Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/6554/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4170/20 Справа № 210/6554/19 Суддя у 1-й інстанції - Нестеренко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Голуб О.О. сторони: позивач- ОСОБА_1 відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року, яке постановлено суддею Нестеренко О.М. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 10 лютого 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі Фонду) про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, посилаючись на те, що вона тривалий час працювала в шкідливих умовах, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком ЛТЕК від 21квітня 2004 року позивачу первинно встановлено 70 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, ІІ групу інвалідності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 11 квітня 2005 року та 03 березня 2007 року позивачу повторно встановлено 70 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та ІІ групу інвалідності. Висновком МСЕК від 01 вересня 2009 року позивачу повторно встановлено 40% професійної працездатності, встановлено ІІІ групу інвалідності, безстроково. Позивач просив суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 292 110 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06лютого 2020 року року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на користь ОСОБА_1 50 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, на користь держави судовий збір 768 грн. 40 коп. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди 50 000 грн. є значно заниженим, таким, що не відповідає глибині моральних страждань позивача, які остання відчуває з урахуванням отриманого професійного захворювання, та значної втрати професійної працездатності, безстроково. Вказує, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває больові відчуття у хребті, переважно в попереково - крижовому відділі з віддачею в ноги, гострий біль із попереково - крижового відділу в куприк ноги та грудний відділ хребта, біль між лопатками з іррадіацією болю в руки, переважно в ліву, стійкий крутячий ниючий біль у суглобах кінцівок, затерпання і важкість в руках, переважно лівій, набряки та посиніння кистей. Моральні страждання позивача полягають в усвідомленні того, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивач позбавлена можливості допомагати своїй сім`ї, оскільки повинна систематично проходити курси лікування. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у її житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає позивачу додаткового душевного болю та страждань. Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності в розмірі 40%, ІІІ групу інвалідності, необхідність постійного лікування та проходження численних оглядів МСЕК, та пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в її житті, важкість стану здоров`я та ступінь вини відповідача, у зв`язку з чим вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою. В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Зазначає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, яке, відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання, визнано винним в настанні професійного захворювання. Звертає увагу на те, що довідка МСЕК та Акт розслідування хронічного професійного захворювання не можуть бути документами, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішення справи застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди. Вважає, що п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Відзиви на апеляційні скарги не подані. До суду апеляційної інстанції відповідач не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справу, у зв`язку з карантинними заходами з метою недопущення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом. На думку колегії суддів не заслуговує на увагу клопотання Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відкладення розгляду справи, у зв`язку з карантинними заходами з метою недопущення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, з огляду на наступне. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS- CoV -2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Враховуючи вищевикладену Постанову, а також з метою убезпечення населення України від поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS -CoV -2, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, листом Голови Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 рекомендовано на період з 16 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року встановити особливий режим роботи судів України. На підставі рішення загальних зборів суддів Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керуючись рекомендаціями Ради суддів України встановлено особливий режим роботи Дніпровського апеляційного суду на період з 18 березня по 03 квітня 2020 року. Зокрема: заборонено допуск у судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань. До приміщення суду допускаються учасники судового процесу за пред`явленням судової повістки, або СМС-повідомлення при виклик на поточну дату; у разі відсутності відповідного повідомлення, вхід можливий з дозволу судового розпорядника; заборонено допуск у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; припинено проведення особистого прийому керівництвом суду; припинено прийом громадян через відділ документообігу та організаційного забезпечення (канцелярії суду) та відділ забезпечення судового процесу частини суду у м.