Постанова КЦС ВС № 501/3097/16-ц

Постанова Іменем України 27 травня 2020 року м. Київ справа № 501/3097/16-ц провадження № 61-38259св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Білої Ірини Володимирівни на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року у складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараша А. А., Заїкіна А. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, посилаючись на те, що 01 липня 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено договір банківського вкладу № 1633-00-Київська Русь, за яким він передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 13 670 євро під 8 % річних строком до 03 серпня 2015 року. Крім того, 04 серпня 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено договір банківського вкладу № 1878-00-Незалежність 2014, за яким він передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 22 900 доларів США під 10 % річних строком до 04 листопада 2014 року. Він неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення сум вкладів, розмір яких після закінчення строку дії договорів становив 6 281,24 євро та 26 421,13 доларів США, однак отримав відмову. Вважає, що ухилення банку від виконання своїх зобов`язань порушує його права як вкладника. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Банк «Київська Русь» на свою користь банківські вклади у зазначеному розмірі та понесені судові витрати. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Банк «Київська Русь» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу від 01 липня 2014 року № 1633-00-Київська Русь в розмірі 6 281,24 євро. Стягнуто з ПАТ «Банк «Київська Русь» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу від 04 серпня 2014 року № 1878-00-Незалежність 2014 в розмірі 26 421,13 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відмовляючи ОСОБА_1 в поверненні грошових коштів за договорами банківських вкладів, відповідач не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань, чим позбавив позивача як вкладника права користуватися належним йому майном. Посилання ПАТ «Банк «Київська Русь» на частину п`яту статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) як на підставу відмови в задоволенні позову суд не взяв до уваги, оскільки згідно з пунктом 1 частини шостої зазначеної статті на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, не поширюються будь-які обмеження. Крім того, застосування вказаного Закону, який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення неповернутих сум за системою гарантування, виходячи з норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов договору банківського вкладу. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 рокуапеляційну скаргу ПАТ «Банк «Київська Русь» залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що процедура ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» не припинена і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб продовжує здійснювати свої повноваження, не заслуговують на увагу, оскільки постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року у справі № 826/22323/15 залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року в частині визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь». З огляду на те, що ПАТ «Банк «Київська Русь» не перебуває у стані ліквідації, на правовідносини сторін не може поширюватися дія Закону № 4452-VI. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи. У червні 2018 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Біла І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позов. Ліквідаційна процедура в ПАТ «Банк «Київська Русь» не припинялася, оскільки була введена на підставі чинних та ніким не скасованих рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» та від 23 червня 2016 року № 1085, яким продовжено строки здійснення ліквідації банку до 16 липня 2018 року. Крім того, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осібщодо введення тимчасової адміністрації та початку ліквідації банку прийняті не лише на підставі постанов Національного банку України, а і в силу приписів Закону № 4452-VI та на виконання плану врегулювання. Таким чином, оскільки на час пред`явлення позову і розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій в ПАТ «Банк «Київська Русь» вже було розпочато процедуру ліквідації, то стягнення коштів, в тому числі за вкладами за договорами, строк яких закінчився, вбудь-який інший спосіб, аніж це визначено Законом № 4452-VI, є неможливим. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області. 11 жовтня 2018 року справа № 501/3097/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають. Судами встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено договір банківського вкладу № 1633-00-Київська Русь, за яким вкладник передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 13 670 євро під 8 % річних строком до 03 серпня 2015 року. Крім того, 04 серпня 2014 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу № 1878-00-Незалежність 2014, за яким позивач передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 22 900 доларів США під 10 % річних строком до 04 листопада 2014 року. Згідно з пунктом 2.4 вказаних договорів після закінчення строку, на який внесений вклад, грошові кошти повертаються вкладнику шляхом їх перерахування на відкритий на його ім`я рахунок № НОМЕР_1 . Виписками по рахунку підтверджується, що залишок неповернутих позивачу грошових коштів за договорами банківського вкладу становить 6 281,24 євро та 26 421,13 доларів США. ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ «Банк «Київська Русь» із заявами про повернення вкладів, які були залишені без задоволення. 19 березня 2015 року Національний банк України виніс постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». У зв`язку з цим Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», за яким з 20 березня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію до 19 червня 2015 року, повноваження якої в подальшому було продовжено до 19 липня 2015 року включно. На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» та постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь». Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частинами першою, другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Разом з тим згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань - не повернув позивачу грошові кошти за договорами банківських вкладів. Оскільки ПАТ «Банк «Київська Русь» не перебуває у стані ліквідації, то на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 4452-VI. Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає дійсним обставинам справи. У постанові від 30 січня 2020 року у справі № 761/16279/17, провадження № 61-6189св19 (за участю ПАТ «Банк «Київська Русь»), Верховний Суд зробив висновок, що «посилання позивача на постанову апеляційного адміністративного суду у справі № 826/22323/15, згідно з якою: визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних»; визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», є помилковими з огляду на те, що рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» та від 23 червня 2016 року № 1085, яким продовжено строки здійснення ліквідації банку до 16 липня 2018 року, є чинними, тому ліквідаційна процедура відповідача відбувається. Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо введення тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації у ПАТ «Банк «Київська Русь» прийняті не лише на підставі рішень Національного банку України, а і в силу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на підставі і на виконання плану врегулювання». Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону № 4452-VIліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. При цьому регулювання процедури тимчасової адміністрації передбачено Розділом VIІ «Тимчасова адміністрація», а ліквідації банку - Розділом VIІІ вказаного Закону. Статтею 36 Закону № 4452-VIврегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті. Тобто передбачені частиною п`ятою статті 36 Закону № 4452-VI обмеження не поширюються на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, однак лише у період тимчасової адміністрації. Поряд з цим на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом та на час вирішення судами справи в ПАТ «Банк «Київська Русь» вже було розпочато процедуру ліквідації банку на підставі ніким не скасованого рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 липня 2015 року № 138 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду. Пунктами 1-3 частини другої та абзацом першим частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI, якою врегульовано наслідки початку процедури ліквідації банку, визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Наведеною статтею Закону не передбачено, що встановлені нею обмеження не поширюються на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, як це має місце під час тимчасової адміністрації. Згідно з частиною першою статті 52 Закону № 4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості, зокрема до четвертої черги віднесені грошові вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. У спорах, пов`язаних з виконанням банком (в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації) зобов`язань перед кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними; цей Закон є пріоритетним щодо інших нормативних актів України у цих правовідносинах. У постанові від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом № 4452-VI. При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною вказаним Законом, відповідати за зобов`язаннями за договорами банківського вкладу. Таким чином, оскільки на час пред`явлення позову і розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій в ПАТ «Банк «Київська Русь»вже було розпочато процедуру ліквідації, то стягнення коштів, в тому числі за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, в будь-який інший спосіб, аніж це визначено Законом № 4452-VI, є неможливим. Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом № 4452-VI. Початок процедури ліквідації банку як юридичної особи зумовило настання для позивача певних правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом № 4452-VI порядку та черговості. З наведених підстав пред`явлений ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Київська Русь» позов не підлягає задоволенню. Однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не застосували вищенаведені норми Закону № 4452-VI, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з ПАТ «Банк «Київська Русь» грошових коштів за договорами банківського вкладу є помилковими. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, тобто виступив як споживач послуг банку. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, оскільки на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то понесенні ПАТ «Банк «Київська Русь» судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 21 359 грн (7 579 + 13 780) необхідно компенсувати за рахунок держави. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Білої Ірини Володимирівни задовольнити. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу відмовити. Компенсувати Публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 21 359 (двадцять одна тисяча триста п`ятдесят дев`ять) грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов