Постанова 4813 № 494/626/18

Номер провадження: 22-ц/813/6321/19 Номер справи місцевого суду: 494/626/18 Головуючий у першій інстанції Дєтков О. Я. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.12.2019 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Ващенко Л.Г. суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря - Маслова Р.Ю. розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 квітня 2019 року (одноособово суддя Дєтков О.Я.) у цивільній справі за позовом акціонерного товариства (колишнє публічне акціонерне товариство) Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі-Банк) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 76 748,69 гривень. Позов обґрунтовано наступним. 13.04.2009 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 3 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у розмірі, визначеному договором. У заяві про укладення кредитного договору від 13.04.2009 року відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг, "Правилами користування платіжною карткою", "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ними договір. Договором та зазначеними Правилами передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитним лімітом, сплати нарахованих за період користування кредитом відсотків, за перевитрати платіжного ліміту, комісії за користування кредитом та інших витрат. Посилаючись на те, що відповідачка належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 31.03.2018 року має заборгованість у розмірі 76 748,69 гривень, з яких: 1 805,84 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 67 211,19 гривень - заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 3 600,77 гривень - заборгованість за пенею та комісією, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 3 630,89 гривень - штраф (процентна складова), позивач просив позов задовольнити. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 24.04.2019 року позов Банка задоволений, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Банка заборгованість у розмірі 76 748,69 гривень і судовий збір у розмірі 1 762 гривень. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 24.04.2019 року і подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає: Суд безпідставно не взяв до уваги та не надав належну правову оцінку письмовим поясненням відповідача, в яких наведені правові норми, відповідно до яких суд повинен був врахувати їх і відмовити Банку у задоволення позовних вимог. Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє у межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платіж починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредит повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 І України), а не закінченням строку дії договору. З цього приводу є правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-14цс14 від 19.03.2014 року. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Банк звернувся до суду із позовом лише 05.05.2018 року, тобто за спливом позовної давності. Відповідачка, підписуючи Анкету-заяву, не є ознайомлена з Умовами та Правилами банківського обслуговування, не дивлячись на відповідне твердження в самій Анкеті. Самі ж Умови також викликають багато запитань. Верховний Суд України у Постанові від 22.03.2017 р. у справі № 6-2320цс16 вказав, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам і тарифами складає між сторонами кредитно- заставний договір. Натомість, зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Важливість зазначеного документу полягає в тому, що банк посилається на Умови як на такі, в яких зазначені істотні умови кредитного договору, зокрема, відсоткова ставка. Однак, на практиці стикнувся із ситуацією, коли відсоткова ставка в розмірі 30 % не була зазначена в жодному документі, наявному в матеріалах справи, на що суди двох інстанцій не звернули уваги. Підписаною з боку позичальника є лише Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, однак остання не містить істотних умов кредитного договору, з огляду на що надання судами кваліфікації правовідносинам як кредитним є незаконним та таким, що порушує норми матеріального права. Відповідно до Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2017 р. по справі № 666/5737/15-ц, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Банку не може бути доказом укладення спірного кредитного договору. За відсутності кредитного договору від 14 серпня 2013 року, позовні вимоги про стягнення за ним заборгованості є безпідставними та задоволенню не підлягають. При наданні карткових кредитів Банк також не дотримується вимог, які встановлені постановою Правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Остання покладає на банк обов`язок стосовно надання споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту. В цьому вбачається порушення прав споживача, які передбачені відповідним законом «Про захист прав споживачів». (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) Представник Банка у відзиві на скаргу зазначив: Рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до укладеного договору б/н від 13.04.2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Карткові рахунки відкривалися на ім`я Відповідача, перевипускались: , картка НОМЕР_1 зі строком дії до 08/15, картка НОМЕР_2 зі строком дії до 11/12. Зазначені обставини підтверджуються кольоровим фото відповідачки щодо отримання картки «Універсальна» відповідачкою особисто. Верховний суд України неодноразово висловлювався відносно строку виконання зобов`язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14 та 18.06.2014 року у справі №6-61цс14, а саме: «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі сплином останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору." Строк дії картки встановлено до 08/15 (31.08.2015 року) року, що підтверджується довідкою, отже строк позовної давності для стягнення всієї суми заборгованості за кредитом повинен відраховуватися саме від цієї дати. Банк звернувся із позовом в суд у травні 2018 року, тобто в межах строку позовної давності, що відраховується від граничного строку дії картки (строку дії кредитного договору). Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, п. 1.1.2.1.17, закриття рахунку картки не спричиняє припинення обов`язку клієнта погасити перед Банком заборгованості, включаючи заборгованість із комісій. В матеріалах справи наявна копія заяви клієнта (додаток 4 до позову), розділом «БАНКОВСКИЕ УСЛУГИ» якої сторони домовилися про платність наданого Банком кредиту та встановили процентну ставку у розмірі 2,5% на місяць на залишок заборгованості. Виписку за рахунком Банк вважає належним доказом видачі кредиту з огляду на таке: кредит був отриманий у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Нормативне регулювання в Україні правовідносин із використанням спеціальних платіжних засобів - платіжних карт, регулюється, зокрема, наступними правовими актами : Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" , Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України «Про електронний цифровий підпис», постановою НБУ № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», іншими законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України. Про розмір процентів за користування кредитом сторони домовилися у заяві, що є додатком 4 до позову - у розмірі 2,5% на місяць (30% річних). З розрахунку заборгованості чітко вбачається, що відповідачка активно користувалася кредитними коштами на умовах платності з 2009 року: сплачувала заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»), вчасно вносила погашення, майже не допускала прострочок, щомісячно в установлені терміни проводила мінімальні погашення, безперервною проблемна заборгованість у відповідачки стала тільки у грудні 2013 року. З вересня 2014 року ПриватБанк підвищив процентну ставку за користування кредитними коштами до 34,8 % річних. З квітня 2015 року - до 43,2% річних. До липня 2015 року Відповідачка продовжувала погашати кредит, вносила чергові платежі, що підтверджується виписками за картковими рахунками та розрахунком заборгованості. Банком двічі піднімався розмір щомісячних процентів за користування коштами: у вересні 2014 року та у квітні 2015 року до 34,8 та 43,2% відповідно, відповідачка прийняла таку пропозицію Банка і добровільно проводила погашення у запропонованих Банком розмірах, що Банк вважає прийняттям пропозиції у розумінні ст. 642 ЦК України. Оскільки, Банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, між Банком і відповідачем укладено договір, який ніким не оспорений, є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідачки. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. 13.04.2009 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідного до якого ОСОБА_1 підписала Анкету-Заяву №б/н від 13.04.2009 року року, відповідно до якої отримала кредит у розмірі 3 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.9). Банк виконав вимоги укладеного між сторонами кредитного договору та надав відповідачці кредитні кошти, визначені зобов`язанням від 13.04.2009 року, що не спростовано відповідачкою. Відповідачка свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів Банку належним чином не виконала, протягом тривалого часу не здійснює погашення кредиту, внаслідок чого у позичальника перед Банком утворилась прострочена заборгованість за кредитом, зокрема за тілом кредиту у розмірі 1 805,84 гривень (а.с.6-7 зворот). У зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань, станом 31.03.2018 року має місце заборгованість у розмірі 76 748,69 гривень, з яких: 1 805,84 гривень - заборгованості за тілом кредиту; 67 211,19 гривень - заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 3 600,77 гривень - заборгованість за пенею та комісією, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 3 630,89 гривень - штраф (процентна складова), а.с. 6-7 зворот. Судом апеляційної інстанції досліджено витяг з єдиної клієнтської бази Банка і виписка по особистому рахунку відповідачки (а.с.115-120). Між сторонами виникли правовідносини із кредитних зобов`язань, які регулюються нормами ЦК України. (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позов є обґрунтованим та доведеним у повному обсязі (а.с. 81-83). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Звертаючись із позовом, Банк просив стягнути, як кредит (суму, яку позичальник фактично отримала у позику), так і складові його повної вартості: заборгованість по відсоткам, пеню та штрафи. Вимоги Банка про стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 1 805,84 гривень є обґрунтованими та доведеними. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), ст. 207 ч.ч.1,2 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. ст. 626 ч.1, 628 ч.1, 638 ч.1 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ч.1 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1054 ч.1, ст.1055 ч.ч.1,2 ЦК України). Позов Банка в частині стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 1 805,84, є обґрунтованим і доведеним, оскільки 13.04.2009 року ОСОБА_1 отримала у позику в установі Банка грошові кошти в розмірі 3 000 гривень, частково повернула їх, а заборгованість у розмірі 1 805,84 гривень, у добровільному порядку не повертає. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальними правилами перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності пов`язаний з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між Банком та ОСОБА_1 укладено 13.04.2009 року (а.с.9-9 зворот). Відповідно до довідки Банка, відповідачка двічі отримувала картку, зокрема за карткою НОМЕР_1 , строк дії останньої спливав 08/15(а.с. 115). З огляду на викладене та з урахуванням наведених обставин і факту пред`явлення Банком позову 11.05.2018 року, тобто в межах позовної давності з часу закінчення строку дії картки (серпень 2015 року), строк позовної давності Банком не пропущений, Банк вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення заборгованості за кредитним договором. Зважаючи на викладене, позов Банка про стягнення з відповідачки на користь Банка фактично не повернутих нею грошових коштів по кредиту у розмірі 1 805,84 гривень підлягає задоволенню судом апеляційної інстанції. Вимоги Банка про стягнення процентів і неустойки задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 633 ч. 1, 634 ч.1 ЦК України). Умови застосування конструкції договору приєднання розробляє підприємець, у даному випадку Банк. Разом з тим, умови договорів приєднання розроблені Банком повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг Банка) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. ст. 1048 ч.1, 1049 ч.1 ЦК України). З огляду на викладене, слід дійти висновку, що у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк просив стягнути, як кредит, так і складові його повної вартості: заборгованість по відсоткам, комісію, пеню та штрафи. Заява позичальника від 13.04.2009 року не зазначає процентну ставку по кредиту, не містить умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с. 8-8 зворот). Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, Банк, крім розрахунку заборгованості за договором (а.с. 6-9), посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини кредитного договору (а.с.9-15 ). Матеріали справи не містять належних доказів того, що саме із зазначеним Витягом з Тарифів та Витягом з Умов позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов, а також, що вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. До правовідносин сторін не може бути застосована ч.1 ст. 634 ЦК України стосовно того, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних нормах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ неодноразово змінювались самим Банком, зокрема, в період з квітня 2009 року і по травень 2018 року, тобто Банк мав можливість додати до позовної заяви Витяг з тарифів та Витяг з Умов у будь-якій редакції, у тому числі, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Сама по собі роздруківка із сайту Банка не може бути належним доказом підтвердження вказаних обставин, оскільки зазначений доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (Банка), яка у будь-який час може вносити і вносить відповідні зміни щодо умов та правил споживчого кредитування. Так, Банк, звертаючись із позовом, просив стягнути із позичальника, як кредит (суму, яку позичальник фактично отримав у позику), так і складові його повної вартості: заборгованість по відсоткам, пеню та штрафи. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 549 ч.1, ст. 551 ч.1 ЦК України). Обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі розмір і порядок нарахування пені та штрафів, крім розрахунку заборгованості за договором (а.с.5-8), Банк також посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини кредитного договору, однак матеріали справи не містять належних доказів того, що позичальник ОСОБА_2 ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету, а також, що вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, містили умови, зокрема щодо сплати неустойки (пені, штрафів), зокрема, в документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч.6 ЦПК України). Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень. Зважаючи на те, що відсутні докази на підтвердження того, що Банк запропонував позичальнику конкретні Умови та Привала банківських послуг, Анкета-Заява не зазначає домовленості сторін про сплату процентів, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть доводи про укладення стандартної (типової) форми договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов не правильного висновку задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів і неустойки у вигляді пені та штрафів. Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачці. За таких обставин, рішення суду першої інстанції у частині стягнення процентів, неустойки у вигляді пені та штрафів за користування кредитними коштами і комісії за обслуговування кредиту підлягає скасуванню. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника відповідачки у скарзі про те, що: Банк звернувся до суду лише 05.05.2018 року, тобто за спливом строку позовної давності - не заслуговують на увагу, оскільки зматеріалів справи вбачається, що відповідачка отримала перевипущену кредитну картку зі строком дії до серпня 2015 року (а.с.115). За загальними правилами перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З огляду на те, що строк дії картки до серпня 2015 року, із позовом Банк звернувся в суд у травній 2018 року, позов Банком пред`явленинй у межах трирічного строку позовної давності, у зв`язку з чим Банк вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення отриманої суми кредитних коштів, з врахуванням повернутої суми кредитних коштів. Доводи і аргументи представника відповідачки у скарзі щодо необґрунтованості стягнення процентів, неустойки у вигляді пені та штрафів і комісії за обслуговування кредиту, прийняті до уваги колегіє суддів і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Позовні вимоги Банка в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 1 805,84 гривень є обґрунтованими, а тому порушене право Банка в цій частині підлягає захисту судом апеляційної інстанції, в іншій частині вимоги є недоведеними і задоволенню не підлягають. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що резолютивна частина рішення суду не зазначає складових суми заборгованості, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення заборгованості по процентам, неустойці та комісії, висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, суд неправильно застосував - ст. ст. 626 ч.1, 628 ч.1, 634 ч. ч.1,2, 638 ч.1 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). За подачу позовної заяви до суду першої інстанції Банк сплатив судовий збір у розмірі 1 762 гривень (1,5 % ціни позову, але не менше 1 762 гривень), тобто мінімальний розмір судового збору. Позовні вимоги Банка в частині підлягають задоволенню, тому з відповідачки на користь Банка слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 762 гривень. Судові витрати ОСОБА_1 ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 643 гривень (1 762х150%, а.с.98) відшкодуванню не підлягають, оскільки позов Банка про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню. VI. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 квітня 2019 року - скасувати. Позов акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІІН НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором станом на 31.03.2018 року у розмірі 1 805,84 гривень (заборгованість за кредитом) і судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 762 гривень. Відмовити акціонерному товариству «Комерційний банк «ПриватБанк» у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам, пенею і штрафами. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і, відповідно до ст. 389 ч.3 п.2 ЦПК України, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 02.01.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова