Постанова Хмельницький апеляційний суд № 685/511/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 685/511/19 Провадження № 22-ц/4820/976/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І. секретар судового засідання Садік Н.Д. за участю: відповідача ОСОБА_1 , представників учасників справи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 685/511/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року (суддя Бурлак Г.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Теофіпольська районна державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав та відшкодування немайнової шкоди. Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У квітні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Теофіпольська РДА, про позбавлення батьківських прав та відшкодування немайнової шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є її батьками, які у 2005 році розлучилися. Вказувала, що після розлучення батьків і до цього часу вона проживає з мамою ОСОБА_5 , сестрою та бабусею в АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу батько з нею не спілкується, не цікавиться її життям, розвитком, вподобаннями, не дбає про її фізичний та розумовий розвиток. З 2008 року вона навчалася в Теофіпольській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 та за період навчання у школі батько ніколи не провідував її, не цікавився її навчанням, не відвідував шкільних (класних) зборів, не був присутнім на шкільних святах. Як зазначає позивач, після закінчення загальноосвітньої школи вона виявила намір продовжити навчання у вищому навчальному закладі, з цією метою вивчила польську мову та обрала вищий навчальний заклад за кордоном, а саме Академію фінансів та бізнесу Вісла (Akademia Finansow і Biznesu Vistula), що знаходиться у м. Варшава, Республіка Польща. З метою належного оформлення документів, необхідних для вступу до навчального закладу, отримання відповідної студентської візи, а також вчинення правочинів із навчальним закладом та іншими юридичними особами на території Республіки Польща, вона звернулася до ОСОБА_1 із листом, у якому просила надіслати їй нотаріально завірену заяву про дозвіл, як батька дитини, на оформлення всіх необхідних документів, пов`язаних із навчанням, однак 27 лютого 2019 року отримала від нього відмову. Вважає, що усі дії вчинені відповідачем завдали їй немайнової шкоди, призвівши до сильних душевних страждань, негативних переживань, частого погіршення настрою впродовж останніх 10 років, а чинення перешкод навчатись за кордоном ще й до зміни усталеного способу життя. В свою чергу, її матір ОСОБА_5 не вжила достатніх заходів щодо ОСОБА_1 для захисту інтересів дитини, права на виховання зі сторони батька та права на навчання, оскільки не захистила сама її права шляхом звернення до суду із позовом про позбавлення його батьківських прав, не звернулась до державних органів у справах сім`ї, щоб вони вжили відповідних заходів впливу до її батька, з метою виконання ним своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Враховуючи наведене, просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_6 , щодо неї та стягнути на її користь немайнову шкоду із ОСОБА_1 в розмірі 30 000 грн. та з ОСОБА_5 - 3000 грн. Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа: орган опіки та піклування Теофіпольська РДА, про позбавлення батьківських прав та відшкодування немайнової шкоди відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 не погоджується з вказаним вище рішенням суду, просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, на які посилався ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Звертає увагу на порушення судом основних засад судочинства та недотримання процесуальних строків розгляду справи. Вказує, що, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судом не взято до уваги особисті пояснення дитини щодо участі батька у її житті, не надано належної оцінки висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 . Крім того, судом не було відображено у рішенні та не надано оцінки показам свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Вважає, що позивачем подано достатньо доказів в підтвердження заявлених нею позовних вимог, які слугують підставою для задоволення позову. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, посилаючись при цьому на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, його відповідність обставинам справи, дотримання при його ухваленні норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу. Відповідач та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Крім того, Теофіпольська райдержадміністрація подала до суду клопотання про слухання справи у відсутності представника органу опіки та піклування. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 10). 08.09.2005 за рішенням суду шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.11). Згідно з свідоцтвом про зміну імені ОСОБА_4 змінив прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 » (а.с. 217). Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання та про склад сім`ї від 28.01.2019, позивач ОСОБА_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , та проживає з ОСОБА_5 (мати), ОСОБА_11 (сестра), ОСОБА_12 (бабуся). Відповідно до висновку Теофіпольської РДА від 22.02.2019 позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дочки ОСОБА_13 буде відповідати інтересам дитини (а.с. 21). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях. Такий висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону. Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав, передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_1 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, про умисне і свідоме нехтування обов`язками батька, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. При цьому, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги висновок Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача з огляду те, що у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а лише міститься посилання на обставини щодо навчання проживання дитини, участі батька в житті дитини за поясненнями ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , даний висновок є недостатньо обґрунтованим. Також, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення немайнової шкоди із ОСОБА_1 в розмірі 30000 грн., та з ОСОБА_5 - в розмірі 3000 грн. Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України). Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Пунктом 5 зазначеної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Разом з тим, позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що діями відповідачів їй заподіяна моральна шкода, та що ці дії носили неправомірний характер. А тому, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо недоведеності позовних вимог, а тому обґрунтовано відмовив в їх задоволенні. Доводи апеляційної скарги про те, що, маючи докази наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а саме ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, невиявлення інтересу до життя дитини, нестворення умов для отримання нею освіти, суд не застосував до нього цей захід впливу, відповідно до положень частини першої статті 164 СК України, не заслуговує на увагу, оскільки, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, доведення обставин саме свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, в свою чергу, позивачем належних, допустимих та достатніх доказів в підтвердження вказаних обставин надано не було. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Такі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 травня 2020 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай