг позивача ОСОБА_1 і АТ «Миколаївобленерго» та скасування оскаржуваного рішення. Крім того, як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_1 предметом апеляційного розгляду є перевірка законності постановленої ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2020 року щодо вирішення питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. За зазначалось вище, ухвала суду мотивована тим, що вимоги про стягнення зазначених витрат не були надані суду у встановленому законом порядку, а поважних причин неподання таких доказів позивачем ненаведені. З матеріалів справи вбачається, що 02 березня 2020 року ОСОБА_1 поштою на адресу суду першої інстанції направила клопотання про розподіл судових витрат, понесених на надання правничої (правової) допомоги у сумі 18 128 грн. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У статті 133 ЦПК України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1 - 2 статті 133 ЦПК України). Згідно з положенням пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При ухвалені 14 лютого 2020 року рішення, судом першої інстанції розподіл судових витрат - на професійну правничу допомогу - не був вирішений. Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, законом передбачені імперативні вимоги щодо строків подання доказів на підтвердження здійснених учасником справи судових витрат (до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів) та наслідки пропуску таких строків у вигляді залишення заяви без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області ухвалене 14 лютого 2020 року, а заяву про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 подано 02 березня 2020 року. На підтвердження понесених за час розгляду справи витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 долучила розрахунок вартості послуг правничої (правової) допомоги від 19 лютого 2020 року, акт прийому-передачі послуг правничої правової допомоги від 19 лютого 2020 року та квитанції до прибуткових касових ордерів від 20 січня 2020 року б/н на суму 12 086 грн. 50 коп. та від 19 лютого 2020 року б/н на суму 6 043 грн. 25 коп. (а.с. 128-131). До позовної заяви ОСОБА_1 додавала ксерокопії ордеру серії МК № 8522 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Чередніченко І.Б. (а.с. 26-27). В процесі судового розгляду представником ОСОБА_1 адвокатом Чередніченко І.Б. були надані договір про надання правової допомоги від 18 липня 2019 року та розрахунок вартості послуг, акт прийому передачі послуг правничої правової допомоги від 20 січня 2020 року (а.с.108-111). При цьому доказів, що підтверджують факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу, їх розміру, до ухвалення рішення стороною позивача не надано. Як встановлено судом до ухвалення рішення по справі представником позивача адвокатом Чередніченко І.Б. було усно заявлено про наявність таких доказів та їх надання суду у передбаченому законом порядку після ухвалення рішення. Зазначене свідчить про те, що заяву про ухвалення по справі додаткового рішення та докази витрат на правничу допомогу подані позивачкою вже після ухвалення рішення у цій справі і після закінчення п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, останнім днем якого з урахуванням положень статей 123, 124 ЦПК України щодо обчислення процесуальних строків та початку їх перебігу, було 19 лютого 2020 року включно. Враховуючи порушення порядку та строків для подання відповідних доказів, можна стверджувати, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду поданих документів, а саме квитанції до прибуткових касових ордерів від 20 січня 2020 року б/н на суму 12 086 грн. 50 коп. та від 19 лютого 2020 року б/н на суму 6 043 грн. 25 коп. За такого колегія суддів вважає та погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка пропустила строк для подання доказів понесених витрат. При цьому у своїй заяві датованій 19 лютого 2020 року, що надіслане поштою лише 02 березня 2020 року позивачка не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску. Разом з тим, колегія суддів вважає, що заяву позивачки слід було залишити без розгляду, а не відмовити у її задоволені, оскільки докази на підтвердження витрат на правничу допомогу були надані ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а за наслідками її розгляду така заява залишається без розгляду. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не звернув уваги на вищевикладені положення цивільно-процесуального законодавства та припустився помилки, відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 . За такого, ухвала суду на підставі ст. 377 ЦПК України підлягає скасуванню, оскільки суд порушив порядок, встановлений для вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення, тому заява ОСОБА_1 щодо судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу підлягає залишенню без розгляду. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки у задоволенні апеляційних скарг по суті спору відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 377, 381-384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення та апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 лютого 2020 року залишити без змін. Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2020 року скасувати, а заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат, понесених на надання правничої (правової) допомоги залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 01 червня 2020 року.