Постанова 4801 № 152/176/21

Справа № 152/176/21 Провадження № 22-ц/801/1043/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Мельник А. Г. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2021 рокуСправа № 152/176/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 березня 2021 року, ухвалене суддею Шаргородського районного суду Вінницької області Мельник А.Г., ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , маючи на меті отримати банківські послуги, підписав відповідну заяву від 02.10.2012. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 10000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.2.3, п. 2.1. 2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Отже, між сторонами укладений договір, за яким у них виникли обов`язки: у кредитора - інформувати позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки за картковим рахункам на умовах, зазначених у пункті 1.3.1.9. договору; у позичальника - отримувати виписки про стан і здійснення операції за картковим рахункам (пункт 1.2.3.). Згідно з пунктом 1.5.2. договору неотримання чи несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє його від виконання його зобов`язань за Договором. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 29.12.2020 становить 12 189,55 гривень, з яких: 9763,31 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 2426,24 грн. заборгованість за простроченими відсотками, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 6547,34 грн.. Вирішено питання розподілу судового збору. В решті позову відмовлено. Позивач рішення в апеляційному порядку не оскаржував. Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати. Вказав, що позивач не довів належними доказами свої вимоги та обставини, на які посилався. Крім того, судом порушено його права, оскільки не був присутнім при розгляді справи та належним чином не повідомлявся про розгляд справи, а тому не мав можливості заявити клопотання та заперечення щодо позовних вимог. До Вінницького апеляційного суду надійшли пояснення АТ КБ «ПриватБанк», подані представником Роєм В.Л., в яких представник просить в задоволені апеляційної скарги відмовити та рішення залишити без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 28869,07 грн, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступного висновку. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н від 02.10.2012 у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Підписавши анкету-заяву відповідач погодився, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка підписана сторонами (а.с. 13); виписку по рахунку (а.с. 48-53); довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картки (а.с. 11); довідку про видані картки (а.с. 12); та розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с. 6-10) та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 14-37). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Підставою позову банком зазначено невиконання кредитних зобов`язань відповідачем, що пов`язані із отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Задовольняючи частково позов, суд першої свій висновок мотивував тим що відповідач фактично отримав та використав кредитні кошти, проте обов`язку щодо повернення боргу не виконав, а тому підлягає стягненню з відповідача різниця між коштами, отриманими в борг та сплаченими на його погашення в розмірі 6547,34 грн. При цьому кошти, зараховані банком на сплату інших складових заборгованості, враховані судом як погашення заборгованості саме за тілом кредиту. Відмовляючи в частині стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно положень ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. З зазначених положень Умов та правил не можливо встановити який саме розмір та порядок нарахування відсотків було встановлено при укладанні кредитного договору. Крім того, АТ КБ «Приватбанк» не надав суду доказів на підтвердження того, який саме з тарифів, зазначених у Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», було погоджено сторонами під час укладання кредитного договору. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 02.10.2012 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору». Частково задовольняючи вимогу щодо стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що з виписки по рахунку відповідача станом на 01.12.2020 вбачається, що по рахунку було списано 5034,70 грн відсотків та 607,51 грн. комісії. Однак, вказані відсотки та комісія сторонами погоджено не було, тому розмір тіла кредиту становить різниця між коштами, отриманими в борг та сплаченими на його погашення в розмірі 6547,34 грн (12 189,55 грн 5034,70 грн 607,51 грн) З таким висновком погоджується Вінницький апеляційний суд. Тому доводи скаржника, про зарахування сплачених ним сум на погашення комісії є надуманими Суд обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог стягнення відсотків, оскільки відсутні докази про ознайомлення з ними позичальника на момент підписання анкети -заяви, так як банком не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог в цій частині. Надані позивачем Умовами і правилами надання банківських послуг позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв`язку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору. Крім того в матеріалах справи відсутній Витяг з «Тарифів банку» на який посилається позивач, що, в свою чергу, унеможливлює встановлення використання відповідачем кредитної карти та кредитних коштів, визначення тривалості пільгового періоду по кредиту, процентної ставки на місяць за користування кредитом, розміру обов`язкового щомісячного платежу, розміру неустойки за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів тощо, а подані банком до суду докази на підтвердження позовних вимог є суперечливими. Анкета-заява від 02.10.2012 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг умов щодо відсотків не містить. Документ, який би засвідчував отримання відповідачем підпис пам`ятки, яка містить тарифи і основні умови кредитування, позивачем суду також не надано. В анкеті-заяві від 02.10.2012 зазначено, що ОСОБА_1 , ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, погодилася укласти договір про надання банківських послуг, проте дані про відкриття карткового рахунку та видачу їй кредитної картки у вказаній заяві відсутні. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами. Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із висновком Верховного суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Також колегія суддів звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 02.10.2012 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у заяві від 02.10.2012. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). За таких обставин, рішення суду, є законним і обґрунтованим. Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог банку щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та безпідставність стягнення заборгованості за простроченими відсотками. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів належними доказами свої вимоги та обставини, на які посилався, не заслуговують на увагу з огляду на таке. З матеріалів справи слідує, що відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк у зв`язку з порушенням відповідачем свого обов`язку по сплаті платежів має право заявити вимоги про їх стягнення. Із розрахунку заборгованості та виписки по кредитному рахунку, наданого позивачем, вбачається, що за заявою ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок із зарахуванням на нього суми коштів та скаржник використовував дані кошти, при цьому останній не заперечує та не спростовує даний факт. Суд першої інстанції враховуючи надані позивачем докази дійшов правильного висновку про доведеність факту укладення з відповідачем договору про надання банківських послуг та існування кредитної заборгованості, що в свою чергу не було спростовано відповідачем в ході розгляду справи. Відтак доводи скарги в цій частині, не приймаються до уваги, адже висновків суду не спростовують. Не заслуговують на увагу також доводи про те, що судом порушено його права, оскільки не був присутнім при розгляді справи та належним чином не повідомлявся про розгляд справи, а тому не мав можливості заявити клопотання та заперечення щодо позовних вимог, з огляду на таке. Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 16.02.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі. Посилаючись в мотивувальній частині на ст.19, ст.274 ЦПК України, судом постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.66). Копію вказаної ухвали суду ОСОБА_1 отримав 15.03.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 70). Враховуючи норми ст.ст. 19, 274 ЦПК України, суд розглянув справу без виклику сторін та надав відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву, однак скаржник не скористався вказаним правом - не подав відзив на позовну заяву, як і жодних доказів на спростування використання кредитних коштів. Тобто судом першої інстанції при розгляді справи судом не було порушено норми права, на які посилається скаржник. Апеляційний суд звертає увагу на те, що скаржник на спростування позову до апеляційної скарги не надав доказів, які б спростовували розрахунок суду. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, ч.1 ст. 369, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 29 червня 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук Т.Б. Сало