Постанова Чернівецький апеляційний суд № 718/2698/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 травня 2020 року м. Чернівці справа № 718/2698/19 провадження №22-ц/822/514/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М. секретар Скрипка С.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Мізюка В.М., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява обґрунтована тим, що за умовами укладеного між банком та ОСОБА_1 кредитного договору б/н від 26 листопада 2007 року, останній отримав кредит у розмірі 21600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2,3.3 Умов та Правил надання банківських послуг де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт та дав згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідно до п.6.5 Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до п.8.6 Умов надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн.+5% від суми позову. У зв`язку з порушеннями відповідачем умов кредитного договору станом на 30 червня 2019 року виникла заборгованість у сумі 53922,14 грн., яка складається із: 1957,26 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 48720,97 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2543,91 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вказані обставин, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати в розмірі 1921 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1957,26 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 71 грн. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а той в свою чергу кредит не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за користування кредитом враховуючи, що відсоткова ставка в заяві позичальника зазначена в розмірі 22,8% річних. Відповідач ОСОБА_1 після отримання картки за умовами укладеного договору з банком здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти, а також здійснював часткове погашення заборгованості. Активація картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.. Вказує, що суд першої інстанції оскаржуваним рішення не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Крім того, судом помилково взята до уваги позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року (справа №342/180/17) про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані баком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, так як вони достовірно не підтверджують вказаних обставин, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції, в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1957,26 грн. та відмови в стягненні пені та штрафів не оскаржується, а отже в силу положень ст.ст.13, 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Фактичні обставини справи встановлені судом Судом встановлено, що 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 підписав заяву, відповідно до якої отримав кредитну картку. У заяві визначено назву банківської послуги - кредитна картка, визначена валюта - гривня, базова процентна ставка за кредитним лімітом - 22,8% річних, кредитний ліміт -250 грн., а також зазначено, що строк дії платіжної карти до 11/09 (а.с.11). Відповідно до наданого банком суду розрахунку заборгованість за договором від 26 листопада 2007 року (б/н) станом на 30 червня 2019 року виникла заборгованість у сумі 53922,14 грн., яка складається із: 1957,26 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 48720,97 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2543,91 грн. - штраф (процентна складова). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права Щодо врахування судом апеляційної інстанції довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про видачу кредитних карток та виписки по рахунку відповідача доданих до апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи те, що позивачем докази на підтвердження узгодження сторонами умов кредитування та обслуговування виданою відповідачу кредитної картки, а також довідку про видачу кредитних карток та виписку по рахунку відповідача не було надано до суду першої інстанції, докази на доведення існування цих обставин надано до суду апеляційної інстанції без наведення об`єктивних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, такі докази судом апеляційної інстанції не приймаються відповідно до вимог статті 367 ЦПК України. Позивач, не надавши такі докази на обґрунтування позовних вимог до суду першої інстанції, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Апеляційний суд не встановив наявності об`єктивних перешкод у заявника для своєчасного подання доказів до суду першої інстанції чи поважних причин їх неподання. Апеляційний суд з урахуванням аналізу наведених норм процесуального права, принципів змагальності, диспозитивності та рівності сторін не бере до уваги довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видачу кредитних карток та виписки по рахунку відповідача доданих АТ КБ «ПриватБанк» до апеляційної скарги. Щодо обов`язковості Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанк для сторін у спірних правовідносинах Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила у відповідній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків. За таких обставин та без наданих підтверджень до суду першої інстанції про погодження з конкретними запропонованими відповідачу Правилами, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують всіх обставин. Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо повідомлення споживача про усі умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про неправильне врахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду висловлених в постанові від 3 липня 2019 року (справа №342/180/17) не заслуговують на увагу, оскільки, як у справі, яка була предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду, так і в даній справі, встановлені подібні правовідносини. Крім того, відповідач ОСОБА_1 в поданій до суду першої інстанції заяві не визнав Умови та правила надання банківських послуг, які додані позивачем до позовної заяви, посилаючись на неодноразову зміну банком цих умов та те, що АТ КБ «ПриватБанк» міг додати до позовної заяви найбільш сприятливі для задоволення позову. Щодо правових підстав для стягнення процентів та нарахування збільшених процентів за кредитним договором Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що процентна ставка в заяві позичальника не вказана. З таким висновком не погоджується колегія суддів виходячи з наступного. Апеляційним судом встановлено, що 26 листопада 2007 року ОСОБА_1 підписав заяву, відповідно до якої отримав кредитну картку із встановленим кредитним лімітом. У заяві визначено базову процентну ставку за кредитним лімітом - 22,8% річних (а.с.11). Як вбачається з розрахунку заборгованості, за кредитним договором з 01 січня 2013 року відбулося збільшення відсоткової ставки до 30 % річних, з 01 вересня 2014 року до 34,80% та з 01 квітня 2015 року до 43,20% річних. На момент збільшення відсоткової ставки за кредитом заборгованість ОСОБА_1 за відсотками становила 17,79 грн. Відповідно до частин першої-третьої статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент збільшення відсоткової ставки) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку дії кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Верховний Суд України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 виклав правовий висновок, відповідно до якого у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. У досліджуваних правовідносинах обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства, зокрема статті 1056-1 ЦК України, підтверджується їх змістом, оскільки цією імперативною правовою нормою визначено, що недотримання її вимог має наслідком недійсність правочину. В оцінці правової природи рішення про збільшення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом апеляційний суд виходить з того, що таке рішення є правочином, оскільки є дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України). Одночасно така дія не передбачена в укладеному кредитному договорі як підстава зміни його умов банком в односторонньому порядку, як не передбачено і процедури збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, зокрема, порядок погодження таких умов із позичальником. Таким чином, актом цивільного законодавства встановлене застосовуване до спірних правовідносин імперативне правило, що не може бути змінене договором сторін, яким врегульовано порядок набрання чинності запроваджуваними банком змінами відсоткової ставки за кредитом у споживчих правовідносинах. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Апеляційний суд враховує, що на момент збільшення відсоткової ставки відповідно до імперативних правил статті 1056-1 ЦК України банк був обмежений у праві приймати рішення про збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку. Банк під час розгляду справи не надав доказів та не довів дотримання ним вимог законодавства щодо порядку та процедури збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, що дає підстави для висновку про недійсність рішення як правочину про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором. Враховуючи, що банк збільшив відсоткову ставку за кредитним договором в односторонньому порядку, а умовами заяви не передбачено можливість збільшення відсоткової ставки, банк неправомірно нараховував проценти за кредитом за підвищеною відсотковою ставкою. Оскільки банком не доведено правомірність нарахування збільшених відсотків за кредитним договором, розмір нарахованих та невиплачених відсотків за кредитним договором за період з 01 січня 2013 року банком не доведений, у задоволенні позовних вимог у цій частині необхідно відмовити. Наданий на підтвердження позовних вимог розрахунок заборгованості в частині нарахованих відсотків з 01 січня 2013 року є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи. Таким чином, у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків за користування кредитом слід відмовити саме з цих підстав. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 127/1673/17 (провадження № 61-541св17). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині вирішення позову про стягнення відсотків за користування кредитом з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити в частині обґрунтування правових підстав для відмови в позові. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного Чернівецької області від 18 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення відсотків за користування кредитом змінити, з підстав зазначених в мотивувальній частині постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Н.К. Височанська Судді: А.І. Владичан І.М. Литвинюк