Постанова Луганський апеляційний суд № 418/5012/19

Справа № 418/5012/19 Провадження № 22-ц/810/121/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Єрмакова Ю.В. (суддя-доповідач), Авалян Н.М., Луганської В.М., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року ухвалене у складі судді Гуцола М.П. в смт. Мілове Луганської області у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказано, щовідповідно до укладеного договору № б/н від 11 вересня 2013 року відповідач по справі отримала кредит у розмірі 8400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між позивачем та відповідачем договір, що підтверджується підписом відповідача в заяві. В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 31 серпня 2019 року за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 53887,41 грн., яка складається з: 7173,71 грн. заборгованість за кредитом, 43571,44 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 100 грн. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. штраф (фіксована частина), 2542,26 штраф (процентна складова). Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 вересня 2013 року в розмірі 53887,41 грн та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7173, 71 грн., за кредитним договором № б/н від 11.09.2013 року. Вирішено питання щодо судових витрат. Суд обґрунтував рішення тим, що укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви підписаної сторонами не містить умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, процентна ставка не зазначена. Дана заява-анкета не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, суд першої інстанції враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача 46713,7 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 11 вересня 2013 по 31 серпня 2019 року, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу. Також, суд першої інстанції зазначив, що наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків скасувати та позовні вимоги банку в цій частині задовольнити. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» зазначає, що відповідач під час підписання анкети-заяви від 11.09.2011 року погодився з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Приєднання до умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком. Відповідач користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, а відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Зазначає, що суд першої інстанції в порушення ст. 634, 1048, 1054 ЦК України дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, у суду не було підстав для відмови в позові щодо стягнення відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Луганського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року відкрито провадження по даній апеляційній скарзі та сторонам по справі роз`яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. Від ОСОБА_1 не надійшло відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Ухвалою Луганського апеляційного суду від 03 березня 2020 року справа була призначена до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Інформація для учасників справи про розгляд даної справи була оприлюднена на офіційному вебпорталі Судової влади України. Відповідно до частини 3 статті 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомлення (викликом) учасників справи. Оскільки із матеріалів справи вбачаються обставини, що унеможливлюють розгляд справи без повідомлення учасників по справі, а саме в матеріалах справи відсутні відомості щодо вручення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги, тому апеляційний суд ухвалою Луганського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року вирішив проводити у відкритому судовому засіданні апеляційної інстанції з повідомленням учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 вересня 2013 року в сумі 7173,71 грн, ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24.10.2008 року, згідно яких у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Предметом апеляційного розгляду є рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за кредитним договором, пені, комісії та штрафу. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення процентів за кредитним договором, пені, комісії та штрафу суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника не зазначена процентна ставка та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також комісії. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані позивачем до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих правильних висновків суду не спростовують. Судом встановлено, що 11 вересня 2013 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків умови договору приєднання розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (ст. ст. 610,611 ЦК України) За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути проценти за користування кредитними коштами, пеню, комісію, штраф за користування кредитними коштами. В тексті позовної заяви позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11 вересня 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. До позовної заяви позивачем додано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості за договором від 10 жовтня 2013 року, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості. Надані АТ КБ «ПриватБанк» документи не підтверджують погодження сторонами умов кредитування. При цьому, ці витяги не підписані ОСОБА_1 , матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір і порядок їх нарахування та умови щодо сплати пені, комісії та штрафу. Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, її контактну інформацію. Заява не містить даних про умови кредитування, а саме не зазначено розмір процентної ставки за користування кредитом та не зазначені умови щодо сплати пені, комісії та штрафу, тобто сторони у розумінні цивільного законодавства не погодили розмір та підстави стягнення процентів і пені, комісії та штрафу. Колегія суддів вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 вересня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (31.08.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Враховуючи вказані обставини колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують обставин, викладених в позовній заяві. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при зверненні із апеляційною скаргою, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, як і не надано доказів на підтвердження обставин які б свідчили про погодження сторонами договору розміру процентної ставки за користування кредитними коштами. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не підписані відповідачем, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 11 вересня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також нарахування пені, комісії та штрафу. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем за допомогою належних доказів погоджений сторонами розмір процентної ставки, пені, комісії та штрафу, висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та доводами скарги не спростовується. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, у суду не було підстав для відмови в позові щодо стягнення процентів по кредиту. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 205/2825/18 не заслуговує на увагу, оскільки в цій постанові викладені інші обставини ніж в даній справі. Цитування позивачем речення із зазначеної постанови, а саме: «Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики», є безпідставним, оскільки вказане речення викладено у зазначеній постанові як посилання на статтю 1048 ЦК України, яка підлягає застосуванню до кредитних правовідносин. Вимог про стягнення процентів за користування кредитом з підстав та у розмірах, які визначаються актами законодавства, тобто які встановлені законом, позивач не пред`явив, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, відтак відсутні підстави для їх стягнення. Доводи апеляційної скарги про те, що відмовляючи у стягненні процентів по кредиту, суд першої інстанції допускає грубе порушення норм банківського кредитування та ставить під загрозу економічну безпеку підприємства, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті є викладом суб`єктивних суджень заявника та нічим не підтверджені, а тому не можуть бути підставою для висновків про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права у даній справі. Як зазначалося вище, у підписаному відповідачем документі від 11 вересня 2013 року, який за своєю формою і змістом є анкетою-заявою, відсутній визначений договором розмір процентів за користування кредитом, при цьому позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували досягнення сторонами умов за договором щодо розміру та підстав стягнення процентів, пені комісії та штрафу. Посилання скаржником на виписку з особового рахунку відповідача щодо використання кредитного карткового рахунку також не є доказом щодо погодження сторонами умови використання наданих кредитних коштів. Судом першої інстанції надано належну оцінку доказам наданим позивачем, проте останнім не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували досягнення сторонами умов щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафу, розмір і порядок їх нарахування за кредитним договором б/н від 11 вересня 2013 року. Зазначені обставини свідчать про те, що судом першої інстанції рішення в оскаржуваній частині постановлено з дотриманням норм процесуального права, на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині рішення. Щодо суті апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Щодо судових витрат Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 21 січня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. На час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України цей строк продовжується до закінчення дії такого карантину. Дата складення повного тексту постанови 26 травня 2020 року. Головуючий Ю.В. Єрмаков Судді Н.М. Авалян В.М. Луганська