Постанова Вінницький апеляційний суд № 132/2078/17

Справа № 132/2078/17 Провадження № 22-ц/801/783/2020 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2020 рокуСправа № 132/2078/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Шемети Т.М., Якименко М.М. за участю секретаря судового засідання Куленко О.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Мізяківська сільська рада, Калинівського району, Вінницької області, особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2 , розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину за законом, за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 адвоката Ткачук Ірини Валеріївни на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року постановлене в залі судових засідань районного суду під головуванням судді Аліменко Ю.О., дата виготовлення повного тексту рішення невідомо, встановив: Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Мізяківської сільської ради, Калинівського району, Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину за законом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мізяків, Калинівського району Вінницької області померла її баба ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на земельну частку (пай), розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності КСП «Діброва» с. Мізяків та належала померлій їй на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), серії ВН № 0378289 , виданого Калинівською районною державною адміністрацією 19 серпня 1997 року на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації № 228 від 29 липня 1997 року. Вважає, що є спадкоємцем за законом на майно померлої ОСОБА_3 та в передбачений законом шестимісячний термін фактично прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Однак, оформити спадщину в нотаріальній конторі позивач не мала можливості, по тій причині, що їй необхідно було встановити факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , що і стало причиною для звернення до суду з вказаним позовом. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року позовні вимоги задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мізяків, Калинівського району Вінницької області. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай), розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності КСП «Діброва» с. Мізяків, яка належала померлій ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), серії ВН № 0378289 , виданого Калинівською районною державною адміністрацією 19 серпня 1997 року на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації № 228 від 29 липня 1997 року, вартістю 28910 грн., в порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мізяків, Калинівського району Вінницької області. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області мотивоване тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом на майно померлої ОСОБА_3 , в передбачений законом шестимісячний термін фактично прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном відповідно до ст.ст. 548-549 ЦК України (в ред. 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини), так як закрила будинок на свій замок та доглядає за спадковим майном. Не погоджуючись з таким рішенням суду представник особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 адвокат Ткачук І.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилалась на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не встановив коло спадкоємців, оскільки вважає, що він є спадкоємцем після смерті прабаби ОСОБА_3 , яка заповіла своє майно, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в с. Мізяків Калинівського району, Вінницької області, саме йому правнуку ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим Калинівською державною нотаріальною конторою 23 січня 2004 року № 53, відповідно до якого він оформив свої спадкові права на будинок АДРЕСА_1 . Поряд з цим вказує, що спадковий будинок в якому до моменту смерті ОСОБА_3 проживав також батько заявника, прийняв саме він та в подальшому у 2007 року його продав відповідно до договору купівлі-продажу посвідченого нотаріально, в зв`язку з чим позивач ніяк не могла вступити в управління спадковим майном. Разом з тим, вважає що місцевий суд, не витребував з Калинівської державної нотаріальної контори спадкової справи та не залучив його до участі у справі, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Позивачкою ОСОБА_1 надіслано до суду апеляційної інстанції заяву, в якій вона зазначає, що у повному обсязі визнає апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Ткачук І.В. на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року та не заперечує щодо її задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Судом достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мізяків, Калинівського району Вінницької області померла баба позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 5). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на земельну частку (пай), розміром 1,27 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності КСП «Діброва» с. Мізяків та належала останній на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), серії ВН № 0378289 , виданого Калинівською районною державною адміністрацією 19 серпня 1997 року на підставі рішення Калинівської районної державної адміністрації № 228 від 29 липня 1997 року (а.с. 15). Померлою ОСОБА_3 складено заповіт, який посвідчений секретарем виконкому Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області 21 липня 1995 року і зареєстровано в книзі реєстрації заповітів за №15, яким остання заповіла своє майно, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в с. Мізяків Калинівського району, Вінницької області, заявнику, тобто своєму правнуку - ОСОБА_2 (а.с. 38). ОСОБА_2 оформив свої спадкові права на вказаний будинок, в зв`язку з чим 23 січня 2004 року Калинівською нотаріальною конторою останньому було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за № 53, що підтверджується довідкою-характеристикою виданою КП Вінницьке ООБТІ 23 березня 2004 року за № 176, яка додана заявником до апеляційної скарги (а.с. 40). Власником спадкового будинку з 2007 року, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою №102 від 03 лютого 2020 року (а.с. 43). Відповідно до довідки виконавчого комітету Мізяківської сільської ради Калинвського району Вінницької області № 356 від 08 серпня 2017 року, яка додана апелянтом до апеляційної скарги, ОСОБА_5 (батько заявника) з травня 1996 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з нею в одному господарстві (без реєстрації) в АДРЕСА_1 тв вели спільне господарство (а.с. 45). Частиною першою статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно з п.п. 1, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року, правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. У відповідності до ст.ст. 524, 525, 529, 530, 534, 541, 548, 549, 560, 561 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Аналогічна норма міститься й в ч. 1 ст. 1266 ЦК України. Порядок прийняття спадщини та дії, що свідчать про її прийняття визначались статтями 548-549 ЦК УРСР 1963 року (зі змінами, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відповідно до яких, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України (у редакції на час ухвалення рішення) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. В силу ч. 1 ст. 30 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Зі змісту положень ст. 30 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Згідно ч. 1 ст. 33 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі іншу особу, як співвідповідача, або замінити неналежного відповідача належним відповідачем. Суд першої інстанції вказані положення матеріального права не врахував і вимоги процесуального закону не виконав, не звернув увагу на те, що у справі відсутні належні докази виникнення у позивача права на спадкування після смерті баби ОСОБА_3 по закону, а саме докази відсутності інших спадкоємців після смерті останньої та з урахуванням наявності свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого Калинівською нотаріальною конторою 23 січня 2004 року за № 53, докази фактичного прийняття нею спадщини, тобто тих обставин, якими позивач обгрунтовував свої вимоги. Отже, суд не сприяв у всебічному і повному з`ясуванні обставин справи, не роз`яснив позивачу наслідки вчинення чи невчинення ним дій по з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для її розгляду, в результаті чого не дослідив матеріали спадкової справи та інші докази для з`ясування кола спадкоємців, які після смерті ОСОБА_3 мали право на спадкування за законом чи заповітом; не дослідив чи прийняли вони спадщину за нормами діючого ЦК УРСР, не залучив їх до участі у даній справі, не навів у рішенні мотиви прийнятого рішення, в зв`язку з чим дійшов необгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Задовольнивши позов до Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області про встановлення юридичного факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування, без участі осіб, права яких можуть порушуватись вказаним рішенням, суд фактично визнав сільську раду належним відповідачем, при цьому не врахувавши, що сільська рада може бути відповідачем у даній справі лише при відсутності інших спадкоємців за законом або за заповітом, які прийняли спадщину. Оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_2 , який є спадкоємцем померлої ОСОБА_3 та має докази вступу у володіння спадковим майном. Вказані обставини у відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, оскільки позбавляє суд можливості об`єктивно дослідити усі обставини справи та вірно вирішити спір без участі всіх учасників справи, зокрема, ОСОБА_2 . Крім того, як роз`яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. Так, за наявності умов, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства. Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, - виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Враховуючи норми ст. 50 Закону України «Про нотаріат» та норми Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні розглядатися в порядку позовного провадження як спір про право. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме, відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність в матеріалах справи відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо спадкового майна, що вказує на передчасність звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом. Разом з тим, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. Визнання апеляційної скарги іншою стороною враховується судом апеляційної інстанції у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи (ст. 364 ч. 4 ЦПК України). Отже, враховуючи викладене та обставини на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження. Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального та процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину за законом. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_2 адвоката Ткачук Ірини Валеріївни задовольнити. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадщину за законом відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді Т.М. Шемета М.М. Якименко