Постанова 4812 № 490/10878/18

01.06.20 22-ц/812/726/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/10878/18 Номер провадження: 22-ц/812/726/20 Постанова Іменем України 01 червня 2020 року м. Миколаїв Справа № 490/10878/18 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Гавор В.Б., за участю: представника відповідача - Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області - Руснакової Т.А., представника відповідача - Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції - Паламарчук Н.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А. в приміщенні того ж суду, повний текст рішення складено 04 лютого 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями Управлінням патрульної поліції Миколаївської області, встановив: У грудні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому просив стягнути з Головного Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області з рахунку Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області кошти у сумі 20 000 грн. на його користь, в якості компенсації за завдану шкоду, яка складається з: 3 000 грн. та 4 000 грн. витрат на винаймання іншого транспортного засобу, 3 500 грн. упущеної вигоди, 864 грн. платежу за послуги спеціального майданчику, а також 9 000 грн. моральної шкоди. Позов обґрунтовував тим, що 15 листопада 2018 року поліцейським інспектором 1 роти 1 взводу 3 батальйону Патрульної поліції Миколаївської області молодшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 безпідставно було затримано, під керуванням позивача, та поставлено на спеціальний майданчик належний на праві власності іншій особі автомобіль марки «MERSEDES-BENZ 211CDI», д/н НОМЕР_1 з вантажем на велику суму. Під час затримання, на його прохання, поліцейським не було складено протокол та акт опису вантажу автомобіля, а також не пояснена причина затримання. 20 листопада 2018 року на звернення до УПП Миколаївської області про повернення автомобіля, складення акту огляду та надання ксерокопії рапорту на затримання транспортного засобу, керівництвом було надано лист, яким підтверджено незаконність дій поліцейського ОСОБА_4 . Під час отримання автомобіля зі спеціального майданчика ним того ж дня було сплачено на рахунок ДП МВС України «Інформ-ресурси» кошти у розмірі 864 грн. Посилаючись на викладене та те, що непромірними діями поліцейського інспектора завдано реальних збитків та моральну шкоду, позивач на підставі статей 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, статей 8, 55, 56 Конституції України, з урахуванням розрахунку шкоди доданого до позову, просив задовольнити позов. У відзиві на позовну заяву Головне Управління Національної поліції в Миколаївській області, заперечуючи проти позову, посилалося на те, що управління є неналежним відповідачем у справі. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2019 до участі у справі в якості співвідповідача залучено Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (а.с.81-82). У відзиві на позовну заяву Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції заперечувало проти задоволення позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю у заявлений спосіб. В письмових поясненнях Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, заперечуючи проти позову посилалось на його безпідставність. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 864 грн. матеріальної шкоди та 1 000 грн. компенсації моральної шкоди, завданих неправомірними діями працівника Управління патрульної поліції Миколаївської області Департаменту патрульної поліції. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій працівника Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, окрім сплати позивачем коштів за зберігання автомобіля на спецмайданчику у розмірі 864 грн., є недоведеними. Розмір компенсації відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із затриманням автомобіля, перериванням поїздки, вимушеним витрачанням часу та коштів для повернення неправомірно затриманого автомобіля, суд вважав за справедливим та достатнім у 1 000 грн. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ГУ ДК України Миколаївської області з рахунку Управління патрульної поліції Миколаївської області Департаменту патрульної поліції кошти в сумі 20 000 грн. на його користь, в якості компенсації за завдану шкоду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив приписи ст. 212 ЦПК України відмовивши у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції. Визначена судом компенсація моральної шкоди у 1 000 грн., не відповідає критеріям розумності та справедливості. Судом не були оцінені аргументи позивача та не було дотримано справедливого балансу між сторонам та неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. У відзиві на апеляційну скаргу, Департамент патрульної поліції просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, з підстав необґрунтованості її доводів. Відзиву на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подано. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що згідно Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, складеного 15 листопада 2018 року поліцейським 1 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Миколаївській області молодшим лейтенантом поліції ОСОБА_4., належний на праві власності ОСОБА_5 автомобіль фургон малотоннажний вантажний марки «MERSEDES-BENZ 211CDI», д/н НОМЕР_1 , на якому водієм ОСОБА_1 здійснювалося перевезення вантажу було затримано по АДРЕСА_1 та доставлено на спеціальний майданчик за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове (а.с.7-10). 20 листопада 2018 року власник автомобіля ОСОБА_5 звернувся до Патрульної поліції Миколаївської області про повернення належного йому автомобіля, а також просив скласти акт огляду, додати фото ТЗ і перелік речей, які перебувають у ньому (а.с.13). В цей же день, Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції в Миколаївській області звернулося з листом на адресу Директора Південної міжрегіональної філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси», в якому повідомило, що Южненським міським судом Одеської області накладено арешт на транспортний засіб марки «MERSEDES-BENZ 211CDI», д/н НОМЕР_1 , в розшук із затриманням та доставленням на спеціальний майданчик цей транспортний засіб не оголошувався, у зв`язку з чим просили повернути авто власнику чи водію (а.с.14). 20 листопада 2018 року вказаний автомобіль було повернуто та водієм ОСОБА_1 за зберігання транспортного засобу було сплачено 864 грн. (а.с.16). 17 грудня 2018 року на адресу власника транспортного засобу ОСОБА_5 керівництвом Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Миколаївській області було надіслано лист в якому зазначено про проведення службового розслідування за фактом безпідставного затримання та доставлення на спеціальний майданчик вказаного автомобіля молодшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 , а також про те, що викладені у скарзі факти знайшли своє підтвердження та до молодшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення (а.с.34). Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні умови відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Вони характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Завдана цими органами шкода, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, у визначених цією нормою випадках, який не є вичерпним, оскільки пункт 3 передбачає, що її відшкодування можливе за наявності інших випадків, передбачених законом. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Правовий висновок про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №242/4741/16-ц, провадження №14-515цс19). Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю службової особи органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності службової особи, є як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду), що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб Департаменту патрульної поліції, інші докази. Аналізуючи вищезазначені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підставою для відшкодування моральної шкоди є протиправна дія інспектора взводу № 1 роти №1 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_4., яка, відповідно до наведених вище правових норм, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача, тому до даних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1174 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов правильних висновків, вважаючи доведеним позивачем факт наявності моральної шкоди, що полягає, як зазначено в позові, у моральних переживаннях у зв`язку із затриманням автомобіля, перериванням поїздки, вимушеним витрачанням часу та коштів для повернення неправомірно затриманого автомобіля. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди у 1 000 грн., суд першої інстанції відповідно до положень статей 23, 1167 ЦК України вірно виходив із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності, врахувавши, як ці критерії, так і обставини, яким позивач обґрунтовував заподіяння моральної шкоди, зокрема пов`язані із затриманням автомобіля, перериванням поїздки, вимушеним витрачанням часу та коштів для повернення затриманого автомобіля, тривалість неправомірної дії та повернення транспортного засобу в день звернення власника автомобіля 20 листопада 2018 року із відповідною заявою. Рішення суду в частині відшкодування коштів за зберігання автомобіля на спецмайданчику у розмірі 864 грн. учасниками справи не оскаржувалось, тому відповідно до приписів частини першої статті 367 ЦПК України в цій частині не перевірялось. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 000 грн. та 4 000 грн. витрат на винаймання іншого транспортного засобу, 3 500 грн. упущеної вигоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність даних позовних вимог. Позивачем не надано доказів, що відповідають вимогам статей 77-80 ЦПК України, на підтвердження зазначених витрат на винаймання іншого транспортного засобу та реальної можливості отримати дохід у вказаному розмірі та його неотримання у зв`язку з неправомірними діями (бездіяльністю) винної особи; клопотання про витребування відповідних доказів судом позивачем не заявлені. При цьому колегія суддів погоджується з посиланнями позивача в апеляційній скарзі на не дотримання районним судом процедури участі його представника у судовому засіданні 25 жовтня 2019 року в режимі відео конференції, що передбачено нормами ст. 212 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять дані про відсутність у суді відповідної технічної можливості на день та час призначення судового засідання. Проте, ці порушення не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки справу судом розглянуто за відсутності позивача, на підставі поданого ним 11 січня 2020 року клопотання про розгляд справи (судове засідання призначено на 29 січня 2020 року) за його відсутності. Отже, позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду. Крім того, суд першої інстанції при розгляді спору врахував доводи позивача викладені в позові та відповідні докази, надані на їх підтвердження. В апеляційному суді позивачу надана можливість надати пояснення щодо своїх доводів позову. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення апеляційний суд не вбачає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 01 червня 2020 року.