Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/9917/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/9917/19 Провадження № 22-ц/4820/752/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М., секретар судового засідання - Чебан О.М., з участю представника відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2020 року та ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2020 року, суддя Андрощук Є.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості за договором, встановив: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації, (далі - Департамент), про стягнення 428849,67 грн., з яких 158392,30 грн. заборгованість за договором купівлі-продажу квартири від 20.12.2013 року, 25060,65 грн. - 3% річних від простроченої суми та 245396,72 грн. - розмір інфляційних втрат. В обґрунтування доводів позовної заяви зазначив, що 20.12.2013 року між ним та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 31,1 кв.м., житловою площею 13,6 кв.м., (далі - Договір). Він виконав умови договору, передав квартиру покупцю, який зареєстрував за собою право власності на нерухоме майно. В той же час Департамент не виконав своїх зобов`язань за договором, оскільки не провів оплати за отриманий товар в розмірі 158392,30 грн. у строки, передбачені п. 8 Договору, до 30.12.2013 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, останній повинен сплати суму заборгованості за договором купівлі-продажу з урахуванням 3% річних в сумі 25060,65 грн. та інфляційних втрат в сумі 245396,72 грн. відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27.01.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, заяву разом з додатками повернуто позивачу. Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27.01.2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27.01.2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а також скасувати оскаржувану ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції в частині збільшення позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції не взято до уваги факт не виконання відповідачем умов чинного цивільно-правового договору. Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення Департаменту від виконання своїх зобов`язань за договором, оскільки така підстава не передбачена як умовами договору, так і положеннями діючого цивільного законодавства. Скасовуючи ухвалу суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що у зв`язку з передачею справи з одного суду, Хмельницького міськрайонного суду, до іншого, Старокостянтинівського районного суду, розгляд справи необхідно було проводити з початку, знову провести підготовче судове засідання, в якому слід було надати йому можливість збільшити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних. У відзиві на апеляційну скаргу Департамент вказав на необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені в оскаржуваному рішенні суду. Апелянт та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, в письмовій заяві представник апелянта просив розгляд справи провести без їх участі, апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача в суді проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга в частині скасування рішення суду підлягає до часткового задоволення, в частині скасування ухвали суду не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Судом встановлено, що 12.12.2013 року між покупцем Департаментом та продавцем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого покупець набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 для подальшого забезпечення житлом учасника ліквідації наслідків аварії ЧАЕС 1 категорії ОСОБА_2 20.12.2013 року право власності на вказане житло було зареєстровано за Департаментом, форма власності державна. Відповідно до п. 7 вказаного Договору продаж квартири вчинено за 158393,30 грн., які повинні бути перераховані покупцем продавцю до 30.12.2013 року. Однак до цього часу Департамент не перерахував ОСОБА_1 обумовлену договором вартість квартири, оскільки в 2013 році органи Державної казначейської служби України не встигли провести платіж. При цьому у 2013 році діяла бюджетна програма «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», кошти на яку виділялися з Державного бюджету. Відповідно до порядку №1198, яким визначено механізм використання коштів у державному бюджеті за цією програмою, головним розпорядником бюджетних коштів є МНС, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня обласні держадміністрації, головні управління МНС в областях. У 2014 році головних розпорядником коштів за вказаною програмою визначено Міністерство соціальної політики України. В 2014 році всі призначення за вищевказаною програмою були зняті, на 2015-2018 роки Державним бюджетом видатки на забезпечення житлом громадян передбачені не були. Протягом 2014-2019 років коштів на фіксування вищевказаної програми не надходило. Комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Старокостянтинівської міської ради 21.05.2019 року було прийнято рішення про зняття ОСОБА_2 з квартирного обліку при виконкомі у зв`язку із самостійним покращенням житлових умов, придбання квартири, право власності на яке зареєстровано 08.11.2018 року за ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з тієї обставини, що Департаментом не було допущено порушення умов договору купівлі-продажу квартири, оскільки покупець не є самостійним розпорядником бюджетних коштів для оплати вартості квартири, і від його волі не залежало виконання умов договору щодо своєчасної та повної оплати за придбане житло, а бюджетних видатків на оплату квартири не надходило. Однак такий висновок суду є помилковим з огляду на наступне. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої та другої статті 509, частин третьої й четвертої статті 11 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Зокрема, в рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу. З огляду на зміст статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №911/4249/16. Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 року у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 12-46гс18. Зважаючи на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності факту невиконання договірних відносин з боку Департаменту в частині своєчасної та повної оплати за отриманий товар (квартиру) через відсутність відповідного бюджетного фінансування. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012року, № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» роз`яснено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30. Враховуючи вищенаведене, належним розрахунком заборгованості є добуток суми заборгованості на індекси місячних періодів у які відповідна заборгованість не була погашена. Таким чином, розмір заборгованості з урахуванням індексу інфляції складатиме: 158392,30 грн. х 1,002 (січень 2014 року) х 1,006 (лютий 2014 року) х 1,022 (березень 2014 року) х 1,033 (квітень 2014 року) х 1,038 (травень 2014 року) х 1,01 (червень 2014 року) х 1,004 (липень 2014 року) х 1,008 (серпень 2014 року) х 1,029 (вересень 2014 року) х 1,024 (жовтень 2014 року) х 1,019 (листопад 2014 року) х 1,03 (грудень 2014 року) х 1,031 (січень 2015 року) х 1,053 (лютий 2015 року) х 1,108 (березень 2015 року) х 1,14 (квітень 2015 року) х 1,022 (травень 2015 року) х 1,004 (червень 2015 року) х 0,99 (липень 2015 року) х 0,992 (серпень 2015 року) х 1,023 (вересень 2015 року) х 0,987 (жовтень 2015 року) х 1,02 (листопад 2015 року) х 1,007 (грудень 2015 року) х 1,009 (січень 2016 року) х 0,996 (лютий 2016 року) х 1,01 (березень 2016 року) х 1,035 (квітень 2016 року) х 1,001 (травень 2016 року) х 0,998 (червень 2016 року) х 0,999 (липень 2016 року) х 0,997 (серпень 2016 року) х 1,018 (вересень 2016 року) х 1,028 (жовтень 2016 року) х 1,018 (листопад 2016 року) х 1,009 (грудень 2016 року) х 1,011 (січень 2017 року) х 1,01 (лютий 2017 року) х 1,018 (березень 2017 року) х 1,009 (квітень 2017 року) х 1,013 (травень 2017 року) х 1,016 (червень 2017 року) х 1,002 (липень 2017 року) х 0,999 (серпень 2017 року) 344 144,962 х 1,02 (вересень 2017 року) х 1,012 (жовтень 2017 року) х 1,009 (листопад 2017 року) х 1,01 (грудень 2017 року) х 1,015 (січень 2018 року) х 1,009 (лютий 2018 року) х 1,011 (березень 2018 року) х 1,008 (квітень 2018 року) х 1 (травень 2018 року) х 1 (червень 2018 року) 0,993 (липень 2018 року) х 1 (серпень 2018 року) х 1,019 (вересень 2018 року) х 1,017 (жовтень 2018 року) х 1,014 (листопад 2018 року) х 1,008 (грудень 2018 року) х 1,01 (січень 2019 року) х 1,005 (лютий 2019 року) = 403398,09 грн. 3% річних від простроченої суми становитиме 25060,65 грн.: (158392 грн. х 3% х 1925 кількість днів прострочення : 365 кількість днів в року = 25060,65 грн.). Доводи апелянта щодо незаконності ухвали суду від 27.01.2020 року слід визнати необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з ч. 2 ст. 32 ЦПК України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.07.2019 року підготовче провадження в даній справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Ухвалою цього ж суду від 02.10.2019 року справу передано на розгляд Старокостянтинівського районного суду за підсудністю в порядку ст.ст. 30, 31 ЦПК України. Постановляючи спірну ухвалу 27.01.2010 року суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем пропущено строк для збільшення позовних вимог, оскільки ЦПК України передбачено можливість збільшення позовних вимог лише до закінчення підготовчого провадження, яке в даній справі було проведено 25.07.2019 року, а заяву про збільшення позовних вимог було подано до суду 27.11.2019 року. При цьому, у відповідності з вимогами ст. 126 ЦПК України позивач втратив право на вчинення процесуальної дії, збільшення позовних вимог у зв`язку із закінченням строку, встановленого законом. Тому заява про збільшення позовних вимог повинна бути залишена без розгляду (ч. 1 ст. 126 ЦПК України). Однак суд помилково в мотивувальній частині ухвалив відмовити у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, що, однак, не призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення без змін спірної ухвали суду. Посилання апелянта на порушення судом вимог ч. 1 ст. 213 ЦПК України є необґрунтованим, оскільки справа була прийнята до провадження Старокостянтинівського районного суду, її розгляд судом було продовжено зі стадії розгляду справи по суті заново. Підстав для повторного проведення підготовчого судового засідання в справі за встановлених вище обставин процесуальним законом не передбачено. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25921623) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 403398 грн. 09 коп. заборгованості за договором купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2013 року з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми в розмірі 25060 грн. 65 коп. В решті позову відмовити. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2020 року відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 травня 2020 року. Судді: Р.С. Гринчук Л.М. Грох А.М. Костенко