Кривому Розі; на час дії особливого режиму роботи у приміщенні суду встановлені скриньки № 1 "Для документів по справам, що розглядаються сьогодні", № 2 "Для вхідної кореспонденції"; припинено ознайомлення з матеріалами цивільних та кримінальних справ та проваджень, справ про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні суду, окрім справ, що призначені до розгляду у період до 03 квітня 2020 року включно. Отже, особливий режим роботи Дніпровського апеляційного суду запроваджено з метою недопущення поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, шляхом обмеження допуску громадян до приміщення суду. 25 березня 2020 року Кабінет Міністрів України запровадив режим надзвичайної ситуації в Україні та продовжив карантин в Україні до 24 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами та доповненнями, з метою запобігання поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року по 11 травня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусомSARS- CoV -2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» термін карантину продовжено до 22 червня 2020 року. Однак, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусомSARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджується послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється з 22 травня 2020 року, зокрема, регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти апеляційної скарги відповідача заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 15 червня 1992 року по 19 березня 2003 року працювала на посаді машиніста конвеєра ВАТ «Інгулецький ГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ІнГЗК». 19 березня 2003 року звільнена на підставі п.2 ч.40 КЗпП України (а.с. 35-38). Згідно п. 14 Акту розслідування професійного захворювання від 13 лютого 2004 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок праці на підприємстві відповідача, що пов`язане з нахилами тулуба, підніманням та переносом вантажів до 16 кг (а.с. 12). Відповідно п. 15 Акту, причиною виникнення професійного захворювання позивача є тривала робота на підприємстві відповідача, яка пов`язана з нахилами тулуба, підніманням і переносом вантажів, що перевищували нормативні значення (а.с. 12). Висновком МСЕК від 21 квітня 2004 року позивачу первинно встановлено 70% втрати професійної працездатності, встановлена ІІ група інвалідності (а.с. 7). При повторному переогляді висновком МСЕК від 11 квітня 2005 року позивачу встановлено 70% втрати професійної працездатності, встановлена ІІ група інвалідності (а.с. 8). При наступному переогляді висновком МСЕК від 03 березня 2007 року позивачу повторно встановлено 70% втрати професійної працездатності, встановлена ІІ група інвалідності (а.с. 9). Висновком МСЕК від 01 вересня 2009 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, встановлена ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 10). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілої права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2004 році, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, і до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» змінами та доповненнями надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 21 квітня 2004 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті 28та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, які передбачали, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної відповідача, що довідка МСЕК та Акт розслідування хронічного професійного захворювання не можуть бути документами, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, оскільки у зв`язку з захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, істотність вимушених змін в її житті, важкість стану здоров`я. Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, яке, відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання визнано винним в настанні професійного захворювання, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілої на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року пов`язував з настанням страхового випадку, так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності у розмірі 70%, яка пов`язана з професійним захворюванням, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2004 році, тому саме Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що суд першої інстанції при вирішення спору застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди, оскільки спори щодо відшкодування шкоди, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілої права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 21 квітня 2004 року та на дані спірні правовідносини розповсюджується Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача необґрунтований та занижений. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення, тощо та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, відсоток втрати нею професійної працездатності, встановлення ІІІ групи інвалідності, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, внаслідок отриманого професійного захворювання позивач позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває біль у хребті, переважно в попереково - крижовому відділі з віддачею в ноги, гострий біль із попереково - крижового відділу в куприк ноги та грудний відділ хребта, біль між лопатками з іррадіацією болю в руки, переважно в ліву, стійкий крутячий ниючий біль суглобах кінцівок, затерпання і важкість в руках, переважно лівій, набряки та посиніння кистей. Моральні страждання позивач переживає у зв`язку з тим, що внаслідок отриманого професійного захворювання вона позбавлена можливості допомагати своїй сім`ї, оскільки повинна систематично проходити курси лікування. Негативні зміни у її житті є незворотними. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача і збільшити його з 50 000 гривень до 80 000 гривень. У зв`язку із збільшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає збільшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнена від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подала позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження її здоров`я та визначила її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача і збільшити його з 768,40 гривень до 800 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України залишенню без задоволення, рішення суду - зміні в частині розміру моральної шкоди, та збільшення його з 50 000 грн. до 80 000 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 - задовольнити частково. Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області- залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областіна користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 50 000 грн. до 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору з 768 гривень 40 копійок до 800 (вісімсот) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 травня 2020 року. Головуючий: Судді: