Постанова 4804 № 235/6743/18

Єдиний унікальний номер 235/6743/18 Номер провадження 22-ц/804/1049/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді доповідача Мірути О.А., суддів: Космачевської Т.В., Агєєва О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» по цивільній справі № 235/6743/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 січня 2020 року у складі судді Назаренко Г.В., повний текст рішення виготовлений 14 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У жовтні 2018 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що згідно укладеного договору б/н від 19 січня 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 31 липня 2018 року має заборгованість в розмірі 195648, 56 гривень, яка складається з наступного: 5978, 22 гривень - заборгованість за кредитом; 184870, 34 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4800 гривень - заборгованість за пенею та комісією. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 січня 2009 року у розмірі утворилась заборгованість в сумі 195 648, 56 грн., яка складається з наступного: 5 978, 22 грн. - заборгованість за кредитом, 184 870, 34 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією та судові витрати. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором відмовлено зі спливом позовної давності. Судове рішення мотивоване тим, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення боргу за даним договором, про застосування якого заявлено відповідачем. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційний скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо строку дії платіжної картки, визначеного у договорі порядку погашення кредиту та строку внесення останнього платежу, та помилково дійшов висновку про пропуск банком строку позовної давності, не врахувавши початку його перебігу, як щодо місячних платежів, так і щодо повернення кредиту у повному обсязі. Порушення норм процесуального права вбачає в тому, що судом при виборі та застосуванні відповідних норм права до спірних правовідносин не було враховано правових висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважають вказане рішення суду незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, помилково дійшов висновку, що банком пропущено строки позовної давності. Звертають увагу, що відповідач під час підписання анкети - заяви ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування, а тому вважають, що відповідач приєднався до запропонованої банком пропозиції. Тобто, сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх істотних умов договору, у тому числі щодо відсотків, пені та штрафів. Разом з тим, у Заяві позичальника зазначено, базова відсоткова ставка за користування кредитом 3 %, тип кредитної карти «Універсальна, 30 днів», початкова сума кредитного ліміту (0 грн.), валюта кредиту тощо. Звертають увагу суду, що позивач разом з анкетою - заявою надав до суду першої інстанції копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Особисто підписану відповідачем, в якій зазначено базова відсоткова ставка за користуванням кредитом 3%. Крім того, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в порушення положень ст. ст. 263 - 264 ЦПК України, належним чином не перевірив доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявними у справі доказам, зокрема, умовам договору щодо його дії, не перевірив належним чином строку дії кредитної картки. Згідно з довідкою про клієнта видані за договором основною карткою за договором є картка за № НОМЕР_1 , яка надана клієнту у 2010 році, зі строком дії до 10/14. В подальшому карта була перевипущена та 29.10.2014 року відповідачу надана картка за № НОМЕР_2 , зі строком дії до 06/18, тобто до 30 червня 2018 року. Тому, враховуюче викладене та керуючись правовою позицією Верховного Суду, на думку позивача перебіг позовної давності щодо поверення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього місяця дії картки, тобто з 30 червня 2018 року, банком подано позовну заяву до суду у 2018 році, тобто в межах строку позовної давності. Вищевказані обставини та факти судом не досліджені й залишені поза увагою. Також суд не з`ясував строк дії картки та прийшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку. З урахуванням викладеного, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Згідно укладеного договору б/н від 19 січня 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 31 липня 2018 року утворилась заборгованість в сумі 195 648,56 грн, яка складається з наступного: 5 978,22 грн. - заборгованість за кредитом, 184 870,34 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Однак законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача кредит на загальну суму 115 872,44 грн., з яких 5 978,34 грн. - заборгованість за кредитом; 109 894, 22 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 19.01.2009 року по 30.12.2017 року. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 115 872, 44 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором послався на вимоги статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Крім того, суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Позивачем, згідно розрахунку заборгованості останній платіж було здійснено 30 жовтня 2015 року. Зазначені висновки суду знаходяться у відповідності до висновків, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18). Умови, які визначають позовну давність тривалістю 5 років, не містять підпису відповідача, а у заяві останнього не зафіксована домовленість сторін про збільшення позовної давності. На думку суду першої інстанції, сторони за взаємною згодою не збільшували позовну давність до 5 років. Висновок суду знаходиться у відповідності до висновків, що містяться постановах Верховного Суду України у справах № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та № 6-1926цс15 від 4 листопада 2015 року. Згідно з позицією Верховного Суду України щодо застосування статті 259 ЦК України, висловленою у цих справах, Умови, пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо Умови не містять підпису позичальника. Крім того, відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву від 19 січня 2009 року, а також те, що Умови містили збільшену позовну давність на момент підписання вказаної заяви, або що у подальшому Умови, зокрема щодо збільшення позовної давності, не змінювались. Крім того, у зазначеній заяві позичальника немає домовленості сторін щодо збільшення позовної давності. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з наступних підстав. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернені, а відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником зобов`язання визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Аналогічний висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Таким чином, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у відмові задоволення позовних вимог банку у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 19 січня 2009 року, представленого суду першої інстанції, заборгованість боржника по процентам станом на 31 липня 2018 року становила 184870, 34 грн., виходячи з процентної ставки за кредитом, яка змінювалася протягом строку дії договору з 36,00% до 43,20%. При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про те, що умови кредитного договору є обов`язковими для учасників такого договору. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. З урахуванням цих положень, колегія суддів вважає, що боржник ОСОБА_1 повинна була діяти добросовісно у договірних відносинах і, користуючись кредитними коштами повинна була оплачувати проценти, узгоджені з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки зі справи вбачається, що при пред`явленні позову банк подав суду розрахунок заборгованості, анкету-заяву, з яких убачається, що ОСОБА_1 у січні 2009 року отримала за її заявою кредитну картку за № НОМЕР_3 , зі строком дії до 01/10. В подальшому карта неонаразово перевипущена та 24.12.2013 року їй надана картка за № НОМЕР_4 , зі строком дії до 09/17, тобто до 30 вересня 2017 року, регулярно користувалася карткою, знімала кошти через термінали самообслуговування, здійснювала інші операції, у тому числі, погашала кредит. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 19 січня 2009 року процентна ставка зазначена у сумі 3%, а також зі змісту довідки про умови кредитування 30 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем, базова процентна ставка в місяць становить 3 %, тобто 36,00% річних. Тому, апеляційний суд вважає, що позивачем не правомірно підвищив розмір процентної ставки до 43,20% річних, які банк обґрунтовує посиланням на Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на таке. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за кредитним договором. Отже, при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку 36,00% річних. Визначаючи період за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного. Позивачем зазначено, що відповідачу було видано кредитну картку № № НОМЕР_3 , зі строком дії до 01/10. В подальшому карта неонаразово перевипущена та 24.12.2013 року йому надана картка за № НОМЕР_4 , зі строком дії до 09/17, тобто до 30 вересня 2017 року, вказана обставина відповідачем не спростована. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин, апеляційний вважає, що розмір заборгованості за процентами за період з 01 квітня 2015 року року по 30 вересня 2017 року має бути 36 % річних, виходячи з узгодженої сторонами базової процентної ставки. Так, відповідно до наданого банком розрахунку кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 01 квітня 2015 року року по 30 вересня 2017 року становить 941 день. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідачки заборгованість за процентами, виходячи із узгодженої сторонами базової процентної ставки 36 % річних з 01 квітня 2015 року року по 30 вересня 2017 року. Отже, розмір заборгованості за процентами за вказаний період становить 5 444, 36 грн (5785, 72 х 36 %) : 360) х 941 дні. Таким чином розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом складає 11 021, 78 грн. (5577, 42 + 5444, 36). Тому саме ця сума відсотків за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З матеріалів справи слідує, що 19 січня 2009 року ОСОБА_1 підписала Заяву, зі змісту якої слідує, що ним отримано кредитну картку № НОМЕР_3 . Сума кредитного ліміту становить 250 гривень; базова відсоткова ставка : 3 % тип кредитної карти «Універсальна. 30 днів. Початкова сума кредитного ліміту, (0 грн.); валюта кредиту, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с.9) 19 січня 2009 року ОСОБА_1 також підписала довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 30 днів», згідно якої базові відсоткова ставка в місяць становить 3%; розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості (а.с.10) За таких обставин, колегія вважає, що позивачем надані підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу умови оплати процентів за користування кредитними коштами, а тому, документи, які наявні в матеріалах даної справи та містить підпис відповідача, можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 січня 2019 року шляхом підписання заяви-анкети. Крім того відповідно до довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка є належним та допустимим доказом, в розумінні вимог ЦПК України, даних по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , протягом дії договору останньому були надані кредитні картки: за № НОМЕР_3 , зі строком дії до 01/10. В подальшому карта неонаразово перевипущена та 24.12.2013 року йому надана картка за № НОМЕР_4 ,зі строком дії до 09/17. (а.с.113, Т.2 ). Обставини щодо укладення кредитного договору та отримання кредитної картки відповідачем не спростовуються, та підтверджуються паспортними даними, які ОСОБА_1 особисто засвідчувала при укладанні договору, випискою по картковому рахунку. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14 цс 14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом користування кредитними коштами є виписка по рахунку, яка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Мінюсту від 12 квітня 2012 року № 578/5. Згідно з п.5.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою НБУ від 18 червня 2003 № 254, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2003 року за № 559/7880, особові рахунки та виписки з них є регістрами, які Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (п.5.1. цього Положення). Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджений виписками по особовим рахункам, в яких міститься повна інформація про рух коштів на рахунках, відображення всіх операцій за кредитними договорами за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей за договором. Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що відповідно довідки наданої позивачем від 04.12.2018 року вбачаться, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 19.01.2009 року, отримала картки № НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 остання з них мала термін дії до 09.2017 року.(а.с.113, Т.1). Крім того, на підтвердження продовження користування послугами банку з користування кредитними коштами після закінчення строку дії кредитної картки № НОМЕР_3 , отриманої за Заявою б/н від 19 січня 2009 року, позивачем надано виписку по рахунку відповідача ОСОБА_1 з якої вбачається, що відповідач активно користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення кредитної заборгованості про факт отримання кредитної картки № НОМЕР_4 (строк дії до 09.2017 року) також свідчить виписка по рахунку клієнта, а також вбачаться, що відповідач користувалась вказаною карткою, знімала кошти з банкоматів, здійснювала оплату в магазинах, та останній платіж на погашення заборгованості карткою проведено у 2015 році у розмірі 200 грн., а саме 30 жовтня 2015 року.(а.с.8, Т.1). З вказаної виписки вбачається, що відповідачем протягом часу з 19.01.2009 року по 30.10.2015 року - було проведено погашення заборгованості у сумі 200 гривень (а.с. Т.1) та остання активно користувалася кредитними коштами та здійснювала регулярне погашення кредитної заборгованості за картками № НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_4 в календарній послідовності їх видачі. Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави вважати, що при зверненні позивача до суду з позовом до суду першої інстанції 30 жовтня 2018 року за наявності перевипуску кредитних карток зі строком дії останньої перевипущеної картки № НОМЕР_4 - до останнього дня 09.2017 року та здійснення відповідачем погашення заборгованості 30 жовтня 2015 року на суму 200 гривень, банком пропущено строк позовної давності, а тому, враховуючи приписи статті 257 ЦК України, позивач не пропустив строк для пред`явлення вимог щодо стягнення кредитної заборгованості. Оскільки судом першої інстанції не вірно застосовано строк позовної давності до спірних правовідносин, на користь позивача підлягає стягненню тіло кредиту. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача також заборгованість за тілом кредиту сумі 5978, 22 грн. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи апеляційний суд визнає безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладених обставин справи рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором № б/н від 19 січня 2009 року у розмірі 5978, 22 грн. та відсотків за користування кредитом у сумі 11 021, 78 грн. В задоволенні решти вимог банку належить відмовити. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу позову в сумі 258, 51 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), із розрахунку: 17 000 грн. - розмір задоволених вимог (тіло кредиту в сумі 5978, 22 грн. + заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 11021, 78 грн.) помножений на 2643 грн. - розмір судового збору, що позивач оплатив при поданні позову, поділений на 115872, 44 грн. - розмір заявлених позовних вимог = 258, 51 грн. Судовий збір за подачу апеляційної скарги був сплачений в розмірі 2 643 грн., виходячи з розрахунку: 1 762 грн. х 150 % (а.с. 20). З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 387, 76 грн., виходячи з розрахунку: 1). 17 000 грн. (розмір задоволених вимог за апеляційною скаргою) х 100 / 115 872, 44 грн. (розмір заявлених вимог за апеляційною скаргою) х 2 643 грн. / 100 = 387; 76 грн. 2) з відповідача на користь позивача підлягає частковому відшкодуванню судовий збір за подачу позову в сумі 258, 51 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), із розрахунку: 17 000 грн. - розмір задоволених вимог (тіло кредиту в сумі 5978, 22 грн. + заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 11021, 78 грн.) помножений на 2643 грн. - розмір судового збору, що позивач оплатив при поданні позову, поділений на 115872, 44 грн. - розмір заявлених позовних вимог = 258, 51 грн. Враховуючи, що з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 258, 51 грн., у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у сумі 387,76 грн. Керуючись статтями 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 19 січня 2009 року, з яких: тіло кредиту - 5 978, 22 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) гривень 22 копійки та відсотки за користування кредитом - 11 021, 78 (одинадцять тисяч двадцять одна) гривня 78 копійок. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати, а саме судовий збір у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 258, 51 (двісті п`ятдесят вісім) гривень 51 копійка. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору, у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції у сумі 387,76 (триста вісімдесят сім) 76 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Мірута О.А. Агєєв О.В. Космачевська Т.В.